Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Ми і наші літургічні переклади

Статтю о. І. Музички передруковуємо з «Бюлетеня Т-ва Священиків
св. Андрея Европейська область», за січень-березень 1981.
Порушені думки в статті актуальні й надзвичайно цікаві.
Редакція радо помістить відмінні думки до порушених питань.

Появився довгоочікуваний переклад Літургії св. Василія Великого. Текст ектеній, виголосів і тим подібних частин взяті з Літургії св. Івана Золотоустого із майже непомітними змінами (тут і там інший наголос, чи якесь змінене поодиноке слово). Перекладено довгі священичі молитви тієї Літургії. Над перекладом працювали кілька осіб нашої Міжєпархіяльної Літургічної Комісії, застосовуючи принципи, покладені Блаженнішим Патріярхом Йосифом. Між тими засадами одна важна: не старатись кожне слово церковнослов’янської мови перекладати на модерну українську мову, а лишати багаті змістом і висловом та літургічним кольоритом старовинні слова, т.зв. архаїзми, що, зрештою, зустрічаються теж і в літературній і народній нашій мові. Або, як пише Блаженніший у своїм вступі до нового Служебника: «Вони (ці архаїзми) краще віддають древнього богословського й молитовного духа правд віри ними висловленого, вони надають окремого поетичного й літургічного змісту молитвам і тим підносять думку та почування богомольця на висоти небуденні, а надприродні, що є важною ціллю молитви і благочестя».

І тут, власне, клопіт поміж нами, священиками, який хочу торкнути коротко під двома кутами для дискусії: вартість архаїзмів у літургічних перекладах, нехтування нами наших нових перекладів літургійних книг.

Як би так міг хтось знайтись, що позволив собі на довгу подорож по наших поселеннях у світі і відвідав би всіх наших священиків (і монахів) та почув їхні св. Літургії, поглянув би на їхні Служебники, знайшов би цілу збірку різноманітностей, відкрив би цілий словник самовільних поправок у тексті перекладів, а в деяких священиків знайшов би рябі сторінки Служебника від письмових корект в тексті. Вже не говорю про наголоси, які по-галицькому залишились полем повної свободи. (Хоч в деяких поселеннях навіть церковнослов’янські позначені наголоси в жахливий спосіб ігнорують).

Найчастіше пішла атака на архаїзми, які із вище поданою ціллю залишено (істина, вселися, жизнь, єси, лик, посіти, благодарити, благодіяння, древо і ін.). Відповіддю на оборону поправок є слова: «але ж ніхто їх не розуміє, а коли залишати їх, то не потрібно перекладати».

Так воно не є. Коли в українській мові є принаймні сто тисяч слів, то не значить, що ми всі їх знаємо і розуміємо. Це й неможливе, хіба тільки для правдивого філолога. Щось подібне як у медицині: лікар навіть у своїй державі не може знати напам’ять усіх ліків, які продукують фармацевти. Він із великої маси ліків має свій щоденний практичний «словник» ліків, яких уживає і помалу вивчає нові, кращі й успішніші. В нас, галичан, скажім собі правду, словник української мови є вузький у щоденній розмові, і ми незвичні до дійсно народних слів, що є в літературній мові, хоч би такі як: мовити, єси — хоч самі кажемо нераз: «де ходила-с», причетний, собор (замість катедра), усовістити, неодмінно та ін.

Не маючи слів народньої мови центральних земель у нашім галицькім словнику, ми пручаємось на вид багатьох слів і хотіли б накинути наш словник чи й граматику літературній нашій мові (пригадаймо, як галичани на початку нашого століття вимагали, щоб «ся» писати окремо — «розумієть ся» і в тому піддержував їх навіть Грушевський…). В словнику нашої народньої мови знайдемо багато слів, що їх звемо архаїзмами, і звемо їх тільки так тому, що вони дійсно в щоденній мові не подибуються сьогодні, бо є вони або тільки богослужебними, тобто церковними, або мали своє право громадянства в якійсь давно вже пережитій добі, або є виключними любимцями поетів чи письменників, які залюбки нам їх пригадують. Аж такі невідомі вони не є! Подивімся, зрештою, хоч би на наші коляди, вони рясніють від «архаїзмів» доби, в якій постали, і не знаю, чи легко буде їх усунути, хоч коляди здебільшого є народні твори.

Погляньмо на добрих поетів і письменників, скільки в них гарних архаїзмів в їхній поетичній мові, в їхніх історичних творах, прикрашені саме тими архаїзмами, які і надають їм окремої краси і духа. А Літургія — то божественна поезія, як же їй обійтись без поетичних архаїчних висловів.

Для критиків вживання архаїзмів радив би я взятись до перекладу, наприклад, канону недільної полунощниці. Що вийшло б, коли б хотіти все переложити на народню щоденну мову? Там архаїзми стались технічними термінами для вислову богословських тонкощів правд віри; там архаїзми є цінною богословською термінологією, як не сказати б термінологією віри. Та скажім собі, що й слово «царство» є нині вже архаїзмом (ще є королівства і кілька королів у світі та й їх доля невідома в майбутньому), і діти його не розуміють. Не переложимо ж його словом «республіка». Мабуть і залишиться він літургічним і богословським еклезіологічним терміном. Слово «благословити» також не є буденним словом, а таки релігійним. Чи слово «прах», яке є і в народній мові («розбили їх на прах» — тобто розбили на нівець, армія стала ніщо…) і, говорячи про те, що осталось з небіжчика в могилі по літах, що це порох, було б не так докладно, як «прах», бо містить і символіку, і певний відтінок на означення «ніщо». Це рід літургійного терміну. Переложити, що Христа зняли з дерева, було б неповажно, а слово «древо» дасть глибокий зміст того спасенного для нас древа-хреста. Чи переклади слова «отроча Ісус» на «дитинка Ісус» чи «немовля Ісус», хоч як буде сучасним і зрозумілим словом, таки не поставить цю Божественну Дитину на цілковите окреме місце між усіма немовлятами світу. Прикладів можна б навести безліч, і глибокі сучасні поети, як хоч би Барка чи Бердник, не могли б описати своїх глибоких почувань без цих слів чи побудованих на них новотворів (неологізмів). І поетам це вільно, і вони збагачують нам нашу мову, тільки ми чомусь в Літургії все хотіли б бачити по-модерному і по-буденному.

Не лякаймось архаїзмів чи й архаїчних граматичних форм, хоч би таких, як «Господу» замість «Господеві», бо й вони є в щоденній мові, і мова має свої практичні засади, щоб часами втекти від граматики (не уявляю собі нашого поздоровлен­ня у формі «Слава Ісусові Христові»…). Архаїзми і архаїчні форми потрібні, Щоб переклад був якнайточніший змістом і духом, і це є дуже важне у вірнім перекладі, чи як М.Рильський каже у «мистецтві перекладу» і закінчу цю частину знаменитими словами його сонету:

треба, щоб слова
З багатих не зробилися убогі,
Щоб залишилась думка в них жива
І щоб душі поетової вияв
На нас, як рідний, з чужини повіяв.

На другому місці хочу бодай коротко вказати на прикре в нас подекуди нехтування нашими літургічними перекладами, зладженими в останнім десятилітті. Це не новина у нас. У латинників, у різних народів напрацювались доволі сотні спеціялістів-філологів, і мають вони кілька редакцій (також і дивовижних!) і мають повно невдоволення із своїх перекладів. Задовго в ужитку була мертва латинська мова, щоб зміст її слів міг наздігнати сучасну мову. Це ясне. Немає на світі досконалого перекладу, а тим більше перекладу, щоб всім, без винятку, подобався. Святе Письмо будуть перекладати до останнього дня історії, і чим більше і дальше вперед історії йтимемо, тим важче буде повернутись думкою назад до історії.

Чому, отже, негодувати нашими перекладами літургічних книг, як дехто це робить навіть їдко. І їх колись справлять, удосконалять. Треба радіти, що маємо їх, і початок зроблено. Яку радість принесла «Русалка Дністровая», коли появилась у 1838 році, хоч навіть не змогли розіслати надрукованих тисячу примірників і хоч там ,не було ані якихось високо поетичних творів, ані мова не була зразком до наслідування для майбутніх поколінь. Це була перша спроба, від якої почалось життя народньої мови в літературі. Те саме з нашими літургічними перекладами. Можемо їх критикувати, не погоджуватись із добором слів, але таки вживаймо їх так, як вони видані, очікуючи майбутніх удосконалень. Різні особисті поправки лише збільшать нашу обрядово-літургійну анархію, яка в нас у Богослуженнях є вже правилом і навіть висловлена відповідним афоризмом.

Ми, священиче Товариство св. Андрея, таки повинні бути в цьому зразком. Шануймо поданий нам нашою церковною владою текст, не маніпулюючи тут ніякою власною філологією. Шануймо рубрики, що мають своє значення і вартість, бо пошана їх дасть однообразність обряду і єдиномисліє.

Поділитися: