Михайлівська ротонда*

На площі автобусної станції в Михайлівцях (30 км на захід від Ужгороду), в частині між римокатолицьким храмом і будовою Земплинського музею, у 1977-у році робітники копали канал для електричного ведення і при тому натрапили на мур. На цей мур робітники натрапили ще в 1951-м році, коли будували канализаційну мережу міста, але тоді на це ніхто не звернув увагу. Але тепер у 1977 році тим муром зацікавився директор музею ПгДр Ярослав Віздал Кн, і розпочав археологічне дослідження. Розкопками тут були об’явлені мури ротунди а при ній цвинтар. Було висловлено погляд, що цвинтар с з 11—13 століття, але знайдена кераміка вказувала ще на давнішу культурну верству, може аж з 9-го століття.

Але найважливіше в знахідці те, що в ротунді при вході до ротунди знайшлася камінна плита, (ціла ротунда була збудована з камінних плит правдоподібно з каменолому в Михайлівцях), приблизно 0.55 м широка, 0.75 м висока і 0.35 м товста з написом видовбаним в плиті, який складався з п’яти рядків. Плита лежала написом вдолину, так що більшість літер досить добре збереглося. (Плита тепер є в Земплинські музею в Михайлівцях під ч. ЗМ — 170/77.)

Зрозуміло, що знахідка зацікавила науковців, особливо археологів, навіть говорилось, що фотокопію тексту послали науковим дослідничим центрам різних країн для перечитання й дослідження. Але тут уже цитую визначного чехословацького вченого славіста і візантіолога професора Др. Войтеха Ткадлчіка, як авторитетного вченого в цих питаннях:

«Про давність того напису (на плиті) висловився доцент філософічного факультету Університету Коменського в Братіславі Др. Йозеф Новак к. н. в тому смислі, що це напис приблизно з доби передарпадівської, отже може з 9-го століття, або з доби ще давнішої. Першу спробу перечитання зробив в 1979 році професор ПгДр Їржі Рігер. Він вважає письмо на плиті за італійський тип а текст «за рідкісний документ слов’янського письма передкирилівського». На його думку напис є написаний літерами умбрійськими і його неповний текст звучить: СУІН ПАНОВ ІСУС (це зн. Син Божий Ісус).

«Це рішення (пише далі проф. Ткадлчік), звертає увагу лише на 2—4 рядки і цілком вилишає перший і п’ятий рядок, які хоч менш видимі, але прецінь можна їх прочитати і є вони вирішаючими для означення письма і доби постання. (Ті рядки) прямо відкидають здогад Рігера, що то письмо є типу італійського, конкретно письмо умбрійське, і що ніби напис походить з доби передкирилівської. Рігер рішає питання дуже своєвільно. Він вилишує ряд письмових рисок, які йому не годяться, або комбинує поодинокі риски неправильним способом, також не розрізняє писемні знаки від орнаментів а головно він не знає заспокоююче пояснити часовий розділ 800 років між збереженими пам’ятниками умбрійського письма і михайлівським написом на плиті, який на основі археологічних знахідок можна класти найскоріш в велико-моравський період. Тому його рішення не можна прийняти.»

Тут далі проф. Ткадлчік відчитує напис і я даю його слова дуже скорочено: «Михайлівський Напис має 5рядків і є видовбаний в камені кирилівськими літерами. В першім рядку є письмо менше, дальші рядки мають письмо більше. Доба написання є означена роком, який уведений у п’ятому рядку. Напис доповнюють різні орнаменти, якими є підкреслена пошана до особи, якої напис торкається.

Текст першого рядку: съде л(е)життъ — це звичайний початок нагробних написів.

Увесь другий рядок має слово: ктънязь — титул похованого вельможі.

В третьому рядку написано: пресіанъ. Це імя князя, який був на тому місці похований.

Четвертий рядок дає рік народження похованого князя: в літо 6505, це є 996/7.

Перед п’ятим рядком є святоандрієвський хрест X як знак смерти. Цей рядок має цей текст: въ літо 6569, то є 1060/1.

Отже, цілий напис на плиті є цей: «съде лежить кънязь Пресіанъ. (знак зірки-народження) в літо 996/7, (хрестик, — знак смерти) в літо 1060/1».

Само собою, проф. Ткадлчік тут широко доказує правильність його перечитання. Ми 7-сторінкові його докази згорнули лише до кілька рядків.

Професор В. Ткадлчік дає й історичне пояснення напису. Цитуємо його дуже скорочено.

«Михайлівський Напис є нагробний напис «князя Пресіяна», якого життя ограничене роками 996/7 — 1060/1. Цей князь Пресіан це відома постать на схилі першої болгарської держави. Його батько Іван Владислав, був останній цар західноболгарської держави, який володів у роках 1015—1018, який вів боротьбу болгарів проти візантійських цісарів за свободу Болгарії, і який в бої поляг. Цей останній болгарський цар Іван Владислав мав п’ять синів, з яких найстаршим був Пресіан. Зрозуміло, що ці сини прагли по свободі і відновленні болгарської держави. Перший спротив повів Пресіан, за що мав бути осліплений, але був помилуваний і лише посланий на заслання. Але він планував друге повстання, за що був осліплений і даний в монастир в Царгороді. У 1030 році він «добровільно» став монахом. Тут кінчаться історичні дані про Пресіана. А тепер, відкриттям ротунди в Михайлівцях, ми довідались про рік його смерти.»

Це коротко подане те, що проф. Ткадлчік опублікував в науковому журналі Славія ч. 2 за 1983 рік де все привів так досконало науково, що нема найменшого сумніву в тому, що загадка Михайлівського Напису з ротунди розв’язана. Професорові Ткадлчікові ми дуже вдячні, тим більше, що тут йдеться про перший кириличний напис знайдений на території наших єпархій, який приводить до багато заключень. Над ними застановимося:

  1. Вперше йдеться тут про ротунду. На території наших єпархій до тепер знайшлися дві ротунди. Перша «Горянська» біля Ужгороду, яка стоїть, а ця Михайлівська — друга. Загадковість цих ротунд не була ясна. Про Горянську ротунду писав Петро Сова а також чесь­кий дослідник Флоріан Заплетал. Щоби читач міг собі представити, що то ротунда, даємо знимку Горянської ротунди. Первісно це кругла будова храму, а те дальше, що бачимо, це пізноготична прибудова нави (корабля) і сакрестії. Недалеко від цієї Горнянської ротунди знаходяться руїни великої будови. Існує думка, що це руїни укріпленого монастиря. Тут не були переведені розкопки лише було зайнято становище, що ця Горянська ротунда є з 12-го століття. Були думки, що ротунда — це перші муровані храми на території наших єпархій.

Бачимо, що Горянські, ротунда складається з двох самостійних частей. Одною і них є кругла будова — тому звана ротунда. Бачимо могутність і торжественність її стін, архаїчну простоту. Друга часть це прямокутник нави, прибудований до ротунди пізніше.

Після свого архитектурного вигляду ця ротунда не має прообраза в Центральній Європі. Її внутрішні, розположення, гарна купола і інші дані, говорять npо родство з візантійським храмовим будівництвом.

Так, як бачимо на знимку Горянську ротунду, таку собі представмо й Михайлівську.

Тут треба позначити, що розкопки біля Горянської ротунди не були реалізовані, тому виникли й неправильні погляди про цю ротунду, напр. що її збудував якийсь латинський чернечий орден, який був прийшов на Закарпаття поширювати латинський обряд. Це погляд, який треба цілком відкинути, бо пік є зовнішній і внутрішній вигляд ротунди вказує на її родство з візантійським храмовим будівництвом. Прецінь латинські ченці не прийшли будувати на Закарпаття храми візантійського стилю. Потвердило це й відкриття Михайлівської ротунди з її написом. Але є вже дійсністю, що єзуїти, осівши в Ужгороді, захопили для себе Горянську ротунду й прибудували до неї наву й сакрестію. Але ще не вияснено, хто зруйнував східний монастир біля ротунди.

Об’явлення Михайлівської ротунди нас приводить до висновку, що ротунда не була першим мурованим храмом східного обряду на терені наших єпархій, але ротунди в нас були гробницями, місцем похорону визначних осіб. Так в Михайлівській ротунді похоронений син болгарського царя, престолонаслідник, царевич, на ім’я Пресіян, якому в нас дали титул «князь». Так в Горянській ротунді міг бути похоронений перший відомий Закарпатський — Ужгородський князь Лаборець, вбитий мадярами у 896 році, або інший відомий князь Федір Корятович, про точний рік смерти якого і про місце його поховання історія досі не має дані, або, може, й обидва.

  1. Автор цих рядків від давна мав відомості, що в Михайлівцях був монастир східного обряду з великою церквою. Об’явлення ротунди привело й його на місце розкопки і він констатував, що археологи досліджували справу далі, і констатували, що теперішньою загородою Земплинського музею між будовою музею і римокатол. храмом тягнеться мур, який частинно відкопали, але праця була застановлена, тому що з західного боку мур іде під прибічні будови нинішнього музею. Це для автора цих рядків був новий доказ, що на тім місці, де тепер є Земплинський музей, був східний монастир, монастир і в якому свої роки доживав і болгарський царевич Пресіан, якого й похоронили в ротунді перед монастирем і перед монастирською церквою, яка стояла на місці теперішнього римокатол. костела.

Які маємо на це дальші докази? Ті знаходимо в документах про місто Михалівці. Подивімся, що про це пишуть мадярські джерела:

«Нодьмігаль — (зн. Великий Михайло) мадярське велике село над річкою Лаборцем. Це дуже давне селище. Його минувшина сягає до ХІ-го століття. Перші записи про нього знаходимо в 1056 році, коли Райнолд, син надора, за геройство прозваний Великим Михайлом, дістав село як королівський дар. Цей Великий Михайло тут збудував і замок і від нього названо місто Нодьмігаль. Але це лише переказ, історичні дані про Михайлівці маємо аж з XV-гo століття і то з нагоди, коли маєтками Михайлівців ділились різні поміщицькі роди, між ними Строївці. Граф Старої став патроном римокатолицького костела і він його утримував. Храм у Нодьмігалі був уже у 1314-у році, але був зруйнований, таким (зруйнованим) стояв цілі століття, зістали з нього лише зовніш­ні мури і на них у 1736 році граф Старої Імре вибудовав костіл. Один документ з 1273 року говорить, що в Михайлівцях було селище Переч, яке було зліквідованне.» (ЗВМ — Земплен Вармед. Монографіайо).

А що говорять дані словацьких дослідників: «Михалівці — оселення з неоліту, селище з періоду бронзу, селище з періоду латенського і римського і словянського з 10—12 століть. Згадується в документах назвою Мігал (1244), Ногмігал (1284), Ногміхаел (1332), згадується і при ньому хотарна назва посілок «Чернече.»

Що тут бачимо? Є тут дані правдиві і неправдиві. Напр. Михайлівці ніколи в історії не були мадярським селом чи містом, при найліпшому було тут декілька людей, німецькі колоністи, що знали і по-мадярськи, які пізніше змадяризувались. А самі мадярські дослідники зазначують, що Надьмігаль — Великий Михаїл, назва не від якогось героя з роду Райнолда. Навпаки, дані в історії роду Староївців говорять, що їх предок, який дістав маєтки в селі Староє (тепер Старе), звався Ирдиг Ласло, він прибрав прізвище Старої, від села Староє, далі ще дістав маєтки в Михайлівцях. Був це авантюрист, який прийшов сюди з військами Карла Роберта з Анжу, дістав титул барона, пізніше графа. Король Карло Роберт з Анжу ліквідуючи повстання Петра Петровича, як запеклий фанатик ліквідував Михайлівський монастир і монастирську церкву, які стояли протягом століть знищені і аж опісля рід Староївців перенісся з Старого до Михайлівців і на місці бувшого монастиря збудував свій каштіль (тепер будова Земплинського музею) і збудував на місці зруйнованого монастирського храму латинський костіл і його утримував. Був це лихий рід, принаймні в перших своїх предках, тому був і прозваний Ирдигом, що значить Дияволом. (ЗВМ).

Що в дійсності були Михайлівці? Було це селище зване Переч а при ньому над річкою Лаборцем стояв східний монастир з храмом і ротундою болгарського царевича. Назва Нодьмігаль, первісно Міхаел чи Святий Михаел, була від назви Святомихайлівського монастиря. Додаток до назви Великий в мадярській мові є звичайний для відрізнення свят. Так Успення Пресвятої Богородиці мадяри назвали Нодьболдогоссонь — Велика Богородиця, а Різдво Пресвятої Богородиці — Кішболдогоссонь — Мала Богородиця. Тому, що і пам’ятка архангела Михаїла в східному календарі є два рази в році, як чудо арх. Михаїла (6. 9.) і празник Архангела Михаїла і всіх безплотних сил (8. 11), це останнє свято назвали Нодь Мігальом, тому що михайлівський монастир був названий Святомихайлівським монастирем. Отже, назва теперішнього міста Михалівці є від Святомихайлівського монастиря, який стояв перед тепер відкритою ротундою. На це маємо не лише доказ археологічний: ротунда, мури монастиря, не лише історичний доказ існування монастирської церкви і її зруйновання, але вказує на це хотарна назва «Чернече», що означає, що та часть хотару була чернечим, зн. монастирським маєтком, отже там існував монастир. Доказом є і перебування царевича Пресіана в монастирі? Доказом є і те, що місце саме вказує на існування монастиря: всі східні монастирі на території наших єпархій будувались над річкою на бережку, біля ліса, оподалік від міста. Так збудований напр. Святомиколаївський монастир на Чернечій горі біля Мукачева. X там назва «Чернеча гора» вказує на монастир. Чернець озн. монаха, члена монастирської братії. Подібно був збудований і Краснобродський монастир.

  1. Але знахідка Михайлівської ротунди й напису говорить і про інші історичні ДІЙСНОСТІ:

а) вперше вказує на те, що потиська територія а в ній територія великої Мукачівської єпархії в часи Великоморавської держави і ще довго по ній належала до Болгарської держави, як про це свідчить Фулдська хроніка, і імена болгарських князів, як їх приводить старомадярська літопись Геста Гунгарорум,

б) що мадяри в 896 році лише перейшли цією територією і пішли за Дунай, і може опинились би були десь на Пиринейськім півострові, коли б їх не були франки над Лехом розбили,

в) що мадяри, хоч знищили Великоморавську державу, теперішнє Потисся а в нім Закарпаття і теперішний східнословацький край не оволоділи, не мали під своєю властю і лише в два століття після приходу на Задунав’я почали собі підбивати ці території. Доказом того, крім інших історичних даних є і Михайлівська ротунда. Царевич Пресіан прецінь не йшов в монастир в чужу країну, в чужу державу. Він знав, що ця територія ще належить до болгарської держави. А може й його декотрий молодший брат був тут князем.

Ще про самого нещасного Пресіяна? Безперечно, син великого царя не міг заспокоїтись титулом патриція візантійського цісаря. Він планував повстання. Але жорстокість візантійських цісарів карала повстанців з царського роду так, щоб ті стали нездібними далі повставати й вести повстанців: осліпленням або скаліченням статі. Так напр. відомого нам св. Ігнатія (наступника на патріарший престол в Царгороді після Фотія) скалічили і він, як цісарський син уже міг хіба вступити в монастир. Пресіяна постигла гірша доля: осліплення. Осліпленого противника візантійський цісар вже не боявся і такий нещасник уже не мав іншої дороги, лише піти в монастир спасати душу. Не можна припускати, що територія нинішніх Михайлівців була вже обсаджена мадярами. Гордість і сліпого царевича не вела б його в чужу країну. Східна Словаччина тоді ще належала до Болгарії, хоч і покореної візантійцями. Історичні дані вказують, що аж Стефан І і його наслідники почали підбивати собі області Потисся й Прикарпаття.

  1. Знахідка ротунди й напису в Михайлівцях також підносить питання початку християнства на Закарпатті, Потиссі і Східній Словаччині, це зн. на території великої Мукачівської єпархії. Важко припустити, щоб після вторгнення мадярів на Потисся й Подунавя. могло на цих територіях прийняти початок та поширитись східне християнство з Великої Моравії, бо та була знищена. Важко припустити, щоб сюди поширилось християнство з Болгарії, яка була постійно в війнах. Отже, на цій території східне християнство вже мусіло існувати від давна, що вказує на його силу, та ж мало вже й монастирі. Те християнство могло бути з часів дороги Константина-Кирила й Методія на Велику Мораву. Цю думку висловив і її підпер доказами о. Стефан Пап в статті: Котрою дорогою ішли Кирило й Методій на Велику Мораву. (Гр. кат. календар на 1983 рік, ст. 73). Це вказує, що предки наших закарпатських, східнословацьких і потиських грекокатоликів були першими славянами, що прийняли християнство. Відкриття Михайлівської ротунди з кириличним написам також є новим доказом правильносте того становища. Але й мадярські археологи в Потиссі знаходять багато доказів східного християнства.
  2. Але все вище сказане вказує й на те, що на цій території мусіло існувати, як загально відоме і вжите, кириличне письмо. Було б несерйозним твердити, що князь Пресіан взяв з собою писаря кириличного письма, щоб на його намогильнику видовбав кириличні букви. Але, як противиться логиці, що на наші території прийшло християнство з Болгарії, на що ми вище вказали, так противиться логиці, що сюди прийшла кирилиця з Болгарії. Те кириличне письмо вже тут було з часів першої дороги Кирила й Методі на Мораву, вони його туди несли і тут лишили, те твір Кирила й Методія, не їх учнів. І цього доказом є Михайлівський напис.
  3. Правильність і ясність відчитаного Михайлівського Напису доказує не лише поважне наукове дослідження й докази проф. Ткадлчіка, але доказують то і старинні наші книги Євангелії і Апостола, які ще є в наших церквах. Є там також прямо такі скорочення, як на Михайлівському Написі і наші старі дяки з гордістю їх відчитували, вони колись пишались знанням читати «титли».
  4. Доказання помилки вченого також вказує й на те, як легко може і вчена людина помилитись. На шаль було так і в давнині, бо ще багато хибних поглядів і досі трактується як правильні лише тому, що їх висловив якийсь вчений і то не раз і тенденційно. Багато хибних поглядів бачимо в мадярських дослідників, але там це в минувшині було в більшості тенденційне.

Степан Пап

* У місячнику «Благовісник», що є журналом греко-католиків у Чехо-Словаччині, за липень 1984 року, була надрукована надзвичайно цікава стаття про історичні відкриття-знахідки про Михайлівську ротунду Степана Папа. Вважаємо за доцільне з нею познайомити наших Шановних читачів.

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt