Миряни УГКЦ в Одесі: чи буде вибух місійності після стабільної праці?

Терени теперішньої Одеської області від початків їх масового заселення українцями й до кінця XVIII століття включно були досить насичені греко-католицькими громадами. Історичні джерела свідчать, що станом на кінець XVIII століття на цих землях кількість греко-католицьких храмів значно перевищувала кількість церков Московського Патріархату. Але, незважаючи на це, в самій Одесі перша унійна громада постала тільки в 1917 році, коли, повертаючись із сибірського заслання, священик Ілля Кливак зупинився в цьому місті.

Із листування отця Кливака з Митрополитом Андреєм Шептицьким відомо, що в 1917 – 1918 роках місцева громада УГКЦ знайшла прихисток в римо-католицькому храмі, а також дбала про будову власної святині. Для цього коштом вірних і меценатів була придбана земельна ділянка в Прохорівському сквері біля Пересипського мосту. Місійною стратегією галицького душпастиря було, по-перше, згуртувати численних місцевих греко-католиків, по-друге, познайомити з Київською Церквою щирих шукачів правди, спраглих до Божого Слова, якого тут, незважаючи на помітну присутність Православної Церкви і служіння Римо-Католицької та протестантських Церков, завжди бракувало.

«Той лиш розуміє нас, що бував або чув, що діється на Україні, який тут страшний упадок віри і моралі, які науки й теорії тут панують, яка загальна руїна і обман, лайки, сварки, бійки братів з братами, рабство тілесне і духовне, – а все це буяє на ґрунті несвідомого соціалізму, взятого широкими масами, не як ідея до повільного, парламентарного переведення соціальних полишень, але як крайній чинний анархізм-нігілізм, дикий, безідейний…» – так описував отець Ілля Кливак тогочасний стан суспільства в Одесі.

Повністю статтю читайте у паперовій версії журналу

Свіжий номер

4 (468) 2018 2018-4-obklad-m