Миряни в Церкві на Україні й тут

На Україні церковне відродження відбувається тепер, мабуть, на інших і, по моєму, на кращих основах, як тут, у вільній діяспорі. Маю на увазі лише один аспект у житті відновленої Української Греко-Католицької Церкви. Недавно преса подала, що в січні ц.р. у Львові відбувся перший синод цієї Церкви, у якому взяло участь п’ять Владик, близько 200 священиків та мирян в особі двох представників Комітету Захисту прав Української Католиць­кої Церкви. (Чи були присутні й інші миряни, не знаємо!). Священики й миряни, як виглядає, брали повну участь у цих нарадах, а не лише «зустрілися» з Владиками, чи то були «допущені» на годину висловити свої побажання.

Це справді знаменна подія, яка за складом своїх учасників відповідає і духові нашої Східньої Церкви, і сучасним ідеям у вселенському християнстві. І яка ж відмінна ця практика у Церкві, що нині бореться за своє існування, від тієї, яку маємо у «квітучій», «динамічній» Церкві у вільному світі!

Вже понад 25 років відбуваються синоди Української Католицької Церкви. На одному з них (ІV Ахрхиєпископському) в 1969 р. Владики зустрілися з мирянами в приміщенні нарад Синоду, де представники мирян висловили цілком конструктивні думки щодо нашої Церкви, її змагань за помісність та щодо ролі мирян в Церкві. Це відбулося на виразне бажання покійного Патріярха Йосифа проти застережень деяких членів Синоду. Після цього вже на жодному синоді чи з його приводу миряни, а навіть священики не могли добитися формальної зустрічі з Владиками, а вже поготів діялоґу. Правда, нам відомо, що, здається, раз чи двічі в час Синоду Владики вислухали речників вищого духовенства та монаших спільнот.

Минулого року в час вересневого Синоду влаштовано зустріч делегації мирян з учасниками Синоду, і тоді двоє мирян виголосили промови. До делегації опісля звернувся Патріярх Мирослав-Іван, але поза тим не було ніякого діялоґу, конструктивного обміну думками. Отже, це не була нормальна участь священиків чи мирян у Синоді!

Що мирян в Українській Католицькій Церкві в діяспорі трактується як потрібний «додаток» у достойному понятті «Божого люду», свідчать і вирази деяких півофіційних документів правління нашого Синоду і Церкви. Повідомляючи про відбуття «шостого» Синоду, секретаріят президії Синоду у «Вістях з Риму» подав, що в час Синоду на зустріч з Владиками «будуть допущені» (так!) і миряни. При цьому також сказано, що порядок нарад Синоду є таємницею. Якось не віриться, щоб таке писали наші духовні пастирі в час, у якому ми сьогодні живемо! Чи ті, що писали те повідомлення з канцелярії Блаженнішого або із секретаріяту Синоду, думати так наївно, що ніхто не може здогадатися, що Синод Року Божого 1989 буде розглядати питання Церкви в Україні і що зробити, аби їй допомогти. Це дивна і незрозуміла конспірація!

Така псевдодипломатія вже нікого не переконує, ані не надає поваги установі, яка нею користується. Правильно писав редактор «Патріярхату» в грудневому числі журналу, що вже прийшла пора, аби «гласність» була прийнятою і в нашому церковному житті. Додаймо від себе: дивно, що демократизація проривається через кремлівські стіни, але ще не на П’яцца Мадонна деї Монті, Джяніколо чи на Вія Боччея в Римі.

Це саме стосується й «допущення» мирян і священиків тільки на зустріч із Синодальними Отцями, але не до участи в їх нарадах. Вже іншу практику впровадила відома ще донедавна із своєї консервативности й авторитарности Римо-Католицька Церква, бо в Папських Синодах Єпископів беруть участь також речники тих сегментів «Божого люду», що не носять Владичих мітр. Але цього немає ще у нас, бо тут панує стара закорузла ментальність щодо мирян, як об’єкту адміністрування, що мають визначені обов’язки «молитися, повинуватися і платити». А варто було б пригадати, як це робить «Патріярхат», що саме ті миряни були найбільш відданими покійному Патріярхові і разом з ним на своїх плечах винесли боротьбу за помісність і синодальне правління нашої Церкви.

У цьому світлі, як же більше сучасно виглядають наші Владики в Україні у трактуванні своїх священиків і вірних, адже й вони (миряни) можуть щось конструктивного внести у розв’язування складних питань нової структури та формування дальшої долі нашої Церкви. Вони ж бо цю Церкву так завзято захищали й допомогли її відродженню!

Володимир Святоюрський

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>