Митрополит Андрей благовіститель єдности

Митрополит Андрей Шептицький, тепер Слуга Божий, це муж Божого Провидіння. Бо нічого іншого, як тільки його внутрішнє надхнення покермувало зміною життя, що д-р права Роман Шептицький став монахом Андреєм. Поїздка до Києва й оглядання портретів роду Шептицьких, Незрушима Стіна Десятинної Церкви, а опісля подорож до Риму й розмова з папою, мали тільки посередній вплив на зміну життя з графа на монаха Андрея. А втім рід Шептицьких служив українському народові мечем і хрестом.

Митрополит Андрей, обдарований Божою візією, глядів на нашу Церкву, а на Христову Церкву зокрема, неначе з небесної височини. В 1927 р. на реколєкціях до своїх священиків прорік такі ось віщі слова: «Недалекий вже час, як комунізм покотиться майже по цілій Европі.» І тому на тлі цієї візії Митрополит Андрей заохочував питомців Духовної Академії у Львові, щоб кожний кандидат на священика вивчав теж якесь практичне звання, як: кравецтво, шевство, тощо. Треба ствердити, що після приходу на західні українські землі російських комуністів у 1939 р. і тепер у Церкві в катакомбах, багато наших священиків користають з отих вивчених звань, а потайки виконували і виконують священичі дійства.

Одначе Слуга Божий Андрей являється в історії новітнього християнства справжнім апостолом і благовістителем єдности не тільки в українському аспекті, але у вселенському значенні Христової Церкви. Тому Слуга Божий Андрей це духовний велетень всього українського народу, але він є теж мислителем-богословом цілої Христової Церкви. Бо єдність Христової Церкви і велика любов, а надівсе глибока християнська покора, це були провідні ідеї всього життя Слуги Божого Андрея.

Слуга Божий Андрей проповідував, навчав і вказував шлях, а водночас самий ішов указуваним шляхом, і саме в цьому виявляється християнська тотожність слів і діл. Як би так цю істину зрозуміли деякі наші сучасні владики, які на з’їздах молоді деклямують про Помісність і Патріярхат нашої Церкви Ісповідниці, а на ділі своїм «документами» заперечують одне й друге! Слуга Божий Андрей бачив далеко й глибоко, тому приготовляв священиків і мирян нашої Церкви бути готовими прийняти страшні удари, що їх несе ворог Бога, тобто московські комуністичні полчища Українській Церкві й українському народові. Він не лякався терпінь та, бажаючи жертвувати себе самого за світле майбутнє нашої Церкви в Україні.

Наука Слуги Божого не обмежена часом і простором, вона житиме довго-довго. Духове «я» Кир Андрея ставить його понад пересічність! На перше місце треба поставити вчення нашого Митрополита у справі церковної єдности. Ця концепція випередила надовго II Ватиканський Собор у 1962-65 роках. Чужинці якслід оцінили думки нашого Митрополита, які мали відповідну перспективу віддалі, тому вони могли бачити й оцінити глибінь думок Кир Андрея так, як не могли бачити й оцінити ті, що бачили його зблизька. Можна б навести порівнання, що ним ілюстрував різні справи таки самий Митрополит, пишучи: «Коли ми стоїмо у підніжжя гори, то не маємо змоги бачити всю її велич-красу Щойно з віддалі можемо її оцінити. Коли ж вийдемо на самий вершок гори, тоді перед нами розкриваються широкі й нові горизонти, що їх із підніжжя гори не видно.» Такою духовою горою був саме Митрополит Андрей!

Як не прикро, але це правда, що концепцію Кир Андрея про об’єднання Православної Церкви з Католицькою зрозуміли краще на заході, а ніж у нас. Те саме можна сказати й про збереження чистого східнього церковного обряду в наших українських Церквах. Багато писань Митрп. Андрея, а зокрема його пастирські листи, були, є і остануть програмовими для мирян, різних груп суспільних, професій і станів, а вже напевно програмовими для священиків і владик. На великому та важливому відтинку праці церковної єдности, що була провідною ідеєю його життя, Митрополит накреслив і визначив нові напрямні праці, які вже загально прийняті в християнському світі. Якщо мова про нашу Церкву, то думкою Кир Андрея було збереження східніх традицій і побудова адміністративної Помісної Української Церкви, а не її поглочення Римською Церквою, як це донедавна було. Тому то на Вселенському Соборі Ватиканському II наш Ісповідник віри Христової Блаженніший Отець Йосиф і Мелхітський патріях Максим IV гідно ці величні ідеї Кир Андрея піднесли й обороняли. І цей Собор поклав нові засновні камені для нових Помісних Церков, а Декрет про Східні Католицькі Церкви, який 21 листопада 1964 р. підписав папа Павло VI, говорить: «Священний Собор постановляє, щоб права і привілеї Східніх Кат. Церков були привернені по думці старинних традицій кожної Церкви»! Уступ II Декрету підкреслює, «що патріярхальна установа є в Східніх Церквах традиційним видом управління — цей священний Собор бажає, щоб там, де потрібно, були встановлені нові патріярхати»! На жаль Ватикан на вимогу Москви не респектує Декрету про Східні Католицькі Церкви, бо проклятий «діялог» на лінії Ватикан-Москва має на меті ліквідувати в першу чергу нашу Церкву!

Про єдність наших двох Церков, то є Православної і Католицької, Кир Андрей говорить на Львівському Архиепархіяльному Соборі в 1942 p., що «нас роз’єднюють питання, які були актуальні тисяча років тому між Візантією і Римом, між Римом і Германією, чи Москвою і Польщею. Ми прийняли наосліп у спадку від чужих нам світів оті роздори. Це чужа спадщина.» І справді, сьогодні вже не існує злощасна клятва кард. Умберта-Керулярія, а ми все ще роз’єднані. Чому, питає з могили Слуга Божий Андрей? А він в 1940 роках писав до української православної Ієрархії та до української віруючої православної інтелігенції дослівно: «Чи ж любов до розтерзаної Батьківщини, спільне добро і спільний інтерес нашого поневоленого народу не буде в нас сильнішою від усіх тих спорів? Якщо хочемо всенаціональні Хати-Держави, і ця воля не є фразою, то вона мусить проявлятися діянням, яке доведе до єдности релігійної і національної». Тому кінчає Митрополит Андрей: «Ми, греко-католики, чи православні, простягаємо руку до згоди й всім українцям предкладаємо програму релігійного помирення. Вихідною для помирення повинна бути дискусія-діялог, а не полеміка, бо треба прямувати до миру, а не до війни!» Відомо, що на жаль, наші православні брати відкинули заклик Кир Андрея до замирення. Тоді наш Митрополит спростовує це перше непорозуміння, пишучи: «Моє запрошення зрозуміли всі як поклик до цілковитої унії. А можна було говорити і про злуку православних віровизнань з греко-католицьким, при чому постало б нове віроісповідання, яке не було б ні давним православ’ям, ні давною греко-католицькою Церквою.»

Послідовник Слуги Божого Андрея Блаженніший Отець Йосиф-Патріярх Києво-Галицької Митрополії і всієї Руси проголосив дня 3 червня 1976 р. «Послання про поєднання в Христі», пригадуючи, «яка могутня була наша Держава за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого. Бо була в нас тоді Одна Віра і Одна Церква, яка лучила духово весь Нарід і скріпляла усе державне життя і створила свою культуру… «Отже, як Слуга Божий Андрей, так і Блаженніший Отець Йосиф наголошує момент релігійної єдности для нашого народу, бо вона є могутнім чинником до осягнення нашої національної єдности! Обидва ці Божі мужі ставлять нам, православним і католикам українцям, перед очі сувору дійсність, а саме те, що Москва брутально знищила Українську Православну й Українську Католицьку Церкви, тому єдиним ультимативним наказом пори є: поєднатись! Одначе передумовою поєднання Українських Церков є без сумніву єдність Владик одної і другої Церков. Москва формально знищила обидві наші Церкви в Україні, а знову ж на поселеннях грозить одним і другим незавидне майбутнє, якщо не будемо церковно поєднані. Московський патріярх Пімен назвав себе «патріярхом московським і всієї Руси», то ж не протестуймо проти возгласу «пом’яни Господи Києво-Галицького Патріярха Йосифа і всієї Руси!» Бо московський меч гонення і переслідування Українських Церков в Україні висить, як меч історичного Дамокля, від 20 років нашого сторіччя. Хай нашим Владикам обидвох віровизнань просвічують шлях поєднання. Митрополити Петро Могила, В. Рутський, Слуга Божий Андрей Шептицький та Ісповідник віри Христової Блаженніший Отець Йосиф і — Патріярх Помісної Української Церкви!