«Митрополит Андрей Шептицький: християнсько-духовний і національний провідник і гуманіст»

На цю тему доповідав особливий гість, Курт Левін, який завдячує своє багатокольоритне життя Слузі Божому Андреєві. Свої юнацькі роки пережив, разом з своїм жидівським народом, на жаль, на українських землях, що були окуповані гітлерівською Німеччиною, страшні кошмарні часи, геноцид жидівського народу. Левін пройшов нелегкий життєвий шлях. Він вирішив піти на землю своїх предків і там боротись за незалежний Ізраїль. Левін — це колишній член, безпосередній учасник визвольної Ізраїльської Армії.

Згодом поселився в США і тут продовжував студії економії і адміністрації на Колюмбійському Університеті, здобувши титул магістра. Довгі роки працював у фінансових інституціях, нав’язавши багато контактів. За ввесь час своєї праці Левін не забував спасенної руки Слуги Божого Андрея. Брав активну участь у беатифікаційному процесі, про що широко написав у своїй праці «Подорож ілюзій». Сьогодні має свою дорадчу фірму інтернаціонального менеджменту.

Курт І. Левін на вступі своєї доповіді сказав: «Це для мене велика приємність і честь бути запрошеним і виступати з доповіддю на цьому форумі для відзначення п’ятдесятиріччя з дня смерти Митрополита Андрея. Мене привів сюди один факт, щоб дати свої свідчення про велику людину Митрополита Шептицького». Доповідач згадав, як він був у Римі і свідчив у справі беатифікаційного процесу Слуги Божого Андрея. «Я давав свої свідчення, — сказав Левін, — перед трьома судцями. Мені скоро вдалось відчути, що їм ідеться, а саме про політичну активність Митрополита Андрея. Один з суддів був монсіньор Маріян Стройний, який провів мене у правильному напрямі. Пізніше був поставлений у складну позицію, що я мав обороняти Митрополита Шептицького».

«Коли я задумав писати книжку, був у Єрусалимі і мав нагоду говорити з однією провідною і впливовою людиною про Митрополита Шептицького. Він мене уважно вислухав і після того сказав — все це правда, що Митрополит Шептицький був великою людиною, допомагав жидам, але він піддержував Третій Райх. Це мене дуже розсердило і я подумав, що маю з тим робити? Я прийшов до висновку, що треба все як слід висвітлити. Я писав не тільки про Митрополита Шептицького, але про людей, що його оточували. Тут я маю на увазі манастир, у якому я перебував, монахів, з якими співжив, їх посвяту і відданість». При цьому доповідач накреслив шляхи, якими розвивалось і поширювалось раннє християнство, це було західне і східне, які зустрілись на українських землях, що привело до Берестейської Унії, яка не була успішною. Власне, Митрополит Шептицький присвятив усе своє життя, щоб поєднати східне християнство з західнім, але він не був політичним лідером, він був пастором.

«За австро-угорської монархії Митрополит присвятив себе Церкві і народові. Шептицький паломничав до Святої Землі. Він ввесь час був з своєю Церквою і народом. У 1917 році був інтернований росіянами і перебував на півночі».

Доповідач згадав, що після Першої світової війни було два погроми жидів, перший зробили українці, обвинувачуючи їх за коляборацію з поляками, другий вчинили поляки, обвинувачуючи жидів за коляборацію з українцями.

Доповідач згадав 70-ліття народин Митрополита Шептицького. «Його тоді польська влада бойкотувала, але про це довідались жиди і мій батько, рабін Левін, відвідав і привітав Митрополита. Митропо¬лит все відносився щиро і тепло до жидів». Згадав також часи пацифікації, які собі добре пригадує, як у той час горіли українські церкви, били безборонних селян, а Митрополит ставав у їх обороні.

«Життя Митрополита було трагічним. Прихід більшовиків на західні землі України ускладнили ситуацію Митрополита Треба було мати силу і відвагу в ті часи не заламатись, але відважно діяти. Але згодом, коли відступили більшовики, а прийшла гітлерівська окупація, то виявилось, що це була куди гірша ситуація. Ввесь час Митрополит ставав у обороні народу і Церкви. Я перебував у багатьох манастирях. знаю ситуацію, яка була тоді, і можу свідчити, що Митрополит Шептицький був у першу чергу душпастир і ніколи не мав амбіцій бути політиком». Розповідь Левіна були глибоко продумана, з правильно поставленими акцентами, він закінчив ствердженням, що голгота Митрополита Андрея почалась 1914 р. і закінчилась 1 листопада 1944 p., яку він з посвятою видержав і за це заслуговує на особливу пошану і нашу довгу пам’ять. Митрополит Андрей Шептицький і уряд Другої Річи Посполитої Польщі, 1923-1939 pp.

На цю гему говорив д-р Анджей Земба, історик, Ягелонський Університет у Кракові, дослідник Митрополита Шептицького та один з небагатьох поляків, який займається польсько-українськими відносинами. Він також дослідник української діяспори у Північній Америці, праця на цю тему має з’явитись у наступному році. Доповідач свою доповідь виголосив українською мовою.

На вступі підкреслив, що свою доповідь починає з поворотом Митрополита Шептицького з-за кордону 1923 р. і кінчає епілогом про смерть Митрополита Шептицького 1 листопада 1944 р. 8 вересня 1925 року, о годині 10 ранку, у катедрі костелу у Варшаві відбулась урочиста св. Літургія, на якій були присутні польські єпископи і серед них на почесному місці сидів Митрополит Андрей з похиленою головою, складеними руками, заглиблений у молитву. Після цього всі вони переїхали до палати президента, це були міністри по віровизнаневих справах, папський нунцій й інші урядові чинники. Тут всі єпископи по черзі склали присягу такого змісту: «Перед Богом і Святою Євангелією присягаю і обіцяю, як і належить єпископові, на вірність Речі Посполитій Польщі. Присягаю і обіцяю у цілковитій лояльності і буду шанувати кожноцільний уряд і зроблю так, щоб його шанувало моє духовенство. Обіцяю також, що не буду брати участи у жодних нарадах, які могли б завдати шкоди польській державі або порушили публічний порядок. Не дозволю мойому духовенству брати участь у подібних починах. Дбаючи про добро та інтереси держави, намагатимусь берегти її від будьякої небезпеки, про загрозу якої мені стане відомо».

Ця подія сталась через сім років після проголошення незалежної української держави, у якій Митрополит Андрей брав активну участь.

Після укладення і підписання конкордату польської держави з Ватиканом українці вказували на деякі ненормальності, які полягали в тому, що поляки обмежували греко-католицький обряд. Митрополит виступав проти цих положень, але програв. Митрополит Андрей старався бути лояльним до польської держави. Польська держава була зобов’язана забезпечити права Української Церкви. Знаємо, як це здійснювалось. На жаль, під тим оглядом не було доброї волі знайти компроміс між двома народами. Прихильники такого порозуміння були в меншості. Серед українців найбільше популярне було становище повалення польської держави.

З одної сторони деякі кола заохочували Митрополита Шептицького, щоб він скористався з своєї влади, популярности й авторитету і став на чолі українського народу. Митрополит збагнув ситуацію, яка не давала українському народові в найближчому часі здобути українську державу. Цей факт примусив його до лояльности. згідно з складеною присягою, до польської держави. Митрополит був примушений вдаватися до драматичного важкого вибору. Польське міністерство віровизнання польської держави та її представники вдавались до різних інтриг, щоб обмежити Греко-католицьку Церкву. Польські державні чинники і польська преса бажали, щоб Митрополит Шептицький включився у політичне життя і став державним чиновником. Польські державні чинники вважали, що важливі питання Греко-католицької Церкви мали вирішуватись державними польськими чинниками. Тут можна назвати назначення священиків на нові парафії, утворення нових парафій і назначення нових єпископів. Держава вирішувала їх затвердженя. Звичайно, тут вони брали до уваги тільки тих осіб, котрі вважались лояльними до держави. Відомо, що польська держава була проти висвячення на єпископів-помічників Львова Івана Бучка і о. Йосифа Сліпого. Уважали, що кожний новий український священик є непевний, хоч Ватикан таких прав їм не давав. Польська Церква намагалась впливати на Ватикан у справі нових номінацій. Вони навіть висловлювали побажання, що новими єпископами для Греко-католицької Церкви повинні бути поляки. Навіть звертались до кардинала Тісерана з вимогою, щоб не приймати кандидатів на єпископів на Львівський престіл з українською національністю. Польська держава оплачувала всі парафії. Але були моменти, коли Українська Церква, а точніше Митрополит Андрей, цього вдержання не одержував. тоді коли інші безперебійно цю підмогу одержували. Митрополит Андрей волів відмовитись від польських дотацій, ніж відмовитись від утворення нових українських парафій. Він не боявся говорити про всякі інтриги і кривду, яку творить польський уряд, вказуючи на те, що така практика приводить до ще більшого розбрату.

Польські церковні, як і державні чинники вели активно акцію у Ватикані проти Митрополита Андрея. Вони не допустили до номінації Митрополита Андрея на кардинала.

У зв’язку з тим потерпів один з польських кандидатів в кардинали, якого номінували щойно після смерти Митрополита Андрея. Ватикан не бажав дразнити поляків і у деяких випадках ішов їм назустріч. Доповідач також відмітив, що польська влада робила труднощі Митрополитові Андреєві у виїздах закордон. Митрополит Андрей видержав стоїчно до кінця.

Доповідач назвав багато цікавих і незаперечних фактів із відносин польської держави до української Греко-католицької Церкви та Митрополита Андрея. Він закінчив смертю Слуги Божого Андрея.

Кардинал Казімєж Папе у Ватикані подав таку вістку про смерть Митрополита Андрея — помер визначний громадянин польської держави. В листі до Східньої Конгрегації К. Папе писав: «У покійному Митрополитові ми шанували не лише великого пастиря, який піднявся вище тих ударів, котрими хотів його поділити ворог обох народів, але виразника думки, що вони повинні дбати про те, що їх єднає, про те спільне, що є в їхній вірі і справді в культурі і їхньому призначенні».

Також говорилось, що Митрополит був противником крайніх націоналістичних груп. Закликав своїх земляків утриматися від участи у війні обидвох сторін.

В некролозі «Військової думки» автори писали: «Трагічні обставини, у яких ми всі опинились під владою чужих більшовиків, дозволяють нам ясніше побачити все те, що єднало обидва народи. Ми переконані, що від кожного польського і руського серця над труною великого Князя Церкви і незламного борця за віру і справедливість полине молитва до Бога за вічний спокій для нього». Доповідач до вищого додав, — як пояснити зміну думки. «На жаль, минула дійсність була іншою», — підкреслив доповідач. — «Шкода, що ця зміна наступила запізно».

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>