Повідомленні телеграфічно, що приїжджає Митрополит Андрей, представники тодішніх властей у Прняворі повідомили нашого священика та народ. Представник повіту виїхав на зустріч Митрополитові до Дервенти. О. Сеґедій виїхав з бандерією до села Ядовищі, віддаленого 14 км. від Прнявора. При в’їзді в саме місто поставили привітальну браму, коло якої зустріли Митрополита представники властей і представники віроісповідних громад; між ними був також і мусулманський годжа. Митрополит відвідав пізніше всіх, що його вітали та й деяких приватних осіб. З особливою втіхою приняв високого гостя один мусулманин. На врочистому богослуженні в костьолі, бо церкви ще не було, потішав Митрополит народ, обіцяв старатися про священиків та повчав як треба христити, коли нема священика. З Прнявора поїхав з о. Сеґедієм до інших наших осель. Через Баню Луку вибралися на Ст. Дуброву. Подорозі в Челінці чекали їх вірні з Обсєчка. Митрополит, якого й тут зустріли щиро та з великим здивуванням, сповідав у заїзднім домі, а Службу Божу відслужив згаданий отець. Проповідь Митрополита була про віру, як зберігати її в чужому краю та й пояснення нашої віри, яка була тут дуже загрожена. По Службі Божій почав гутірку з народом і розвідувався про їхнє життя. Обіцяв прислати книжок, що й незабаром, вернувшись до Львова, зробив. Звідси рушили в дальшу дорогу. Заночували в Йошавці. Господар заїздного дому клопотався, як буде з ліжком для Митрополита, одначе цей вдоволився місцем на землі, застеленій сіном. Тай по вечері на бажання гостей грав господар на «Гуслах» сербських народніх пісень, за що його Митрополит нагородив грішми.
На в’їзді в Ст. Дуброву, зробили люди браму, одначе привітання не відбулося, бо ще перед селом довідався Митрополит, що треба йти до хворого. Негайно вискочив з воза й по страшнім болоті пустився до хати, хоча о. Сеґедій хотів заступити. Люди зустріли гостей коло костьола, що його помагали будувати й українці. Під час богослуження мав Митрополит проповідь про 6 правд віри. Прикінці казав зголоситися письменним, яким вишле книжки. У свобідній гутірці з людьми переповідав Митрополит свої враження з подорожі до св. Землі, потішав і цього разу… По відправі й обіді занесли св. Причастя до хворого, що вчора сповідався та цього дня бажав сповіди й ще один. Прийшовши на місце, лишили св. Тайни на стовпчику перед будою, в якій не було жадної обстановки. Опісля поділили частицю надвоє й пішли до першого з маслосвяттям. Попращавшись з людьми, сіли на віз. Подорозі зупинились і вступили до одної буди, що виглядала мізерніше ніж інші. «Хата» не мала дверей, а вхід закладано дошкою. Чоловік, що коло вогню сидів із збідованою донечкою, не міг з дива вийти, як побачив перед собою Митрополита. Розуміється, що втіха його була велика. Привітавши господаря, що й не був ним, а був тільки в комірнім, зацікавився Митрополит дівчинкою спитавшись, чому така сумна. Батько пояснив що вмерла мама та й нема кому доглянути. Митрополит дав грошеву запомогу та спитався, чи батько не хотів би пустити дівчинки з ним. Батько згодився й дівчинка таки негайно поїхала з Митрополитом. В Баня Луці дали її до манастиря, одначе вона з нього по довшому часі виступила.
Не з меншим зацікавленням і радістю чекали люди Митрополита в Камениці, де також зробили привітальну браму по середині села та вітали хлібом і сіллю. Люди журилися, чим погостять Митрополита. Велике було їх здивування, коли подали страви. М’ясних він не їв, тільки споживав кулешу й кукурудзяний хліб. Наступного ранку була Сл. Божа в хаті та проповідь. Роздав Митрополит кілька хрестиків на пам’ятку, а письменним знов обіцяв книжок. Люди скаржилися на положення, а один чоловік таки по простому заявив: «Пан-отче, тутка нам біда. Від нас беруть великий податок». Митрополит на те завважив, що всюди люди платять податок, а вони хотіли б бути без того. Створилася не приємна ситуація й люди її врятували пояснюючи, що мова не про податок, тільки про десятину, яку платили люди за землю, «царовину». Був це немалий клопіт, бо зо снопами мусіли довго чекати на полі й збіжжа часто пропадало, поки приїхав на поділ представник уряду. Митрополит обіцяв, що старатиметься допомогти їм, а на Дуброві обіцяв, що старатиметься про те, щоб одержали землю ті, що її ще не дістали. Поміч дійсно прийшла: десятину скасовано, а землі ще роздано. М. і. сказав Митрополит: «Я бачу, що ви бідні. Я б вам усім поміг, дав би по 10, або 20 корон. Та гроші скоро розійдуться. Я вам задумав щось інше дати, що вам принесе користь. Переїздив я з Дуброви й бачив одне гарне місце й постановив його купити. Там поставиться церква й засадиться винниця. Буде там потрібно робітників, тож будете могти знайти працю. Вже перед тим о. Андрей з’ясував людям цей замір Митрополита, тож люди дуже втішилися. До роботи казав Митрополит приймати тільки своїх людей. З Камениці поїхали до Б. Луки, а звідси далі. Це були перші відвідини Митрополита нашим оселям у Босні в 1902-ому році.
1909 р. з початком посени приїхав Митрополит до Камениці на посвячення манастирської церкви. Тоді то в перше в Босні мали вірні нагоду придивитися чудовим обрядам посвячення. Митрополит у проповіді пояснив значення відправ. І тепер катихизував Митрополит. Цього разу про 6 правд віри. Діти уважно слухали бородатого «дідуся», що то жартував, то розповідав байки. Найбільша їх втіха була, коли Митрополит роздавав хліб помащений медом та виноград. Деякі домагалися ще хліба, хоча кусники не були маленькі. Так і одержував хто скільки хотів. Прощання з монахами та народом було дуже зворушливе. Монахи припадали до ніг, цілували їх, а народ у процесії відпровадив свого Пастиря до гостинця в Йошавці.
1913 р. приїхавши до Камениці, Митрополит був хворий і мало кого приймав. При тій нагоді вписався в члени з вкладкою 20 корон в місцеву читальню.
1928 р. відвідав Митрополит Срім та Бачку в товаристві Владики Діонісія.
Побут Митрополита між нашими переселенцями лишився глибоко в пам’яти сучасників. Його повага росла з дня на день та й тепер росте. Були й такі злої волі люди, що цю повагу як і взагалі повагу віри та церкви старалися й стараються нарушити, одначе зусилля їх показалися даремні.
