Митрополит Андрей – в оцінці польського дослідника

Станіслав Стемпєнь, редактор праць «Південно-східнього Наукового Інституту» в Перемишлі, добрий знавець українських проблем, помістив у першому томі праць під назвою «Досліди з історії християнства на етнічному пограниччі», а перший том має назву «Польща — Україна, тисячоліття сусідства».

Це опрацювання доповідей та доповнень до них, які були виголошені на Науковій Сесії, присвяченій 1000-літтю хрещення Руси-України, а яка відбулася 21-23 жовтня 1988 року в Перемишлі. С. Стемпєнь, крім вступних уваг, які насвітлюють взаємовідносини обох сусідніх народів на протязі віків, самі собою дуже цікаві та до певної міри унікальні, хоча не позбавлені деяких недокладностей.

Зате його основна праця — це «Релігійне життя української суспільности у Другій Річи Посполитій», як на чужинця, дуже влучна та вичерпна й позбавлена всяких ярликів. Саме із цієї праці наведемо деякі уривки думок автора, зокрема коли говориться про ролю та ідейно-політичні погляди Великого Митрополита Андрея. Ось уривок:

«На практиці умови, в яких доводилось працювати Греко-католицькій Церкві у відродженій польській державі, заставляли духовенство до частого вибору між льояльністю супроти держави, яку вони вважали не своєю власною, а солідарністю з народом, якого душпастирями були. Найчастіше вибирали другу альтернативу, по думці, що душпастир мусить дбати про добро своїх вірних. При тому були намагання отим народнім стремлінням надати характер, згідний з мораллю Церкви та з соціяльною наукою Католицької Церкви. На жаль, із розвоєм політичного життя, коли націоналістичний радикалізм став прибирати скрайній характер, не завжди можна було погодити добро народу із добром Церкви і християнської моралі…».

Тут автор наводить один знаменний приклад, коли Митрополит Андрей у своєму офіціозі «Вісті» за 18.8.1934 р. остерігає духовенство, щоб не важилось уводити в церкві політичні дискусії чи пропаганду. Ось його слова: «Коли душпастир підозріває, що замовлене Богослуження може служити політичній пропаганді, мусить відмовити таке замовлення на Богослуження. Бо надуживання релігії для політичних цілей — це святотатство…».

«Зате Митрополит Андрей, як теж більшість духовенства, піддержували загальноукраїнські постуляти. Греко-католицька Церква піддержувала вповні створення ЗУНР, а після її упадку митрополит в роках 1921 -23 розвиває дуже активну дипломатичну дію на терені Західньої Европи та Америки, яка обороняла українські національні постуляти. (Тут автор покликається на звідомлення польських дипломатів з Вашінгтону, Квебеку та Риму до Міністерства Закордонних Справ Польщі). Після повороту до Польщі ввесь час займав понадпартійну загальноукраїнську позицію, хоча не мав нічого проти, коли його духовні особи брали активну участь у діяльності УНДа. Прелат Л. Куницький був навіть одним з віцепрезидентів тої політичної партії…».

«Зате провідні діячі Греко-католицької Церкви рішуче виступали проти терористичних акцій, організованих ОУН. Ось уривок з листа митрополи­та до молоді весною 1932 року (тоді ще не було ОУН, але діяла УВО)…. «У вашій самопосвяті, що є зовсім природне у вашому віці, посуваєтесь надто далеко, так далеко, що ви готові посвятити не лише себе, але й других людей та всякі загальнолюдські вартості… А чуже добро, чуже щастя повинно бути святим не лише для християнина, але для кожної людини як такої. Нарушити це добро не дозволено нікому, бо навіть найвища ціль не може освятити злих вчинків… Чи гасла, які відбирають людині волю, можуть служити для здобуття свободи?..» Знову в 1934 році, після вбивства дир. Бабія, митрополит знову пригадав свої нагадування словами: «Злочин завжди лишається злочином. А святій справі визволення не можна служити закривавленими руками та злочинними вчинками…».

Того роду опінія польського дослідника про ролю та позицію Митрополита Андрея як супроти творення власної державности, так супроти зберігання християнської моралі серед своїх вірних — вповні заперечують всі оті напасливі та зловмисні інсинуації проти митрополита як ворога Польщі, як покровителя ОУН, чи як про людину, яка діяла на шкоду українському народові. Для нас він був князем Церкви та батьком народу. Для поляків — стіною, об яку розбивалися всякі їх пляни на винародовлення нас чи зведення до ролі бунтарів.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>