На маргінесі 32 конгресу «Церква в потребі»

Може вперше в історії Кеніґштайнських конгресів, де рік-у-рік збираються майже 500 учасників, між ними велике число богословів, ознайомлених з проблематикою переслідуваної Церкви, фахівців та журналістів, як і представників різних інституцій і організацій церковно-релігійного характеру, українська тематика зацікавила неабияке велике число слухачів. Правда, колись давніше, як під кінець конгресу відбувалися ще архиєрейські богослуження з участю наших владик та українських хорів (що давали в суботу ввечері концерти української церковної та народньої музики) конгреси перед закінченням набирали трохи «українського характеру», але все залишалося прикрасою, творило для німецької публіки дещо екзотичний присмак. Цьогорічний конгрес відзначився тим, що українська група на чолі з отцем архимандритом д-ром Л. Гузарем та кількома добре обізнаними в проблематиці учасниками зуміла змістовно притягнути увагу людей, що працюють як так звані «мультиплікатори», себто в мережі преси, церковних організацій, у вищих школах і набуті відомості та знання поширять дальше у своєму довкіллі.

Дискусійний гурток «Підпільна Церква в Україні» обговорив під проводом отця архимандрита Л. Гузара цілий комплекс питань, що стосуються проблеми «легалізації» Української Католицької Церкви в Україні, зглядно окремих громад, як про це вже була мова в різних документах та рефераті нашого Патріярха Йосифа для конгресу.

Отець архимандрит виготовив звідомлення про найосновніші проблеми нашої Церкви, яке було роздане учасникам.

Тут подаємо короткий нарис цього звідомлення:

1) Тоталітарна держава не терпить жодної організації, що відтягає людські душі з-під її контролі.

2) Це стосується, коли йде мова про Церкву, головно партії чи уряду що називають себе атеїстичними. Це насамперед стосується Радянського Союзу, де не може існувати жодна церковна організація, що себе не підпорядковує державній контролі. Справді вільна й непорушна Церква в тоталітарній державі теоретично неможлива та взагалі в історії незнана.

3) Українська Католицька Церква займається на протязі сторіч екуменізмом, який для неї виявляється екзистенціяльною потребою. Після довгих шукань Українська Церква прийшла до висновку, що тільки живий приклад католиків і православних може довести до справжньої єдности. Приклад Української Церкви може довести, що є можливим бути одночасно католицьким та східнім. Цей шлях уторували два великі митрополити нашої Церкви: Шептицький і Сліпий. В цьому світлі треба бачити й намагання здійснювання українського патріярхату. Всякі перешкоди з боку східніх та західніх сил треба розуміти як острах втратити свою силу. Екзистенція сильної Української Католицької Церкви є невигідною для тих, що хочуть використовувати екуменізм політично і справжньої єдности в Христі взагалі не бажають.

Українська Католицька Церква в Радянському Союзі піддається від 1939 р. постійному переслідуванню. Українська Православна Церква була зліквідована ще в 1930-тих роках, вона навіть не діє в підпіллі, так знищили її основу. Переслідування Української Католицької Церкви, її ієрархів, кліру та вірних мало різні форми, до нього доходять все нові й нові методи. Вірним і священикам пропонують офіційні кола останнім часом «легалізацію», при чому ставляться певні передумови:

а) признатися до «гріхів» в минулому;

б) зректися юрисдикції Блаженнішого Отця Йосифа;

в) затримати всі латинізуючі елементи.

Як могла б виглядати сприйнятлива розв’язка, що принесла б Церкві повну релігійну свободу і не вмішування державних чинників в життя Церкви? Українські католики не вимагають нічого більше, ніж те, що гарантоване Гельсінською Конференцією, кожна інша розв’язка, диктована державою, є нереальною і перетворює Церкву в інструмент брехні.

Прочитавши ці думки, що ми їх подали дещо скорочено, до положення Церкви в Україні, отець архимандрит Л. Гузар звернув ще увагу на різні взірці, що витворилися при співжитті Церкви з тоталітарним режимом:

1) російський взірець: Церква підпорядковується цілком державі, щоб Пережити лихоліття;

2) чеський та мадярський взірець: Ватикан і дана держава спільно номінують єпископів;

3) польський взірець: Церква бореться проти уряду, але може існувати;

4) югославський взірець: держава толерує Церкву, яка має релятивну свободу;

5) український взірець: Церква заборонена і живе в підпіллі.

Після виступу отця архимандрита розвинулася дуже цікава дискусія, в якій взяли участь особи, що були обізнані з ситуацією нашої Церкви і загальною ситуацією в Східній Европі. Професор Леонід Рудницький зауважив, що сила нашої Церкви полягає в тому, що наш Патріярх Йосиф є особисто символом справжнього екуменізму.

Професор Василь Маркусь висловився в тому напрямку, що легалізація навіть окремих громад, чого добиваються, як це знаємо з окремих самвидавних документів, наші вірні ще з 1960 років, допомогла б Католицькій Церкві в Україні перебути лихоліття. Повернулося б багато вірних до неї, що сьогодні ходять до офіційних православної та римокатолицької церков. Це скріпило б її внутрішньо. Не можна десятиріччями очікувати від народу геройства й жертв. Нормалізація екзистенції звільнила б сили для інших церковних активностей, як наприклад, катехізацію.

Проти легалізації говорять такі аргументи:

а) держава мала б контролю над ієрархією, бо вона співвирішує номінації;

б) стикаючись віч-на-віч з історичним досвідом в Україні, миряни могли б зневіритися в проводі Церкви, що мало б небезпечні наслідки розколу;

в) держава могла б і надалі вмішуватися у життя громад через маніпуляцію уповноважених, як воно мається в Православній Церкві (див. відкритий лист єпископа Феодосія з Полтави до Брежнєва з жовтня 1977 p.);

г) легалізація українських католицьких громад ще не гарантує свободи релігії, що їх держава могла б за віру і дальше переслідувати;

ґ) врешті легалізація є тільки уявною розв’язкою, бо мета атеїстичної держави — це знищити Церкву.

Дуже цікавий був виступ пані Оксани Антіч від дослідного відділу радіостанції «Свобода» (вона займається особливо церковно-релігійною проблематикою в Радянському Союзі). Вона звернула увагу на офіційний звіт Василя Фурова, що продістався на Захід кілька років тому. Офіційну ієрархію Російської Православної Церкви поділяється на різні категорії щодо льояльности супроти держави. В цьому звіті також мова про те, щоб не допускати питомців із Західньої України до теологічних студій, бо вони — приховані католики. (Між іншим, у відкритому листі єпископа Феодосія є також пасус, в якому є мова про те, що уповноважений для Полтавської єпархії докоряє єпископові, що він стягає на Полтавщину священиків із Західньої України — симптом для небувалого страху влади перед впливом свідомого українського священства).

Пані Антіч висловила думку, що офіційні церкви через постійну контролю державної влади мають тенденцію працювати підпільно, і що витривалість мирян, як показує досвід, куди більша, ніж ми цього сподіваємося.

Реасумуючи сказане під час дискусії, отець архимандрит ствердив, що легалізація Української Католицької Церкви чи окремих громад мала б серйозні консеквенції для Церкви та священства. Річ ясна, що Підпільна Церква є тимчасовим явищем, не можна постійно існувати в підпіллі. Консеквенції для Церкви негативного і позитивного характеру. Литовська Церква, наприклад, росте й міцніє, хоч вона легалізована і держава пробує вмішуватися в її життя. Українська Католицька Церква в Польщі, десятиріччями ігнорована, десь незабаром буде канонізована й апробована як самостійна одиниця Польської Церкви. Коли була в 1968 р. легалізована Уніятська Церква на Пряшівщині за Дубчека, повернулося багато вірних від Православної чи Римо-Католицької Церкви.

Коли аналізувати теологічний аспект справи, то всі ці елементи треба звести разом докупи і усвідомити собі, що тут йде мова не тільки про справи Української, але й Вселенської Церкви, доля якої нас всіх тривожить.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web