Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

На маргінесі нової номінації для Торонтської єпархії

Ватиканська номінація з 29 грудня 1992 року о. Романа Даниляка адміністратором Торонтської єпархії на місце діючого єпископа Ісидора Борецького викликала великий спротив серед священиків, мирян і сам Владика Ісидор виступив гостро проти призначення для його єпархії адміністратора. Можна мати зовсім оправдане зрозуміння до спонтанного спротиву до імперських потягнень Ватикану. Ми вжили прикметника «імперський», бо те, що робить Ватикан, що також виходить з Апостольської Столиці, не можна інакше назвати. Коли взяти до уваги нашу Українську Католицьку Церкву у цілому, то не можна не завважити відомої імперської концепції — діли і пануй. На жаль, це сьогодні Ватикан і робить. Звичайно, це не випливає з Божої Заповіді — Любови.

Ця справа набрала широкого розголосу в українській і чужинецькій пресі на терені Канади, а також про те широко звітувала українська телевізійна компанія «Контакт», що передається кожної суботи в США на руслі «кейбл» о годині третій після обіду.

Під час передачі, що відбулась у суботу, 30 січня 1993 p., виступав сам Владика Борецький, який подав своє з’ясування, підкреслюючи, що його офіційно ватиканські чинники не повідомили про таке рішення, що вони настановляють на Торонтську єпархію адміністратора, який би мав перебрати все у свої руки, а він мав би тільки залишитись декоративною особою без жодної юрисдикції. «Таке призначення має також поганий посмак, що я чимось провинився», — підкреслив Владика Ісидор. «Я все був льояльний до Апостольської Столиці, чесно і гідно виконував на мене покладені обов’язки. Я навіть просив, щоби для Торонтської єпархії вибрати єпископа-помічника, але ніколи не сподівався такого потягнення, як зробив Ватикан, назначивши без жодного попередження адміністратора», — сказав Владика Борецький. Також було показано організованих священиків Торонтської єпархії, які стали в обороні свого Владики Ісидора. З словом виступали о. Роман Ганкевич, о. Мирослав Татарин, о. Петро Біланюк, останній підкреслив, що ці питання потягнень Апостольської Столиці й Ватикану слід розглядати в ширшому аспекті, себто цілої Української Католицької Церкви не тільки у діяспорі, але і на Україні.

Інформації, що були подані на телевізійній програмі «Контакт» про ситуацію в Торонтській єпархії, знайшли широкий відгук. Зараз же в неділю, 31 січня, будучи в церкві, до мене багато підступало і запитували, чи я бачив на телевізійній програмі «Контакт» інформацію про нашого Владику Ісидора в Торонто, а крім цього одержав телефонічні запитання. Звичайно, на такі запитання було трудно подати ширшу і вичерпну відповідь. Тому я вважаю за свій обов’язок, як редактор журнала «Патріярхат», подати свої міркування на цю тему.

В першу чергу мене дуже здивував сам факт такого рішення Ватикану. Вже раз таке було, де Ватикан бажав відсунути Владику Ісидора від керівництва Торонтською єпархією, і вся затія закінчилась фіяском. Можна було з того зробити висновок, що льояльний до Апостольської Столиці і Ватикану Владика Ісидор не піде на незаконні потягнення. Дещо ватиканські чинники не догляділи, не передбачили і нічого не навчились з минулого. Сморід розійшовся і кожний говорить: дивіться, Ватикан робить кривду Владиці Ісидорові, і навколо цього правильно зорганізувались оборонці Владики. Це зовсім недобре для центру Вселенської Церкви у Римі. Ватикан виступає не як християнська установа, але політична імперського значення — володіти.

Проти ватиканської непослідовности і незаконности виступили священики Торонтської єпархії. Звичайно, це похвально з боку тих, що мали відвагу виступити в обороні Владики Ісидора, але з другої сторони — Ватикан уже на протязі довгого часу діє протизаконно супроти нашої Української Католицької Церкви і чомусь ми цього не бачимо, а шкода. Такі випадки були не тільки в минулому, за св. п. Патріярха Йосифа, що діяли понад його голову і без його відома, показуючи Главі нашої Церкви Патріярхові Йосифові, що вони ті, які вирішують, не питаючись нікого, але також таке сталось і останньо, коли був номінований поза відомом Синоду УКЦеркви на єпископа-помічника о. Володимир Паска. А навіть коли взяти і справу призначення адміністратора для Торонтської єпархії та інші номінації повинні були іти через Главу нашої Церкви Патріярха Мирослава-Івана. На жаль, його, як і попередніх разів, навіть не повідомлено. Скільки зі сторони Ватикану робилось і робиться незаконностей, і ми старались цього не бачити. Цим не турбувались наші владики на чолі з Патріярхом Мирославом-Іваном, як також наші священики, не ті, що в діяспорі, ні в Україні. Пригадуємо, що св.п. Патріярх Йосиф протидіяв і вказував на незаконності, але хто його тоді піддержував? Було б чудово, якщо б священики Торонтської єпархії стали активними ініціяторами серед священиків у діяспорі й на Україні в обороні нашої довгостраждальної Української Католицької Церкви, яку так безоглядно Ватикан розтерзує. Апостольська Столиця повинна побачити, що Українська Католицька Церква не прошак, вона заслуговує на дещо більше достойне трактування Святішим Отцем Папою Іваном-Павлом II. В кінці священики з своїми владиками повинні рішуче сказати, що ми не бажаємо дальше бути м’ячиком у ватиканській грі з Москвою. Церква, яка витримала стільки переслідувань, заслужила собі на визнання і признання. Мирянство таку вагому ініціятиву напевно піддержить. Хтось це мусить сказати і зробити, щоб Апостольська Столиця почула наше рішуче слово і побачила кашу рішучу дію. Маємо надію, що Торонтська єпархія — священики на чолі з своїм Владикою Ісидором активно продовжуватимуть відкриту й офіційну акцію в обороні історичних прав нашої цілої УКЦеркви і в обороні точок, підписаних Апостольською Столицею під час унії 1596 р. в Бересті.

Ми далекі, щоб номінатові на адміністратора закидати, що він був незаконно номінований, але, незалежно від всього, на нашу скромну думку, він повинен був відмовитись від такої функції супроти свого Владики, для якого був довгі роки його канцлером. Тут щось з номінатом о. Романом Даниляком не є все гаразд. Цей факт говорить багато, і здається нам, що о. Р. Даниляк повинен би добре над своєю номінацією як адміністратора ще застановитись! Здається, що о. Р.Даниляк не вибирається вести свою душпастирську працю для латинської, але УКЦеркви, але вірні тої ж Церкви, а першу чергу Ваші товариші по священнодіянню, не бажають Вас бачити у ролі ватиканського адміністратора.

Чи варто іти проти волі своєї Церкви, проти своїх співбратів-священиків і вірних? Варто добре подумати! Ми свідомі того, що о. Р. Данилякові може імпонувати мітра з сіяючими самоцвітами, але яке це має значення супроти найбільшої Божої Заповіді — Любови? Всі ми, себто миряни, священики, ченці й черниці та владики, повинні перед собою поставити питання, якою ми бажаємо собі бачити нашу УКЦеркву: під одним главою — патріярхом чи удільними князівствами. Від Апостольської Столиці — Риму не бажаємо жодної ласки, але наших історичних прав, які нам забезпечувала унія нашої Церкви з Римською. Це наше святе і незаперечне право. Це такі мої голосні міркування з приводу ситуації у Торонтській єпархії.

Микола Галів

Поділитися: