На маргінесі праці «Мішані подружжя» о. мітрата Івана Музички

Мішані подружжя — найпевніший шлях до самознищення українських спільнот у країнах вільного світу.

Великого спустошення серед нашої громади в діяспорі нанесли мішані подружжя. В них втопилось багато наших молодих професійних людей, які у висліді пропали для церкви й українського народу.

Протягом довгих літ ані громадський провід ані церковні кола не робили ніяких заходів, щоби тому самознищенню, чи як про це висловлюється інж. Тишовницький «самоголокостові», якось запобігти. Не створено відповідних умовин для промощування чисто українських подруж; не було освідомлюючої акції зі сторони священиків. Вони немало причинились до цього жалюгідного стану, бо занедбали свій обов’язок бути дійсними духовними провідниками своїх вірних. У своїх проповідях, часто непідготованих, священики звичайно обмежуються до переповідання прочитаного Євангелія. Актуальним життєвим справам не присвячували вони у своїх проповідях ніякої уваги. Пробудились щойно, коли побачили, що пустіють церкви і що багато молодих людей відійшло до парафій своїх подружних партнерів.

Пригадую, як один священик скаржився в церкві що його відсунено від активної участи себто й від гонорару) у вінчанні молодого парафіянина, бо шлюб відбувався в римо-католицькій церкві його нареченої. Напрошується питання де той священик був до того часу і що він зробив щоби заздалегідь усвідомити молодих людей своєї парафії про шкідливість мішаних подруж; що зробив він в тому напрямі, щоби зберегти їх для української Церкви і народу. Занедбали цю важливу справу громадські чинники, які не створили своєчасно відповідних умовин, щоби ті молоді люди мали можливість запізнатись ближче й у висліді вибирати подругів життя поміж своїми. А наша преса ці важливі справи старається збувати мовчанкою, на що й нарікає у своїй статті інж. Омелян М. Тишовницький.

У листі до «Нашого Голосу» (липень 1979) інж. Тишовницький написав що «найшвидшим, найуспішнішим і найдешевшим засобом винародовлення якогонебудь народу є мішані подружжя. Для того кожний бездержавний нарід, який не хоче згинути, повинен в першій черзі боронитися перед приростом мішаних подруж усіми можливими і доступними йому способами та засобами. Це відноситься теж і до нашого народу і то не тільки в більшовицькій імперії, але також і в діяспорі».

Цього року старанням Українського Релігійного Товариства Св. Софії в Лондоні вийшла книжечка о. мітрата Івана Музички МІШАНІ ПОДРУЖЖЯ, в якій шановний Автор порушив різні аспекти цієї болючої проблеми. Книжечка ця буде великою допомогою батькам та виховникам і напевно причиниться до глибшої застанови молодих людей перед вибором подруга на ціле життя.

На доручення їх Святости Патріярха Йосифа третину накладу тої книжечки вислано до країн Південної Америки, де, головно у Бразилії, численні мішані подружжя промощують шлях до загибелі української колонії в тій країні.

У своїй книжечці автор об’єктивно розглянув проблеми мішаних подруж під оглядом расовим, суспільним, релігійним та національним, а при тому підніс також додатні сторінки чисто українських подруж. «Ніякий нарід не хоче тратити членів своєї спільноти. Це зрозуміле у випадку, коли наші дівчата виходять заміж за чужинців, вони пропадають для нас як і їхні діти… Тому ми як нарід не хотіли б мішаних подруж, бо вони є для нас стратою» ствердив о. д-р Музичка. А далі читаємо: «Ми українці в нашій ситуації не можемо піти на такі процеси. На нас на чужині спочиває роля захисту нашої батьківщини… Як змішаємось, як злегковажимо свою ролю, заникнемо, хто це тоді зробить?»

Шановний Автор підносить також важливість Церкви у збереженні української спільноти в діяспорі: «…велика шкода, коли б наша Церква замість станути тепер на шлях об’єднання на чужині в одну Помісну Церкву і з тим створити собою міцне забороно проти асиміляції, пішла на дорогу роздрібнення, на острови по цілому світі, достосовуючись до довкілля і його вимог. Наш нарід бачить, що в Церкві його рятунок, і тому станув з таким болем на захист її властей і її духової сили. На жаль цього не розуміють навіть свої, а ще менше чужі… Ми священики повинні не жаліти часу для молоді… Чим довше існуватиме в нас стан бездіяльности Церкви, тим більше буде утрат у нових подружжях. Хтось матиме на сумлінні всі ці страти, як це сталось в Америці, а зовсім невтральні спостерігачі вже сьогодні ці страти в Америці записують на сумління тодішньої римської курії, очевидно при співпраці нерозсудливих і наших духовних осіб».

Св. Тайна Подружжя є дуже важною не тільки для молодих людей, але також і для народу із якого вони походять. Тому о. Мітрат Музичка уважає що до того важливого життєвого кроку потрібно відповідно дітей виховувати й підготовляти. Також уважає, що потрібно створити для молоді відповідні умовини влаштовуванням з’їздів, зустрічей, забав та інших імпрез, під час яких молоді люди із різних місцевостей, або й континентів, будуть мати нагоду ближче познайомитись. Того роду поміч зі сторони батьків і громадських чинників та духовенства напевно причиниться до зменшення числа мішаних подруж.

Дарія Кузик

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>