На «Михайлівці» будують церкву!

«Михайлівка»! Так звуть українські жителі Філадельфії парафію св. архистратига Михаїла у метрополітальній окрузі, званій офіційно Дженкінтавн, де на просторій посілости відбуваються різні розвагові імпрези, а на свято Пасхи відбуваються вселюдні свячення пасок із присутністю вірних із інших парафій.

Парафія ця є «спеціяльною», одною з нечисленних парафій, де вірні твердо встоялись, задержуючи наші традиції у обряді, богослуженні, мові та в церковному календарі.

Вірні, заохочені величчю Патріярха Йосифа, обновителя Помісної Української Церкви, основника їхньої парафії у 1975 році, перемогли всі перешкоди зі сторони сусідів, почали будову своєї стилевої церкви. Дотепер богослужби відбувалися у старому приміщенні, перелицьованому на каплицю, яке тепер не поміщує всіх парафіян. Постає питання, чому будувати та брати громаді нові великі фінансові зобов’язання по щойно сплаченій площі? Відповідь є проста! Це якось незручно, несумлінно молитися Господу в старому невигідному приміщенні, коли площа — посілість розлога на 15 акрів землі! Хто знає, може відродження Церкви й релігійного життя в Україні додало заохоти побожним парафіянам?

Церква — це символ, це видиме знам’я даної парафії! Бо церква своєю появою свідчить про те, яка це громада. Яка у ній традиція? Чи ці вірні придержуються своїх традицій, свого обряду, своєї мови, свого церковного календаря? Бо це все мусить мати і справді має своє безпосереднє відношення до церковної архітектури, яка основується та виявляє саме цей обряд та традицію! Це не може бути безіменна будова, у якій позбулися всіх прикмет традиції, якась церква безбатьченків! Тут є інакше! Нова церква — це пісня, це порив зболілих сердець до прадідівської віри, східнього обряду, до безупинного зв’язку із прадідівською культурою, нетлінним спілкуванням із рідною батьківщиною… Тут разом із батьківщиною, у тому самому часі церковного календаря вірні взносяться до Господа, повторяючи це так величне, могутнє: «Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас!». Це те, що глибоко вросло у нашу українську віру, у якій зріс народ через численні покоління, через віки…

Слава величному Господу у Святій Трійці безсмертному! Це те, що не можна висловити у чужій мові, бо це відвічне, це те, що вросло у нашу душу! Така то є ця парафіяльна громада!

По важких роках сплати задовженої посілости приступила вона до будови свого храму, взявши велику відповідальність. Переборовши великі труднощі у місцевих властях та опозиції сусідських інаковірних, одержано дозвіл на будову та підписано контракт із вибраною будівельною фірмою. Заложено вже бетонові фундаменти, бетонову підлогу, поставлено дерев’яну конструкцію, що держатиме дахи, поставлено конструкції зовнішніх стін і вже зарисувався контур хрестокопульного храму, чотирьох рамен хресного пляну, який підіймається ще і ще вище до високої плятформи, на якій зведено вже скелет восьмикутного тамбура, себто стін центральної вежі із вісьмома вікнами, який завершує восьмикутна баня карпатської форми (подібної форми є бані у нашій церкві у Люрді, Франція), яка буде мати ще завершення ліхтарню-маківку тієї ж самої форми, як і чотири менші маківки на чотирьох високих дахах, рамена хрестокопульного пляну церкви. Цілу церковну будівлю буде обіймати наше традиційне «опасання» нижчого даху, яке буде накривати собою хідник, що буде довкруги цілої церкви. Вхід до церкви буде мати традиційний рундук із шістьома колонами, які будуть вкриті гуцульським орнаментом та ведуть у церковний притвор, а із нього вгору сходами на традиційні хори, чи прямо у широку «церкву вірних» на 200 сидячих місць.

Хрестокопульна архітектоніка будівельних мас-об’ємів є зумовлена і є вислідом сьогочасної конструкції арок із клеєного дерева, які закінчуються вгорі банею понад 56 стіп від долівки церкви. Ця конструкція створює взнеслий, домінуючий об’єм внутрішнього простору церкви. Коли, увійшовши у церкву, глянемо вгору, вас понесе сама ця архітектоніка простору і заставить вас помолитися Всевишньому Отцеві, що на висотах! Це являється притаманним витвором української архітектури східнього благочестя! Тут ми сповняємось найбільш чутливим почуттям вдячности і подяки, ми тут чуємось безпечними під покровом Отця Сотворителя!

Такий настрій створила наша архітектура у свій особливий спосіб, вона створена поколіннями наших майстрів, даючи вікову традицію!

Увійшовши у церкву вірних, прямо перед собою побачимо три степені, вкриті килимом, тут станемо перед іконостасом, який, запроектований архітектором церкви, у п’яти ярусах-рядах виповнить традиційне відділення церкви вірних від святилища-вівтаря, заховуючи основну прикмету української східньої церкви. По обох боках іконостасу будуть входи до захристії та до паламарні, а далі по крайніх боках будуть дві кімнати — сповідальниці.

Поза святилищем-вівтарем є коридор, який лучить Захристію і паламарню без переходу через святилище. Поза згаданим коридором (сінями) знаходиться мале сховище та механічна кімната, де будуть механічні та електричні влаштування для освітлення, огрівання та охолодження. Ціла будова за вимогами місцевої влади буде мати протипожежну систему скроплення на випадок вогню. Церква є приміщена при паркувальній площі, яку громада вибудувала кілька років тому. Церква є оточена високими деревами, які дають у цілому прегарний краєвид, який нагадує батьківщину. Нова церква буде живим свідченням традиції української церковної архітектури, являючись символом тисячолітньої князівської та козацької культури. Церква ця буде антитезою — протиставленням до багатьох наших церков на еміграції, які не додержуються традицій у будуванні у формі довгої базиліки, до якої дочіпляли (буквально) баньочки на фронті або дві вежі із банями на фронті, що якраз являється типовим витвором західно-латинської церковної архітектури. Ми маємо тисячолітню архітектурну традицію і мусимо бути горді із неї.

Тут не може бути компромісу. Тут або східня, або західня архітектура! Тут не може бути якоїсь «синтези». Або ми дотримуємось українського візантійського обряду і архітектури, або ми є латинники із латинською архітектурою!

Церква на «Михайлівці» — це безперечно українська традиційна архітектура, хоча із ужиттям сьогочасної будівельної конструкції та техніки.

Мирослав Д. Німців, , А.І.А., Архітектор

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web