На шляху до священства

Юліян ГайдаЯ пишу це з великою смиренністю та глибокою вдячністю, перш за все нашому Господу Ісусу Христу, за те, що він привів мене до позиції, в якій я можу написати цю новину. Я також вдячний християнському свідченню моїх родичів та ближніх, які для мене є ликами Бога, які навчили мене любити, молитися та слухати людей довкола.

Саме завдяки такому пильному молитовному слуханню, волі Божій, потребам моїх сусідів та свідченню моєї Української Греко-Католицької Церкви у всьому світі та крізь століття я розпізнав своє покликання до священства.

Часто кажуть, що існують два типи християн: «конвертити» та «з колиски» – це, відповідно, ті, що народилися і виросли в Церкві, і ті, що знайшли Церкву пізніше в житті, навернулися до неї за власним вибором. Народившись у США, я, можливо, належу і до одних, і до других. Молитовне правило чотирьохсотлітнього релігійного життя в моїй родині, яка почалася за часів Йова та Феодосія Манявських, було перерване світовими війнами, міграцією і трудом світського життя. Але Бог кличе нас до нього сьогодні більше, ніж будь-коли раніше. У сучасному глобалізованому, індивідуалістичному та матеріалістичному світі суспільство вважає, що слухати Всевишнього – це особистий вибір. Один слухає, другий не мусить. Щодня існує спокуса вибрати новий спосіб життя: субкультури та ідеології, які імітують провидіння Бога, замість того, щоб підкорятися Його волі, особливо коли Він виявляється в обличчі різних людей, зокрема потребуючих.

Я знайшов Бога не лише в середовищі української діаспори, в якому народився, а й через вихід у наш бурхливий американський світ назустріч моїм сусідам.

Повністю статтю читайте у паперовому варіанті