На світлий ювілей пішла до Неба світла душа

2014 рік наповнений як драматичним сьогоденням, так і надзвичайно вагомими ювілеями:200-ліття від народження українського Генія та Пророка Тараса Шевченка, 100 років від створення Легіону Українських Січових Стрільців, 70 років від утворення Української Головної Визвольної Ради, 70 літ відходу до Господа нашого видатного Митрополита Андрея Шептицького, 25 літ виходу з підпілля Української Греко-Католицької Церкви, яка стійко й жертовно обороняла західних українців від ворожого антиукраїнського й безбожного впливу…

 

Неоніля Лиско

Неоніля Лиско (1922-2014)

Такі дати освячують наше сьогодення, сповнене такого ж драматизму та разом із тим героїзму.

Поміж визначними ювілеями ясніють соті роковини від народження блаженного священномученика Романа Лиска. 100 літ тому прийшов він у світ, щоб стати самовідданим українським душпастирем, якому доля повеліла бути мучеником за віру й Україну. А в 2001 році він зайняв місце серед сонму беатифікованих блаженних священномучеників Української Греко-Католицької Церкви.

Цього року відбулося кілька урочистих святкувань 100-ліття блаженного Романа Лиска, особливо в місті Городку, де він народився і звідки його повели на дорогу мучеництва.

І ось цього ювілейного року, мовби на запрошення ювіляра, пішла до Царства Небесного його вірна дружина Неоніля Лиско – людина нелегкої долі та надзвичайно доброго й  благородного серця.

Спокійним, навіть якимсь світлим був цей перехід у інший світ Неонілі Лиско, як і сама її постать, що попри тернистий життєвий шлях відзначалася внутрішнім спокоєм та гідністю. Вона, залишившись у молодому віці вдовою з трьома дітьми, показала зразок мужності, незламності, надзвичайної працьовитості й самопожертви.

Тож пом’янімо цю достойну Українку!

Народилася вона 5 травня 1922 року в селі Заднишівка Скалатського району Тернопільської області в родині отця Матвія Гуньовського і Олени з Гапіїв. У 1938 році закінчила гімназію сестер-василіянок у Львові і вийшла заміж за молодого теолога Романа Лиска, сина отця Володимира Лиска та Івани з Цегельських.

У 1939 році Митрополит Андрей через складну політичну ситуацію відклав плановане висвячення Романа Лиска і порадив тимчасово влаштуватись на вчительську працю. Неоніля Лиско вчителювала разом із чоловіком у селах Побіч і Колтів Золочівського району.

28 серпня 1941 року Роман Лиско був рукоположений на священика. Душпастирював у селах Колтів і Белзець на Золочівщині, а їмость Неоніля стала зразковою дружиною та матір’ю. Вона народила четверо дітей: Олександра (1940 р.), Любомира (1941 р.), Звениславу, (1944 р.) і Христину (1947 р.)

З 1945-го почались переслідування репресивною совєтською владою цієї гарної родини за те, що Роман Лиско відмовився перейти на православ’я. Постійні утиски, обшуки і нарешті заборона відправляти в церкві та закриття її.

Родина переїхала до Городка, але це не врятувало Неонілю від тяжких випробувань. У 1948 році померла її доня Христя, а 9 вересня 1949-го був заарештований чоловік, і більше вона його не бачила. Залишилась сама з трьома дітьми без засобів існування…

І саме в цей важкий час виявилась велика сила духу цієї матері, її незламність та працьовитість. У надзвичайно тяжких психологічних і матеріальних обставинах пані Неоніля пішла вчитись на курси медсестер, одночасно заробляючи уроками музики в музичній школі. Закінчивши півторарічні медичні курси, працювала медсестрою в лікарні і здобула визнання як добросовісний та кваліфікований працівник, була операційною сестрою. Але оскільки платні медсестри бракувало на утримання трьох дітей, то й далі працювала в музичній школі. Хоч була музично обдарована і мала добру підготовку, почали закидати їй, що не має радянського документа про музичну освіту. Вступила у Львівську музичну школу для дорослих, раз на тиждень залишала дітей самих, їхала до Львова і весь день проводила в цій школі. Покидала дітей сплячими і верталась, як уже спали, але потрібне свідоцтво здобула.

Відчайдушно дбаючи про дітей, багато енергії тратила, щоб довідатись про долю свого чоловіка. Разом із матір’ю та сестрою отця Романа оббивали пороги прокурорських кабінетів, але марно. Аж у 1956 році прийшло офіційне повідомлення з прокуратури, що Роман Лиско помер у тюрмі в 1949 році від хвороби серця (35-річний чоловік, який ніколи ні на що не хворів!) і посмертно реабілітований. Не хотілось вірити в це…

Не раз Неоніля Лиско могла вийти заміж вдруге. Її шанували за порядність, інтелігентність, працьовитість, достойні люди пропонували їй, 30-40-річній вдові, свою руку. Та вона навіть не припускала такої можливості. Посвячувала себе лише дітям…

Можливо, жевріла глибоко в серці надія, що ще десь живе її чоловік?.. Чи прагнула й мертвому йому берегти вірність?..

З Божою поміччю Неоніля Лиско виростила і гарно виховала своїх дітей. Сини закінчили інститути, дочка здобула музичну освіту, почала вчителювати у музичній школі. А їй самій Господь дарував довге життя. Дочекалася шестеро внуків і семеро правнуків. З любов’ю посвячувалася їм, безвідмовно допомагала всім потребуючим як досвідчена медсестра.

З 1964 року жила з дітьми у Львові.

Фактично пані Неля ніколи не жила для себе, завжди турбувалася про інших, являючи при цьому зразок уособлення всіх християнських чеснот.

Характерною рисою Неонілі Лиско була велика пристрасть до музики, що викликала подив і захоплення всіх, хто знав її. Кожну вільну хвилину вона сідала за фортеп’ян і грала з великим натхненням та хистом. У 90-літньому віці ця пані, значно недобачаючи й недочуваючи, грала прекрасно. Пам’ятала безліч релігійних, народних, стрілецьких і повстанських пісень, а також могла на слух відтворити нові сучасні мелодії. І хоч природа брала своє, здоров’я і сили вичерпувалися, життєва енергія згасала, музика з нею була до останніх днів. Буквально ще три дні перед своєю кончиною пані Неля, з певним зусиллям підійшовши до фортеп’яна, з приємністю награвала улюблені мелодії.

7 листопада Неоніля Лиско відійшла до Господа в сні, тихо й покірно, як і прожила своє нелегке життя.

Врочисто та побожно проводжали її в останню путь рідні, друзі та знайомі. Благоговійно відправляли похоронні богослужіння численні священики. Мовби компенсуючи кричущу несправедливість, що не мав похорону її чоловік (дотепер не відомо, як згинув і де поділи його тіло люті кати, що вкоротили йому віку в тюрмі на Лонцького), з великою побожністю проводжали до Господа дружину блаженного священномученика Романа Лиска.

Чотири священики на чолі з отцем Юрієм, парохом храму святого Климента Папи, до якого належала покійна, відправили парастас у домівці Неонілі Лиско, де три сестри-монахині чудовим співом супроводжували відправу. Наступного дня чин похорону було звершено в церкві святого Володимира (капеланському храмі Лісотехнічного університету), де богослужіння супроводжувалося гарним співом семінаристів. Опісля домовину з покійною в супроводі ескорту автомобілів перевезли до міста Городка, в якому Неоніля Лиско прожила значну частину свого життя.

А вже у Городку, в храмі Преображення Господнього, чекали восьмеро священиків із Городоччини, численні городківчани, багато з яких знали і пам’ятали покійну. Приїхали й родичі з Кам’янки-Бузької. Після врочистого богослужіння процесія з домовиною та хоругвами, які несли скаути куреня імені блаженного Романа Лиска, пройшли містом до городоцького цвинтаря. Там біля величного хреста, встановленого на честь блаженного священномученика Романа Лиска, знайшла місце спочинку його вірна дружина Неоніля. А душа її, сподіваємось, нарешті з’єдналася з душею чоловіка-мученика.

Вічная пам’ять!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>