Набожні хахли

Зійшов Господь на землю
В свою Галичину.
— Чого тут люди б’ються,
Ніяк я не збагну.

І б’ються не де-небудь,
А все біля церков.
Де має бути згода,
Там ллється людська кров.

Наблизився Всевишній
До храму, під котрим
Так бились дві громади.
Що аж курився дим.

В ходу кілки, цапіни,
Каміння та ножі.
Це рідні рідних луплять,
А не чужих — чужі.

Ви хто! — питає Панбіг,
Отих, що праворуч.
— Ми є автокефальні,
І гонять нас за Збруч.

А ви! — До тих, що зліва,
Звертається Господь.
— А ми — греко-католики,
Землі цієї плоть.

Всевишній здивувався:
— Ви часом не хахли!
Скажіть мені, а де ж то
Донині ви були!

— У партії, звичайно, —
Відповідають ті, —
І там то ми навчились
Принципіальності.

Як бачиш, пане Боже,
За правду стоїмо.
І знищуєм вороже
Насіння і клеймо!

Ми будем битись доти, —
Запам’ятай собі, —
Допоки всі не згинем
За тебе в боротьбі!

— Амінь, — Всевишній мовив,
І знов сховався в тінь. —
Амінь вам, безголові,
Дурні хахли, амінь!

Дмитро Павличко
«Літературна Україна»,
11 квітня 1991 р.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>