Над могилкою Соні Богачевської

Ніхто не знає ні дня, ні години, коли Всевишній Господь покличе стати перед Його престолом, перенестись у Божу Вічність. Ні свідомість цієї незаперечної істини, ні свідомість багато інших незаперечних істин не зменшують нашого душевного болю, коли від нас відходить нам дорога і близька особа, а цей душевний біль ще більший, коли від нас відходить молоденька особа, з якою ми близько жили, покладали на неї великі сподівання і рожеві надії. Трудно описати душевний біль, коли відходить ще не розвинений, невинний квіт — дитина, яка тільки почала ставити перші кроки біля батьків, щоб зустрінути приготованою світ поза колом батьківської хати.

Ось така доля зустріла в нашій патріярхальній родині панство Уляну і Ігора Богачевських, у них померла на десятому році життя донечка Соня. Цей безмежний біль був поширений на цілу родину по обох сторонах. Трудно було погодитись з тим болючим фактом, що маленька Соня, що до всіх мило говорила і в такому ранньому віці перенеслась по короткій і тяжкій недузі у Боже селище. Така була Божа воля. Всевишній Господь вибрав маленьку Соню, як найкращу квітку, і примістив її в Господніх просторах, в хорі небесних ангелів.

Маленька Соня народилась 8 березня 1971 р. в Нью-Йорку. Батьки вписали Соню спочатку до садочку, а пізніше до народньої школи св. Юра в Нью-Йорку. Крім цього, вона ще відвідувала суботню школу українознавства. Соня належала до молодечої організації Пласту, як пластунка-новачка, де знайшла собі багато товаришок. З переїздом батьків до Нью-Мехіко Соня опинилась серед чужого для неї оточення. Соня дає собі раду. Всі знали, що вона українка. Вона в школі розказувала про культуру батьків — Україну: Тараса Шевченка, українські звичаї і традиції. Вона була горда свого українського походження. Її всі полюбили. Вона була визначною ученицею в клясі. Соня належала до гарних, привітних і товариських дівчат.

В 1979 році Соня брала участь у плавацьких змаганнях, що відбувались на Союзівці, під час «Дня праці» і здобула срібну медалю. На стейтовому ярмарку в Нью-Мехіко її нагороджено «синьою стрічкою» за скульптуру з дерева. Соня прозраджувала різні зацікавлення. На жаль, вона безнадійно занедужала, переходила різні лікування, які їй не допомогли. Коли вся українська дітвора повертала з літніх таборів, 31 серпня 1980 року перервалась нитка її життя. Вона вже більше не повернулась до своїх шкільних товаришок у Нью-Мехіко, ні до своїх новачок в Нью-Йорку, а перенеслась в ангельські хори, у Божу безповоротну вічність, залишаючи у глибокому смутку своїх любих батьків, дідуся і бабу, численних своїх товаришок-новачок, які їй ще з пластового табору посилали спільну карточку з поздоровленнями.

На Панахиду, що відбулась в похоронному закладі П. Яреми, прибула широка українська громада, також її товаришки, в імені яких прощала маленьку Соню теплими і ніжними словами пластунка-сеньйор Є. Гойдиш. Панахиду в похоронному закладі П. Яреми і Службу Божу за спокій душі Соні в церкві св. Юра відправив о. С. Шевчук. В Службі Божій взяли участь Сестри-учительки, учителі й діти школи св. Юра, які занесли свої благальні молитви за маленьку Соню, яка так несподівано і так передчасно покинула цей світ і перенеслась у вічне Боже селище. Соня напевно і там в хорі небесних ангелів буде молити Всевишнього Бога за своїх улюблених батьків, діда, бабу і своїх товаришок, щоби Він розвіяв їх смуток і зменшив їх душевний біль. Занесім і ми наші щирі молитви за душу маленької Соні та збережім її світлу пам’ять.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>