Над свіжою могилою блаженної пам’яти Ярослава Стецька

Здається, а в дійсності так воно і є, що всі ми свідомі незаперечного факту, що людське життя на землі є дочасним. Такий є Божий закон, від якого ніхто не може заховатись, скритись чи його оминути. Під цим оглядом немає винятків. Незалежно від того, що ми свідомі цього незаперечного факту, ми завжди переживаємо відхід кожної людини. Але цей душевний біль, жаль і смуток є незрівняно більший, коли від нас відходить нам близька і дорога людина, людина, що все своє багатотрудиве життя віддала за друзів своїх, за свій нарід, за свою батьківщину. Такою людиною був недавно спочилий 5 липня 1986 р. в Мюнхені Ярослав Семенович Стецько.

Тому український нарід по цей і той бік Залізної завіси прийняв з великим болем на серці й смутком цю болючу вістку про смерть голови Українського Державного Правління 1941 p., голови Проводу Організації Українських Націоналістів і Президента Антибольшевицкого Бльоку Народів Ярослава Стецька. Журнал «Патріярхат», що його Покійний був читачем, та зорганізований мирянський рух окремо відчувають цю болючу втрату. Адже Ярослав Семенович Стецько був відданим подвижником патріярхату Помісної Української Католицької Церкви та патріярхальних ідей.

Так на 74 році багатотрудивого житття відійшла людина з провідницькою харизмою, яка мала особливий дар гуртувати довкола себе людей до праці — боротьби за українську державну незалежність. Ярослав Стецько, хоч мав чимало відповідальної праці, як лідер одного з найбільш численних українських політичних середовищ тут, у діяспорі, цікавився і вів активну працю на багатьох інших ділянках нашого життя: зовнішньополітичній, церковній та культурно-громадській.

Ярослав Стецько, як лідер-провідник і як публіцист, формував політичну думку свого середовища, яка, без сумніву, своєю поляризацією мала вплив на формування загальної української політичної думки. Звичайно, в короткій журнальній статті не можна подати ні оцінки, ні переліку багатогранної суспільно-політичної праці Ярослава Стецька, як політичного лідера, політика, церковного діяча, публіциста і в загальному великого полум’яного українського патріота. Тут робимо тільки натяки на цю незрівняно вагому працю, оцінку якої зможе зробити майбутній неупереджений дослідник — історик цього періоду часу.

На цьому місці слід підкреслити, як би ми не оцінювали покійного Ярослава Стецька, то належить признати і підкреслити, що він належав до особливо виняткових осіб у нашому українському національно-політичному житті. Він же від юних років посвятив себе боротьбі за українську державну незалежність. Ярослав Стецько належав до того покоління, що виростало на ґрунті програних українських визвольних змагань у 1918 роки. Це покоління особливо себе замаркувало в історії продовження боротьби за українську державну незалежність. Це ж покоління вилонило з себе низку видатних і провідних націоналістичних особистостей, серед яких одним з них був покійний Ярослав Стецько. Поруч з тим тут слід підкреслити, що домінація того покоління була така сильна, що наступна генерація не могла з-під нього вирватись, щоб замаркувати себе.

Покійний Ярослав Стецько народився 1912 року у священичій родині у Тернополі. Вже в молодих роках став членом Української Військової Організації (УВО), а згодом членом ОУН. Його з посвятою віддана заанґажованість дальше безперебійно продовжувати боротьбу за українську незалежність стала перешкодою у закінченні університетських студій у краківському і львівському університетах, бо польська поліція його арештувала і ув’язнила.

Як тільки гітлерівські війська зайняли Львів, Ярослав Стецько з групою націоналістів дістались до Львова і 30 червня 1941 року проголосили відновлення української державности, а він став головою Українського Державного Правління. Ця подія для тодішнього Берліну була великою несподіванкою, і всім відомо, чим ця історія закінчилась. Група членів Українського Державного Правління на чолі з Ярославом Стецьком була арештована і її посадили до концентраційного табору біля Берліна у Саксенгаузені. Крім того, у зв’язку з цією подією гестапо перевело арешт всіх провідних і видатних членів ОУН, і їх посадили до концентраційних таборів, у яких багато з них загинули.

Характерним для Ярослава Стецька було те, що, коли німці намагались, щоб він відкликав проголошення української державности. він мав настільки відваги, що відмовився це зробити. На жаль, тоді, коли йому вже усміхалась воля, під час аліянтського налету він був поранений. Ця рана позначилась на його здоров’ї до кінця його життя, але це його ніколи не зупинило від дальшої безперебійної праці.

Після Другої світової війни Ярослав Стецько став основником і організатором Антибольшевицького Бльоку Народів, на форумі якого розгорнув широку зовнішньо-політичну працю. З цього форуму виступав на різних міжнародніх форумах, вказуючи, якою загрозою з більшовицька система. У праці Ярослава Стецька не зупиняли ні труднощі, ні перешкоди. В нього була сильна віра, яку він доповняв наполегливою працею.

В останній десяток років життя Ярослав Стецько присвятив багато часу праці й уваги церковним питанням, зокрема питанню патріярхату Помісної Української Католицької Церкви. В цій справі завжди був у постійному зв’язку з світлої пам’яти Патріярхом Йосифом. Кожного разу, коли в українському Римі відбувалась якась імпреза, Ярослав Стецько з своєю дружиною Славою та своїми найближчими співробітниками був там. Так було за життя Патріярха Йосифа й так було також після його смерти, себто в річницю смерти Патріярха в 1985 р. Це справді була не тільки візуальна підтримка патріярхату нашої Церкви, але фактична. Одне можна завважити, що не багато було наших політичних середовищ, що виявляли таке велике зацікавлення і дали свою моральну підтримку. Треба сподіватись, що наступник чи наступники покійного Ярослава Стецька будуть продовжувати цю саму лінію.

В особі Ярослава Стецька його дружина Слава втратила вірного друга в житті, члени Організації Українських Націоналістів — свого відданого провідника, АБН свого основника і керманича, українский Патріярхальний рух — одного з видатних подвижників патріярхату Помісної УКЦеркви, а в загальному українська громада в діяспорі й українский нарід — свого борця за українську державну незалежність, великого українського патріота.

Занесім наші щирі молитви за спокій душі Ярослава Стецька, а світла пам’ять про нього хай іде з роду в рід.

Дружині покійного Ярослава Стецька — Славі висловлюємо глибоке співчуття.

М. Галів

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt