Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Найновіші церковні події у Польщі

Коментар Радіомовлення «Голос Мирян» у Філядельфії 12.4.1992 р.

Дня 25 березня 1992 року, із появою Пасторального Послання Святішого Отця Івана-Павла II до Католицької Церкви в Польщі, стали публічними рішення Апостольського Престолу щодо змін церковних структур на території сучасної Польщі. В документі під заголовком «Ristrutturazione delle circoscrizioni ecclesiastiche in Polonia» без жодного пояснення довідуємось, що Перемишльську Епархію адміністраційно прилучається, як до римо-католицької Митрополії Варшави, а з тим автоматично відділюється від Верховного Архиєпископства Львова. Нижче подаються деякі особисті роздумування в цій справі.

1) Це, де факто, відлучує найстаршу єпархію УГКЦеркви (засн. 1087 р.) від її Матірної Церкви.

2) Отже, в очах Апостольського Престолу наша Церква в Польщі, яка 900 років була інтегральною частиною Церкви Руси-України, відтепер є Церквою діяспори, так як Америка, Канада, Австралія. Властиво Перемишльська Епархія має меншу гідність від єпархій діяспори, бо ніяка із них не підпорядкована митрополитові римського обряду.

3) Варто тут нагадати недавню історію нашої Церкви на терені Польщі. Нові кордони Другої світової війни розтяли наполовину територію Епархії Перемишля-Самбора-Сянока. В 1947 році, разком із арештом Перемишльських Владик Йосафата Коциловського й Григорія Лакоти почалася ганебна «акція Вісла», в якій насильно розкинено по цілій Польщі корінне українське населення Лемківщини і Східньої Польщі, в числі яких 150,000 людей. Для вдоволення пасторальних потреб виселених вірних українців греко-католиків та інших створено при Варшавській Митрополії вікаріят для східніх католиків. Кілька десятиліть не було греко-католицького єпископа в Польщі і це оправдувалося тим, що «комуністичні власті є проти цього». В 1989 p., із новою політичною дійсністю, вікаріят при Примасі став Ординаріятом, і єпископом Ординарієм став Владика Іван Мартиняк. Два роки пізніше (16 січня 1991 р.) Владику Івана номіновано єпископом Перемишля, Самбора і Сянока. Отже вважалось, що історична несправедливість супроти українців на терені Польщі направилася принаймні частинно, беручи до уваги сильні протести багатьох поляків проти передачі катедри в Перемишлі. Тимчасом із найновішим рішенням Апостольського Престолу замість приєднати до Перемишльської Епархії ординаріят для католиків східнього обряду в Польщі, зробилось навпаки — приєдналось епархію до ординаріяту, підчиненого Польському Примасові. До речі, коментуючи Перемишльське рішення, одна польська газета оправдувала його тим, що це для «збереження традиційних зв’язків Примаса із вірними українського-візантійського обряду» («Тигоднік Повшехни» з датою 5 квітня 1992 p., ст. 2). Видно, що традиція кількох десятиліть переважає над дев’ятсотлітньою традицією. Отже стан, створений для особливих обставин в часі переслідування греко-католиків, став тепер нормативним.

4) Правда, римо-католицькі єпископи, які тепер знаходяться на території України, вже не входять в Польську Єпископську Конференцію, але згідно із рівноправністю обрядів, тепер усі римо-католицькі дієцезії повинні також підлягати найвищому католицькому ієрархові на території України, патріярхові у Львові. Такого, очевидно, не буде і в дійсності такого не очікує.

5) Проблему треба розуміти по-іншому. Святіший Отець, як Патріярх Західньої Церкви, дальше має повну адміністраційну юрисдикцію над своїми дієцезіями на території України, але Верховний Архиєпископ (Патріярх) Львова вже не має повної патріяршої юрисдикції над своїми вірними в Польщі. Участь чи неучасть в Польській Єпископській Конференції тут ні при чому. Якщо Римо-католицька Церква, яка себе вважає понадтериторіяльною, робить рішення щодо свого адміністративного поділу на основі політичних границь, це не означає, що Східні Церкви можуть керуватись тими самими критеріями, оскільки територія Церкви більше зв’язана із етнічно-обрядовою дійсністю.

6) Це, до речі, підтверджене минулорічним шематизмом Католицької Церкви, де вказується, що територія УГКЦеркви є Польща (!), оскільки ще не було мови про Україну. Слід завважити, що на іншому місці, де говориться про обряди в Церкві, Верховне Архиєпископство Львова і Станиславів вже подаються політично під СССР, а Перемишль під Польщею. Отже, якщо ще минулого року територію Перемишльської Епархії вважалось територією УГКЦеркви (подається як суфраґан Львова) і якщо в минулому УГКЦерква офіційно втішалася всіма правами на своїй церковній території в політичних межах Польщі, на якій основі цього року Апостольська Столиця міняє свій критерій розуміння території УГКЦеркви і ще так явно в її некористь?

7) Рішення Апостольської Столиці відносно нашої Церкви на території Польщі відбирає Главі УГКЦеркви право, яке мають інші східні католицькі патріярхи — патріяршу юрисдикцію над традиційною територією Церкви, незалежно від змін політичних кордонів (дані взяті із Annuario Pontificio 1991 p.):

— Мелхітський Патріярх (титул: «Антіохії Мелхітів, Александрії і Єрусалиму») з осідком в Сирії, має також повну патріяршу юрисдикцію над своїми єпархіями в Ливані, Йорданії і Палестині та має патріярші вікаріяти в Єрусалимі, в Єгипті-Судані, в Іраку і Кувейті.

— Маронітський Патріярх (титут: «Антіохії Маронітів») з осідком у Ливані, має також повну патріяршу юрисдикцію над своїми єпархіями в Кипрі, Єгипті та Сирії та має патріярший вікаріят в Єрусалимі.

— Сирійський Патріярх (титул: «Антіохії Сирійців») з осідком у Ливані має також повну патріяршу юрисдикцію над своїми єпархіями в Сирії, Іраку, Єгипті та має патріярші вікаріяти в Єрусалимі, Ливані і Туреччині.

— Халдейський Патріярх (титул: «Вавилонії Халдеїв») з осідком в Іраку має також повну патріяршу юрисдикцію над своїми єпархіями в Ірані, Ливані, Єгипті, Сирії, Туреччині та має патріярший вікаріят в Єрусалимі.

— Вірменський Патріярх (титул: «Килікії Вірменів») з осідком у Ливані має також повну патріяршу юрисдикцію над своїми єпархіями в Ірані, Іраку, Єгипті, Сирії, Туреччині та має патріярший вікаріят в Єрусалимі.

Синод УГКЦеркви міг би листовно звернутись до цих та всіх Голів Східніх Католицьких Церков і прохати солідарности і піддержки.

8) Перемишльське рішення ставить ієрархію і духовенство цілої УГКЦеркви в складне пасторальне положення, бо як вони можуть оправдати перед вірними це рішення коли їм воно зовсім незрозуміле? Як пояснити зарядження, яке в очах наших вірних буде видаватись зневагою Церкви, котра щойно вийшла з підпілля після довгих років переслідування, використовуванням історичного моменту її слабости? В наслідок переведення такої основної зміни в структурі Церкви без консультації з Главою УГКЦеркви і Синоду Владик і навіть без відома єпископа Перемишля дехто міг би сумніватись, скільки Апостольський Престіл дійсно шанує нашу Церкву й інші Східні Католицькі Церкви. Відірвання Перемишля від Львова і підчинення старовинної єпархії візантійського обряду митрополії римського обряду могло б стати ще одним аргументом для тих наших православних братів, які говорять, що католики східнього обряду — це другорядні громадяни та що для східніх немає гідного місця в Католицькій Церкві. В контексті екуменічних переговорів між Сходом і Заходом слід пам’ятати, що екуменічні наміри Католицької Церкви виявляються на ділі із тими Церквами, які ВЖЕ мають єдність із Римським Престолом.

9) Якщо Синод Єпископів УГКЦеркви не осягне відмінення рішення, може, треба було б постаратись, щоб Владика Іван Мартиняк зрікся свого титулу Перемишльського Єпископа, а тільки лишився Ординарієм для Східніх Католиків у Польщі, незалежно від того, яким це було би болячим кроком для самого Владики. Титул Перемишльського Єпископа тоді міг би перебрати єпископ Самбора і Сянока, коли такого поставлять. У цей спосіб УГКЦерква зберегла б разом із тою частиною території єпархії, що в політичних межах сучасної України, також і старовинний титул осідку Перемишля. Слід пам’ятати, що це не тільки питання УГКЦеркви. Перемишльська єпархія є інтегральною частиною цілої Київської Церкви і її відділення є болючою раною для кожного українця, православного і католика. Найкраще було б піднести Перемишльську Епархію до гідности архиєпископства, незалежного від римо-католицької провінції. При добрій волі можна розв’язку знайти, яка шанувала б теперішнє рішення Апостольської Столиці і водночас відновила б історичний зв’язок наших вірних в Польщі із Матірною УГКЦерквою.

10) Підсумовуючи, зазначую, що ці міркування випливають з любови до Католицької Церкви, із розуміння її цінности як Вселенської Спільноти Церков та з бажання гідного місця для нашої УГКЦеркви в ній. Я свідомий того, що Апостольський Престіл нічого не діє без довгої і належної призадуми і що раз Рим рішив, важко очікувати якогось відмінення. З другої сторони, відчувши не тільки моє особисте занепокоєння, але й багатьох інших, вважаю своїм сумлінним обов’язком поділитись моїми перемишльськими міркуваннями і розважно спитати, чи може тут Апостольський Престіл в добрій вірі не вчинив кривди над нами.

Коментар виготовив священик УГКЦ. Прізвище його відоме редакції.

Поділитися: