Свіжий номер

2(502)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Наради в Торонті

Про конференцію світських діячів акції за патріярхат і помісність Української Католицької Церкви, що відбулась у днях 7-го і 8-го березня ц. р. в Торонті, Канада, подала вже досить обширні відомості і коментарі українська щоденна і тижнева преса. Це звільняє нас від подробного звітування про цю подію на сторінках нашого журналу. Хочемо однак подати декілька загальних завваг і думок з того приводу.

Потреба такої зустрічі католицьких діячів, а також організацій, що від років діяли в ЗСА і Канаді для здійснення помісности нашої Церкви й старались про піднесення Її голови до гідности патріярха існувала від давна. Вона виявилась особливо пекучою після цього, як американська провінція Української Католицької Церкви під проводом свого Митрополита А. Сенишина стала на шлях відступу від єдности цієї Церкви. Єдність Української Католицької Церкви може бути збережена лише за умовою збереження інтеґральности. Навіть найбільші зусилля вірних американської провінції в тому напрямі не будуть успішними, коли в цій провінції діятимуть відосередні сили, і коли не наспіє поміч від Ієрархів, священиків і вірних всіх провінцій УКЦеркви. У цій боротьбі за єдність і одність особливо важливою є Канада. Канадійська церковна провінція зараз є найсильнішою в нашій Церкві. В Канаді відносини впорядковані й Ієрархія Української Католицької Церкви відіграє; керівну ролю в житті, української спільноти, там справді існує співзвучність у праці ієрархії і широких кругів українського патріотичного громадянства.

Організаторам конференції ішлося про те, щоб на спільній зустрічі світських діячів обох церковних провінцій вияснити в першу чергу яке є правне й фактичне становище нашої Церкви після Помісного Синоду Українських Католицьких Владик, що відбувся у вересні – жовтні 1969 року у Римі, і на якому схвалено і прийнято Конституцію патріярхального устрою, а тим самим – помісности і єдности Української Католицької Церкви. В доповідях і дискусії наведено ряд аргументів у користь помісности нашої Церкви та стверджувано, що на основі діючого права Вселенської Церкви не є можливо правно оспорювати важність скликання Синоду Помісної нашої Церкви, а тим самим і правних зобов’язань того Синоду. Учасники конференції застановлялись також над тим які заходи належить поробити тепер для того, щоб рішення Синоду в справі помісности й єдности нашої Церкви були здійснювані на місцях у всіх частинах і одиницях нашої Церкви. Особливу увагу присвячено тим відосередним силам, що діють в американській церковній провінції. Обговорено ряд пропозицій як протидіяти того рода шкідливим акціям. Багато часу присвятили учасники нарад також обговоренню питання організації фондів «Церква в Потребі». Справа координації праці поодиноких товариств що діють в тому самому напрямі й з тими самими цілями, а також узгіднення на майбутнє певних більших акцій мирян нашої Церкви були останньою точкою нарад конференції.

Вислідом нарад конференції можна вважати схвалення Декляряції і Резолюцій та покликання до життя т. зв. Координаційної Ради, що складається з представників обох церковних провінцій.

На закінчення конференції відбулось велике громадське віче в Торонті /в неділю 8-го березня/, на якому промовці з Канади й ЗСА інформували громадянство про осяги й труднощі, що є зараз на шляху до здійснення повної помісности й єдности нашої Церкви.

Поділитися:

Популярні статті