Наш коментар до виступу Євгена Сверстюка на Форумі Руху

У попередньому, лютневому числі, була надрукована доповідь Євгена Сверстюка, яку виголосив на Других Всенародніх Зборах Народнього Руху України, що відбувся у Києві 25-28 жовтня 1990 р. Автор назвав свою доповідь «Роля Церкви у відродженні української держави». До надрукованої доповіді у журналі «Патріярхат» була зроблена помітка, що ми дамо до неї наш коментар у березневому числі, що й робимо.

На початку бажаємо сказати і підкреслити, що автор доповіді Євген Сверстюк належть до особливих людей у нашому українському національно-політичному і релігійно-церковному житті. Його можна назвати одним з видатних релігійних мислителів. Можна навіть зробити припущення і сказати, що такого калібру людей серед українців багато немає.

З виголошеної доповіді Євгеном Сверстюком на Других Всенародніх Зборах випливає, що Є. Сверстюк розгубився у лябіринті сучасних релігійних диференціяцій. Якщо взяти до уваги заголовок доповіді, який звучить — «Роля Церкви у відродженні української держави» і застановитись над виголошеним змістом, то виразно видно, що до теми дуже мало, щоб не сказати, майже нічого не сказано. У виступі Є. Сверстюка сказано багато полемічного, не все переконливого, хоч і є гарні та влучні думки, але вони не відносяться до змісту доповіді. Вражає, що автор не спромігся стати вище, понад релігійно-церковні прикметники. На жаль, прикметники стали основною суттю доповіді, а не Церква, як містичне Тіло, що вміщає в собі й людські, і Божі елементи. На жаль, Є. Сверстюк не є одиноким, який грішить цим гріхом.

На одне з його непродуманих тверджень ми звернули увагу в редакційній помітці при кінці статті й написали, що до цього повернемо у наступному, себто березневому числі журнала «Патріярхат». Для кращої проглядности наведемо дещо ширше це Місце:

«… То правда, що довоєнна Галичина була греко-католицькою. Чи значить це, що маємо переступити назад через півстоліття і знову зробити всю Галичину греко-католицькою?

Ні, це неможливо, і це не потрібно. Після наших мук і терпінь ми вистраждали істину християнства у великій і малій зонах — ідеал єдности і братерства».

Це застрашаючі ствердження. Якщо б під його надрукованою доповіддю не було підпису, то було б важко вгадати і погодитись, що автором таких тверджень є Є. Сверстюк. Воно, може, і має гарно-мельодійне звучання, але інтенція і зміст застрашаючі. Попробуймо у цих твердженнях хоч трохи розібратись.

Щоб побачити певну недоречність його твердження, у якому Сверстюк ставить питання, чи маємо переступити назад через півстоліття і знову зробити Галичину греко-католицькою? Правда, це ще півстоліття немає, це інше питання, але це півстоліття насилля російського православ’я, не поступу і розвитку християнства, чи маємо це насилля сприйняти за своє? Чи можемо сказати, що насильне півстоліття православ’я добре тому, бо тепер одержало шапочку «автокефалізму» і ніби є вже «освячене»! Якщо йти за такою логікою, то можна б це парафразувати у національно-політичній площині і сказати, що перед 73-ма роками, коли існувала незалежна і соборна Українська Народня Республіка, яку повалила більшовицько-комуністична система, ми мали б знову повернутись до УHP, чи можна ще сягнути до козацької держави… Парафразуючи це питання можна б дійти до абсурду. Який з цього висновок? З того випливало б, що не треба було боротись за незалежність в минулому і не треба цього робити в наш час, а треба прийняти те, що вже є, комуністичну систему, комуністичний режим, себто терор, і на це насадити якусь українську шапочку.

Пане Сверстюк, не тому члени Української Католицької Церкви із своїми священиками і владиками перебували у підпіллі, не за таку альтернативу ті ж українські католики демонстрували у Москві. Не за те згинули наші владики на засланні, сотні священиків і вірних, ченці й черниці. Це є тих півстоліття, яке за Вашим твердженням треба прийняти, бо, мовляв, це не можна «повернути» до попереднього стану, і дальше додаєте: «і це не потрібно». Чи можна так ставити питання? Це не тільки що не логічно, але дуже болюче. Магія церковних прикметників повністю полонила Євгена Сверстюка. Уявіть собі, що тому півстоліття, як нас викинули з власної хати і після того ви маєте право їх одержати, але вам кажуть, що це не можливо і не треба цього домагатись! Це ні з правного, ні з християнського боку не видержує критики.

Можна погодитись з твердженням, що зараз після того, як автокефалісти поділили Галичину на два чи три табори, щоб вся Галичина знову була греко-католицька, трудно осягнути, але чому до того додавати «і це не потрібно», це ніяк не зрозуміло. Чому не потрібно? Кому це перешкоджає? Чи справді це було б шкідливо? Та ж ця Греко-католицька Церква має свою майже чотиристарічну історію, вона була і залишилась національною Українською Церквою, вона поруч релігійно-церковних завдань несла усвідомлюючу працю. Що Західня Україна була такою, як вона є, називають її П’ємонтом, то таки велика заслуга тієї ж Греко-католицької Церкви. Та ж і сьогодні видно, чи це комусь подобається, чи ні, у цій же Автокефальній Українській Православній Церкві культуру Греко-католицької Церкви. Чи справді Є.Сверстюк як вдумливий мислитель цього не бачить! Чи не варто б собі поставити питання, а де ж були ті автокефальники, коли їх братів по Христі і крові переслідували?.. Сьогодні творити «козацьку Церкву», покликатись на Гонту і інших, пригадувати нехристиянські чини — я тебе породив, я тебе вб’ю… — це не вияв християнства і тим гордитись немає чим.

А в кінці треба голосно сказати, чи ми засуджуємо, чи благословимо насильний т.зв. львівський «собор» з 1946 року, який відбувся під страшним терором страху. Якщо засуджуємо Сталіна, то треба засудити і його діла і від них відмовитись. Подобається нам це чи ні, але православ’я і автокефалізм у Західній Україні виросли на жорстокій спадщині Сталіна. Це є незаперечна дійсність.

Звичайно, випадок про трьох католицьких священиків, які займались «прицільною пропагандою проти Української Автокефальної Православної Церкви», не можна похвалювати. Але треба тішитись, що хоч не виписують заяв і не друкують промов у антихристиянському дусі, що, на жаль, роблять автокефальники на чолі з своїм містоблюстителем Іоаном, його промови є найкращими в цьому доказами.

Незаперечним твердженням Є. Сверстюка є: «Церква є великою силою, мабуть, єдиною, що може з’єднати народ. Але тій Церкві потрібна глибока віра і мудрість». Щоб це осягнути, треба в першу чергу спиратись на Божі Закони, а зокрема на Божу заповідь — люби ближнього свого, як себе самого. Пробуймо цю заповідь здійснювати не тільки на словах, але на ділі, тоді, парафразуючи слова Сверстюка — виграємо битву з собою, піднімемось морально, коли повернемось лицем до Бога. Це незаперечні слова, до яких всім нам треба змагати.

Микола Галів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>