Преосвященний Владико, Всесвітлійші і Високопреподобні Отці!
Парох Церкви св. Йосафата в Пармі проголосив усно і летючкою, що 22-го вересня ц.р. в його парафії відбудеться «наше традиційне річне свято УКРАЇНСЬКИЙ КАТОЛИЦЬКИЙ ДЕНЬ» — і що того ж дня відбудеться «величава маніфестація нашої солідарности з потребами нашої Церкви і Народу, що повинна виявитися в жертвенности присутних на виховання в наших семінаріях будучих ревних священиків, а також того дня пополудні відбудеться для старших танкова забава при звуках доброї орхестри.» Наш погляд на поодинокі з тих трьох точок слідуючий:
До 1): Так званий український католицький день не є і ніколи не був в нашім побуті «нашим традиційним святом», ані в Батьківщині, ані на землях нашого теперішнього поселення. Він не є також річним традиційним храмовим святом парафії св. Йосафата в Пармі, чи загально званим храмовим празником, бо храмові свята (празники) завжди відбувалися в день св. Патрона даної Церкви. В конкретнім випадку цей празник мав би бути в день св. Йосафата. Тому уважаємо, що так званий український католицький день є виявом прямування парафії св. Йосафата по дорозі замірів Ватикану спровадити всі національні Церкви до спільного знаменника ідеї римського католицького універсалізму.
Ми маємо багато власних національно обрядових особливостей, яким належало б присвятити хоч один святковий день в році, і не мусимо впроваджувати в нашу Церкву нових святкувань вселенського маштабу, виминаючи ідеї і вірування українського народу. Наші предки передали нам нашу Церкву — Церквою національною, тобто зі своєю мовою, обрядом і традицією і такою ми бажаємо передати її своїм потомкам. Хочемо, щоб вона на всі віки залишилася остоєю правдивого християнства і українства.
Тому ми просимо і взиваємо наших владик і священиків прихильних універсальним ідеям, з цеї дороги завернути.
До 2): Припускаємо, що під поняттям «наших семінарій» треба розуміти семінарію в Вашингтоні і семінарію в Стемфорді. Якщо так, то сміємо ствердити на підставі наочних фактів, що обидві ці духовні семінарії не виховують «ревних» священиків потрібних тут і, евентуально, в Батьківщині в недалекій будуччині. З тих семінарій виходять, на жаль, священики, що не володіють як слід українською мовою, не знають історії, обряду і взагалі культури свого народу і не грішать любов’ю до порученої їм української християнської громади. З тої причини дуже часто постають між ними а парафіянами непорозуміння.
Тому просимо і вимагаємо від наших владик зліквідувати негайно ці обидві семінарії і спрямувати кандидатів на священиків на Український Католицький Університет в Римі. Він стоїть під опікою цілого нашого Єпископату. Це одинока школа, що дасть українським священикам це, чого їм вище згадані семінарії не дають. Кожний гріш виданий на удержання тих семінарій збільшує число денаціоналізаторів і є подвійною стратою української спільноти, тобто стратою гроша і української людини.
До 3): Всім нам, старим і молодим, грамотним і неграмотним ясно, що тепер переживаємо найбільш загрозливий для існування української нації і її Церкви історичний період. Москва веде сконцентрований наступ на їх знищення в Батьківщині, а в діяспорі подібну ролю сповняє Ватикан і його українські співробітники що наймаються так з духовенства, як і з вірних УКЦеркви. Коротко кажучи: Переживаємо час всенаціональної смути. Тому не час нам на гуляння, бенкети і подібні імпрези. Святий Апостол Павло у своєму листі до Ґалатів пише: несіть тягарі один другого, бо так сповняєте науку Христа (6.2). — Несімо отже тягар свого Народу і своєї Церкви, солідаризуймося з ними, солідаризуймося, з нашими братами і сестрами, що терплять, голодують і вмирають в большевицьких концентраках і божевільнях. Цього вимагає заповідь Спасителя Христа.
Тому ми рішуче протестуємо проти розгулу, гуляння, бенкетування і подібних імпрез в нинішний час взагалі, а зокрема проти улаштовування таких імпрез нашими Церквами, бо таким поступованням світські організації, а передовсім Церкви, вносять деморалізацію в ряди української спільноти на чужині, посилюють її відчуженням від Материка і тим грішать проти науки Христа. Всіх тих, в котрих б’є ще українське серце і в їх жилах кружляє українська кров, просимо в цей виїмковий сумний і грізний час здержатись від таких імпрез. Це буде одно з добрих діл, до яких кличе нас нині наше сумління.
