Розвиток подій в Англії
За правду все треба змагатись, навіть тоді, коли вже здається, що немає жадних виглядів. За правду сьогодні змагаються кращі сини українського народу по той і цей бік залізної занавіси. Трагедією боротьби за правду, за права нашої Церкви по цей бік залізної занавіси полягає в тому, що приходиться її зводити, нажаль з своїми, а в першу чергу нашими владиками. Ця боротьба стає чим раз то більш болюча. Вона набирає непередбачених форм. Відомо, що на Україні нашу Церкву юридично зліквідувала комуністична Москва і поставила її поза рамки закону, а по цей бік чомусь цю ролю відограють деякі наші владики. Це страшне ствердження, але воно правдиве. Визнавати зверхність Папи Римського, це не означає зрікатись особистого я. Деякі владики відкликаються до послуху Папи, який заперечує право нашої Церкви на помісність, на автономне життя. Скільки разів мирянський зорганізований рух наголошував і підкреслював, що справа не лежить в назві, але ідеться про інституцію, що є найбільш суттєве і життя якої не визначується життям одної генерації. То незалежно від цього на терені Великої Британії все ще наголошується питання, що боряться за титул патріярха. Вже не раз і сам Патріярх Йосиф і мирянський рух підкреслював, що тут не ідеться про титул, який Блаженнішому Йосифові непотрібний і про це дуже добре знає Ватикан і також Москва, але чогось не хочуть цього зрозуміти деякі наші владики, а зокрема єп. А. Горняк, який все і все зводить до титуломанії, за якою не бачить чи не хоче бачити суттєвого — помісности й патріяршого устрою в нашій Церкві. Єп. Горняк має відвагу говорити, що він просив Папу, щоби Блаженнішому надати почесний титул патріярха. Блаженнішому ідеться про інституцію для нашої Церкви — патріярхат. Цього єп. Горняк не хоче знати.
Своєю гострою поставою проти нашої Помісної УКЦеркви й патріярхату єп. Горняк звів не тільки Церкву, але всю українську громаду у Великій Британії на свідомі манівці і приниження.
Нижче друкуємо за «Бюлетенем Місцевого Патріярхального Комітету ПУКЦеркви в Лондоні» текст програми телебачення, яке відбулось в неділю, 19 лютого 1978 p., з якої читач побачить куди єп. А. Горняк, який є суфраганом Вестмінстерської дієцезії, завів нашу Церкву й українську громаду. Ми в попередньому числі журнала стверджували, що в Ґлостері не було жадного побиття. Отже сам же єп. Горняк на телевізійній програмі говорить, що було намагання його вдарити. Отже намагались, але не вдарили. Правда єп. Горняк висунув новий елемент про який ми дотепер не читали й не чули а саме: — його копали. Не маємо причини не вірити. Цікаво, що після випадку, що стався в Ґлостері єп. Горняк давав так багато інформацій для всієї преси, а зокрема католицької, яка його повністю піддержує, бо ж інакше не може бути, бо ж він суфраган Вестмінстерської дієцезї, не подав що його копали. На іншому місці передруковуємо тільки один уривок з довгої статті відомого патріярхального діяча в Англії І. Дмитроваз «Української Думки», за 9 березня ц. р. під назвою: «Як дійшло до Ґлостеру та Лестеру і які були в тому цілі?» В цьому уривку сутньо схоплено подію Ґлостеру.
Після ґлостерських подій гуділа вся чужинецька і за нею також підбігала деяка українська преса тільки, нажаль все брала свої «першоджерельні» інформації з тої ж чужинецької преси. Попалось би нашим демонстрантам в Ґлостері, якщо б у деяких була така сила, якої немають то мабуть були б вже горіли на костирі. Сьогодні ці справи поволі вияснюються, але чомусь деякі борзописці ще до сьогодні на своїх сторінках не поспішили дати спростувань в цій справі, але засудити то вміли.
Тепер спокійно, без пристрастей застановімся і подивімся куди запровадив нашу Церкву у Великій Британії єп. Горняк. Застрашаючим є, що всю справу зведено до одної групи чи партії, як її популярно називають бандерівці. Запитаймо, а бандерівці не є українцями, не є віруючими, не є членами Помісної УКЦеркви, не є християнами? Чи тому, що вони бандерівці то не мають права займати становища до українських громадських, політичних і церковних справ? Бандерівці також українці, члени УКЦеркви, миряни і мають не тільки право, але й обов’язок займати становище до справ нашої Церкви. З якою метою все звужується боротьбу за права нашої Церкви, за її помісність і патріярхат до бандерівців? Це зрозуміло, легше так упоратись, бо мовляв це група екстремістів. Так воно не є за цими справами стоїть зорганізований мирянський рух і в тому русі, як звичайно є бандерівці за це їм честь і хвала. Дивно, що цього не може, чи не хоче зрозуміти єп. А. Горняк, його канцлер о. Ст. Вівчарук і деякі священики, що є прибічниками єпископа. Коли ми вже біля канцлера о. Ст. Вівчурака то варто тут відмітити, що він як безкритичний послідовник Східної Конґреґації використовує свої старі й тісні зв’язки з редакторами паризького «Українського Слова». Тепер нам стає більше зрозуміло чому паризьке — «Українське Слово» так скоро поспішило й так гостро засудило ґлостерську демонстрацію. Засуджуючи самостійницькі змагання мирян за права нашої Церкви дали посередню піддержку нашим ворогам. Про пляни Ватикану всім відомо і про це напевно знають або повинні знати редактори «Українського Слова», щоби не піддаватись підшептам свого однодумця, в якого пляни мабуть інші, як у редакторів «Українського Слова».
Найвищий час, щоби справи Помісної УКЦеркви не зводити до таких чи інших -івців, бо фактично вона такою не є, навіть, як в деяких випадках має такий фактичний вигляд. До речі до змагань помісности і затвердження патріярхату не повинні бути байдужими навіть наші брати православні. Деякі з православних в цьому нам щиро співчувають і допомагають.
Хто ж може піддержувати суфрагана римо-католицької церкви єп. Горняка, який виконує інструкції Ватикану, а останній все робить, щоби задовільнити московських розбишак. Ми не є проти Ватикану і не є проти нікого ми є за історичні права нашої Церкви, які нам на протязі сторіч забрав Ватикан. Про це вже сьогодні знають ті що цікавляться питаннями політики Ватикану. На терені Англії єп. Горняк має для своїх услуг всю католицьку пресу, як також деяку англійську світську пресу. Очевидно преса телевізія і радіо творять опінію, але це ще не означає, що вона є правдива. Ось на телевізії єп. Горняк сказав: «В Лестері нещодавно фізично заатаковано священика, побито йому обличчя, а те саме трапилося мені 18 грудня. Разом зі мною були фізично заатаковані священики, вірні й діти».
Отже невідомо, коли єп. Горняк говорить правду на вступі чи тут, бо на вступі такого ствердження немає, підкреслено тільки намагання, а тут говориться про фізичну атаку не тільки його, але й дітей!!! Про побитого священика в Лестері це мається на увазі о. Роберта Макґреґар-Григоровича.
В останньому часі в перше в історії папа Павло VI дозволив собі дати вивищення, для осіб яких римо-католицька Церква ніколи не давала — «митрофорного протоєрея» для о. Ст. Вівчарука і о. Р. Макґреґор-Григоровича, як відданим виконавцям ватиканських інструкцій. Чого доброго Папа готовий скоро зробити їх святими за те, що виступають проти своєї Церкви й народу. До речі тут о. Григорович не входить в цю категорію бо наша Церква не є його, а українці не є його народом. Відомо, що о. Макґреґор-Григорович посварився був з своїм єпископом і перейшов до нашої Церкви. Його відношення до вірних нашої Церкви не було сповнене любови до ближнього. Випадок, який стався в його парафії, де жінка подрапала його обличчя за це, що він її назвав «комуністична проститутка» опинився в англійському суді. Суд звільнив жінку від вини, о. Григорович має покрити кошти суду. Можна справу виграти в католицькій пресі, телевізії, радіо, але коли приходиться в суді давати факти тоді справа виглядає інакше. Як в тому світлі виглядають аргументи єп. Горняка. Свята правда — брехня має короткі ноги. Як виглядають у світлі цього папські нагороди? Якщо б ціла справа з єп. Горняком опинилась у суді мабуть і йому прийшлось би покривати кошти, а всім нам соромитись, що Христові апостоли тільки використовують своє становище до політичних маніпуляцій римської Церкви. Така є сьогодні дійсність.
Як в тому аспекті трактувати листа о. Ів. Гасяка, що він написав до всіх наших владик. Листа надрукуємо в червневому числі. Це лист добрий для студій патології. В ньому є злоба, неправда, щоби не сказати брехня, але там немає ні крихітки ось цієї любови, вже не кажу християнської любови, бо це далеке для нього, це слова тільки на експорт для вірних.
У всіх випадках хочеться запитати, чому єп. А. Горняк і його прибічники, священики, виступають і називають мирян різними образливими епітетами, отже для кого вони вибираються бути пастирями. Говорім мовою простою ось ці вірні, чи як їх називають «бандерівці» дорогу до Всевишнього Господа Бога і Пречистої Діви Марії знайдуть без єп. Горняка, о. Вівчарука, о. Григоровича, о. Гасяка й інших. Отже вони зовсім добре можуть обійтись без таких Божих посередників. А тепер поставмо питання на оборот, що ж варті єп. Горняк і його прибічні священики без вірних? Відповідь надто ясна! Можна мати мітри з сіяючими самоцвітами, але це все. Не можна виступати проти своєї пастви. Не можна її обдурювати, не можна її обиджати, бо часи середновіччя давно проминули. В такій ситуації єп. Горнякові та його послідовникам варто б розглядатись за якимсь ремеслом або здобути собі якусь іншу професію. «Оґнєм і мєчем» не можна заганяти і підганяти мирян. Правдою є, що владики і священики є для мирян, а не навпаки. Також правдою є, що єп. Горняк потоптав основну християнську чесноту — люби ближнього, бо як можна любити Господа Бога і в той час ненавидіти ближнього. Чи не варто б над цим застановитись?
