Наша втрата. Помер д-р Іван Козак — людина праці

Повище окреслення д-ра Івана Козака, який 28 грудня 1978 р. перенісся в Божу вічність найбільше змістово відзеркалює його довгий життєвий шлях. Таке підкреслення, не є ні ґльорифікацією, ні суперлятивом, але є звичайним ствердженням незаперечного факту чим і ким був Покійний. Належить підкреслити, що Іван Козак під багатьома аспектами був унікальною людиною. Його ціхувало те, що він з юнацьких років по останні дні свого життя боровсь, змагавсь й безперебійно та віддано працював для визволення своєї батьківщини — свого народу. В нього все була плянова послідовність, твердо стояв на вибраному шляху. Він не зражувавсь у праці навіть тоді, коли для цього існували об’єктивні причини, чим давав добрий й заохочуючий приклад для інших. Це в нього справді випливало природньо-імпонуючо. Іван Козак своєю щирою та відданою працею, чи це була праця якою заробляв на хліб насущний, чи праця на громадсько-політичному чи комбатантському відтинках здобувала йому прихильників і признання. Коли треба було виконати будьяку працю в різних організаціях, яких членом був Покійний, він ніколи не відмовлявся і все був один з перших.

Хоч у всіх нас існує повна свідомість, що наше життя на землі є тільки тимчасовим, короткою мандрівкою перед відходом в Божу вічність то все ж таки ця свідомість не звільняє нас від душевного болю і тому у наших серцях постає великий і безмежний біль по кожній втраті, а тим більше, коли від нас відходить, нам близька і дорога людина, людина з якою ми довгі роки ділили долю й недолю, довгі роки працювали, раділи спільними успіхами і сумували невдачами, — такою людиною для нас був д-р Іван Козак. Його відсутність серед нас відчують численні організації активним членом яких був Покійний. Слід підкреслити, що деяких з цих організацій він був душею. Це в першу чергу стосується комбатанських організацій. З його добросердечної настанови до всіх людей з якими йому приходилось працювати, чи зустрічатись викликала до нього пошану і любов. Це виразно було видно під час похоронних відправ в яких брали участь багато його приятелів, товаришів по зброї, знайомі й близькі. Про це також говорили численні прощальні промови, що були під час похоронних відправ.

Д-р Іван Козак належав до осіб з непересічною і виразною біографією. Він все був там, де в якійсь мірі рішалась доля визволення українського народу. Коли наш довголітний Каторжник, Митрополит, а тепер Патріярх Йосиф опинився на волі і на Вселенському Соборі Ватиканському II висунув ідею створення патріярхату для нашої Церкви то Іван Козак був один з перших, який включився в піонерську працю за Патріярхат УКЦеркви. Він був першим й довголітним головою Т-ва за Патріярхальний Устрій Помісної Української Католицької Церкви в Нью Йорку. На цьому відтинку І. Козак провів муравлину працю. Він до самого кінця свого життя цікавився і якщо тільки йому дозволяв стан здоров’я працював для нашої Церкви. Він знав яке велике значення для Нашої Церкви має помісність і Патріярхат. Це важлива ланка у вияві нашого окремішого «я».

Поруч всього д-р Іван Козак душею і тілом все був здисциплінованим військовиком, який був кожної хвилини на акцію. Ця здисциплінованість посвята і відданість мають свої глибокі коріння в його родинному домі. Іван Козак народився 1891 року в Гочеві — Західна Україна. Закінчив народну, середню й високу освіту з студій права. Він же безпосередній учасник українських визвольних змагань, будучи в Українській Галицькій Армії. З формацією УГА був на східних землях України і там принимав активну участь в боротьбі проти більшовиків в обороні молодої української держави. Він своїми власними очима бачив, як падала українська держава під ударами більшовицької навали, що сунула з півночі на родючі лани України. Іван Козак від тоді не складав зброї і не капітулював з боротьби за незалежність українського народу. Разом з військовими формаціями Іван Козак попадає до Чехословаччини, де був інтернований там же був комендантом табору. Згодом після певного періоду часу повертається на західні українські землі, й в Угневі працює, як адвокат, а поруч з тим займається громадською і освідомлюючою працею, серед українських народних мас західньої України. Зрозуміло, ця праця не була до вподоби польській владі і тому Івана Козака саджають до відомого в Польщі табору «Берези Картузької». Богу дякувати, І. Козакові довелось вийти цілим з польського ув’язнення, але це на здоров’ю таки відбилось.

Йому також приходилось деякий час побувати і в німецькій тюрмі. З приходом, в друге більшовиків у західні землі України д-р Іван Козак з своєю дружиною подається в мандри на Захід. Перейшов таборові часи й остаточно прибув до Нью Йорку, де жив до кінця свойого життя. Постійно працював в УНСоюзі, а поруч з тим включився в активну працю громадського життя. Покійного поховано на цвинтарі в Бавнд Бруку. Хай привітна американська земля буде йому легкою, а пам’ять про нього іде з роду в рід. Дружині Покійного Уляні, донці Оксані і синові Володимирові та всій родині складаємо наше глибоке співчуття.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>