Наші думки навколо легалізації УКЦеркви

У березневому числі була подана загальна інформація про зустріч Ватиканської Делегації з Делегацією Московської Патріярх» з участю владик УКЦеркви зі Львова, що відбулась у Москві, у Данилівському манастирі, яка тривала від 12 до 16 січня 1990 р. Наші інформації були сперті на інформаціях чужинецької преси, зокрема російської і «Осерваторе Романо». Дотепер нам не вдалося прочитати якогось офіційного документу з сторони українских церковних чинників. Чи це мав би бути вияв симптоматичности останнього т.зв. «шостого» Синоду УКЦеркви?

У наших інформаціях, що були надруковані за березень 1990 p., було відмічено, що під час зустрічі делегацій було прийнято деякі домовлення, яких не подавалось до публічного відома, бо вони перед опублікуванням мали бути одобрені двома сторонами, себто Святішим Отцем Іваном-Павлом II і Московською Паріярхією.

Такі домовлення вже є схвалені двома сторонами, Папою Іваном-Павлом II 25 січня і архиєрейським собором Руської Православної Церкви, що відбувся 30-31 січня ц.р. (Ці інформації подаємо за радянською пресою)

Нам не відомо чи питались у справі домовлень тих, про яких домовлялись? Чи вирішувано за старими традиціями, себто для нас без нас? У статті, що була надрукована у «Радянській Україні» за 4 лютого 1990 p., у якій є надруковані точки домовлення, є таке ствердження: «Висловлюючи свою стурбованість ситуацією на Західній Україні, представники обох Церков констатували той факт, що проблеми міжцерковних відносин у цьому реґіоні виникають не на релігійному ґрунті, і твердо заявили, що ворожнеча і насильство несумісні з християнським духом» (Підкреслення М. Г.).

Звичайно, якщо таке становище робить голова делегації Московської Патріярхії у владичій сутані митр. Філарет, то це нічого дивного. Він не вперше і не одну неправду вже сказав! Він же постійно твердив, що УКЦерква не існує! Сьогодні митр. Філарет вже визнав, що така УКЦерква існує, але що вона займається не релігійними справами. Дивно, що нібито на таке становище чи опінію погодилась Ватиканська Делегація, яку очолював відомий неприхильник нашої Церкви кардинал Віллебрандс, який вже не раз твердив, що УКЦерква стоїть на перешкоді у діялозі Ватикан-Москва. Також не можна нічого сподіватись від супутника Віллібрандса єп. П’єра Дюпре, що є відомим французьким русотяпом. Але відкритим стоїть питання, чому Апостольську Столицю репрезентували такі представники, які ніколи не мали і не мають зрозуміня до покривдженої Страждальної Української Католицької Церкви, яка пройшла ймовірний хресний шлях на протязі майже одного півстоліття?

Тут варто поставити питання, а як розглядати зустріч двох делегацій у Москві у Данилівському манастирі, чи справді вони діяли у християнскому дусі, коли ніби вирішували долю Страждальної Української Католицької Церкви та її вірних, не взявши до уваги їх побажань, їх вимог? Таж відомо, що ця сьогодні Страждальна УКЦерква була у 1946 році пограбована і пограбувала її Російська Православна Церква. Ті, що пограбували, сьогодні вимагають вияву християнського духа! Це звучить цілковито не по-християнському. Звичайно християни повинні всім прощати, але щоб простити, то наперед треба, щоб грішники каялись і просили прощення. Я певний, що це с незаперечні істини Христової Церкви, яких треба ісповідувати.

Слід підкреслити, що ми дотепер не почули, які вимоги ставила делегація УКЦеркви з Львова. Було б також цікавим знати, чи Владика Мирослав Марусин, який був у Ватиканській Делегації, чи він повністю солідаризувався з становищем своєї делегації? Можливо, наша делегація з Львова не мала повної можливости сказати своє відкрите слово, а може її слово не було взяте до уваги, але цю ситуацію міг у якійсь мірі дуже добре заступати Владика Мирослав Марусин, як секретар Східньої Конгрегації і постояти не за українців, але за правду. Про все це не маємо найменших інформацій, а це велика шкода. Із нам доступних інформацій архиєп. М. Марусин не мав відваги боронити правду. Отже, на заключення цього питання, що, мовляв, проблеми постають не на релігійному грунті, як ніби стверджують обидві делегації — Ватиканська і Московська. Може це і правда! Але, мабуть, вони, себто обидві делегації, самі забули поставити собі це питання, чи вони часом самі не діють політично? Вони вирішують політику, а не релігійні питання?

На іншому місці друкуємо Меморіял представників Українських організацій у справі легалізації Української Католицької Церкви. Було б цікаво знати, чи цей Меморіял був уручений делегаціям Ватиканській і Московській, чи порушені проблеми у Меморіялі були обговорювані і чи взагалі їх бралось до уваги під час зустрічі? Ми там, себто у Меморіялі, не бачили жодних інших, ніж проблем релігійного характеру. Меморіял був виготовлений перед зустріччю делегацій у Москві. За цим меморіялом . стоять вірні Української Католицької Церкви. З тих усіх документів, які попали на наш редакційний стіл, ми не бачили найменшої згадки про цей Меморіял під час спільної зустрічі делегацій. Ми також не знаємо, бо цього не подається, які вимоги ставила делегація Української Католицької Церкви у Львові, але знаємо, що її першим кроком при зустрічі з делегацією Московської Патріярхії був висловлений гострий протест проти всіх наклепів, які поширює не тільки радянська преса, але також кола Московської Патріярхії. Делегація УКЦеркви в Україні поставила вимогу, чи Московська Патріярхія може ці вигадки підтвердити фактами! Фактів Московська делегація не могла представити і тому сказала, що вони впали жертвою «дезінформації».

На жаль, Російська Православна Церква дальше поширює цю дезінформацію і чомусь їм свідомо чи підсвідомо допомагають деякі члени Ватиканської делегації. Але про те, що Московська Патріярхія, яка має для своєї диспозиції майже всі середники комунікації: пресу, радіо і телебачення, поширює різні вигадки проти УКЦеркви в Західній Україні, хай посвідчить документ, який друкуємо у цьому числі під назвою «Хто перший сказав неправду». В цьому документі йде мова, як перебиралась на «силу» Преображенська церква у Львові. Там же є поданий запис розмови у міському уряді Богдана Котика з митр. Іринеєм і іншими… Це є клясичний документ вигадок. Поширюється чутки про побиття православних католиками, а стається це навпаки. Ось побили Івана Геля, голову Захисту УКЦеркви, о. Петра Зеленюка і автоводія Олександра Курася у селі Старява, Мостиського району. Як можна не бачити, хто вживає силу, на жаль, за тією силою дальше стоїть сила держави і Московської Патріярхії. Якщо б до таких методів вдавалась Українська Католицька Церква, себто її вірні, то їх зразу би було арештовано і зробили б ще сьогодні у часи перебудови і гласности судову «показуху». Що ж, скажім, митр. Філаретові сказати неправду, як собаці гавкнути. Він же тільки й те робить, що коли йде мова про УКЦеркву, то говорить неправду.

При цьому слід завважити у цій статті «Радянської України», як і в іншій пресі говориться і наголошується насилля вірних Української Католицької Церкви. Але це зразу видно, що це брехня, бо ні в одному випадку немає названої місцевости, де це сталось, хто це зробив, назви особи і т.д., є тільки загальники: у такій-то області… і шукай вітра в полі. На жаль, у ці побрехеньки вірять деякі члени Ватиканської делегації.

У статті з 4 лютого 1990 р. у «Радянській Україні», де с надруковані точки домовлення, що були схвалені двома сторонами, завважується цікавий і важливий деталь. У точках домовлень немає ні разу вжито назви Українська Католицька Церква, чи Українська Греко-католицька Церква, чи просто Греко-католицька Церква, натомість вживається таких означень: «католицька церква східнього обряду», «католики східнього обряду» і т.д. До речі, це не тільки є в точках домовлень, але у всій радянській російсько- і українськомовній пресі, де прикметник «українська», «український» не називається. Часом говориться «католицька церква у Західній Україні». Властиво, нас позбавлено дуже суттєвого і змістового елементу нашої назви. Дивно нам, як у такій ситуації міг був мовчати секретар Східньої Конгрегації Владика Марусин? Та ж в ім’я правди треба було тільки ствердити, що ця Католицька Церква східнього обряду мала і має свою назву, і власне про таку Церкву йшла мова, а не про якусь східнього обряду, бо Українська Католицька Церква східнього обряду не є одинокою. Існує багато Церков східнього обряду. Слід завважити, що вся радянська преса, яка не спеціялізувалась у церковних питаннях, але коли ж ідеться про нами згаданий варіянт підходу, пишеться про Церкву східнього обряду без дійсного прикметника українська. З часу домовлень офіційна радянська преса ні одного разу не вжила назви Українська Католицька Церва, тільки католицька Церква східнього обряду.

В цих точках домовлень є більше моментів, які належало б коментувати, але ми тут цього не будемо робити, тільки звернемо ще на один момент увагу, де говориться про передачу пограбованого Російською Православною Церквою майна Української Католицької Церкви. В цій справі під точкою 6 написано:

«зареєстровані таким чином католицькі общини, на рівні з общинами інших конфесій, мають право одержати від держави у безплатне і безстрокове користування культові будинки…». Чому держава має нам давати? Давати — це ж привілей, це ласка, яка може бути нездійснена, але держава повинна нам віддати у нас пограбоване майно. Як можна було годитись на такі домовлення? На жаль, це робилось для нас без нас. Там не була справді заступлена покривджена, духово і матеріяльно, сторона, себто Українська Католицька Церква. В наслідок всіх цих справді політичних ходів і то їх робили з двох сторін, як Ватикану, так і Москви.

На Архиєрейському соборі Російської Православної Церкви у Москві, що відбувся 30- 31 січня 1990 p., з одної сторони прийнято точки домовлення про нашу Церкву без прикметника «українська», що підписав папа, а з другої несподівано народилась Українська Православна Церква. Отже, ні більше, ні менше знайшлася Українська Православна Церква, яку так довго заперечував лицедій митрополит Філарет на доручення РПЦеркви. Треба не забувати, що ця «новонароджена» Українська Православна Церква мас діяти проти Української Автокефальної Православної Церкви й Української Католицької Церкви. Самозрозуміло, вона буде мати повну підтримку режиму і за вказівкою режиму і Московської Патріярхії буде виконувати їх доручення і накази, але вона дальше по духу залишиться російська. На протязі довгого часу її, себто Українську Православну Церкву, заперечувано, а тут раптом без особливих причин ніби «воскресла». Хіба ж у тому немає по суті позарелігійних елементів? Вони ж очевидні — політично і імперські. Жаль, але РПЦерква розіграла легалізацію УКЦеркви прекрасно. На жаль, залишилися за нами у боргу і тим разом ватиканські грачі «остполітік» ще і ще раз виявились неприхильниками Української Католицької Церкви.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>