Отож, бути народом – важка ноша, і свій іспит перед Богом ми ще явно не склали. І коли я кажу «ми», то маю на увазі і українські Церкви, і нас усіх як громадян своєї країни. І коли я кажу про складання іспиту, то маю на увазі не підписання якогось урочистого акта примирення (хоч і він би не завадив), а передусім мозольну працю задля блокування отого гена ворожнечі, задля лікування отієї гемофілії, яка може проявитися будь-якої миті. Для цього батьки мають оповідати дітям перед сном казки про те, як брак єдності робив народ жертвою Дванадцятиголового Змія. У школі вчителі мають привчати дітей миритися і співдіяти разом. В університетах професура має вчити студентів творити мережі довіри й солідарності. І в храмах люди мають усвідомлювати, що Бог промовляє до них не лише з ікон, а й зі стражденних облич їхнього оточення. А Правда втілена не так у церковних доктринах, як у любові, за якою Христос має впізнати Своїх учнів.
Повністю статтю читайте у паперовому варіанті журналу.
