Найбільша потуга людського суспільства проявляється в здатності до самоорганізації, в злагодженій взаємодії. Результатом такої взаємодії є світ, у якому ми, люди, сьогодні живемо. Важко визначити масштаб спроможності добре злагодженої групи людей, які розуміють спільну мету, чітко уявляють кроки, що ведуть до неї, обмінюються зрозумілою інформацією в процесі досягнення визначених цілей, справді бажають їх осягнути і докладають зусиль, аби це сталося.
Досягнення сучасності – результат багатовікового досвіду формування людської спроможності до злагодженої взаємодії. Наш світ сьогодні значно краще організований і структурований, аніж упродовж попередніх століть, в ньому легше знайти своє місце. Злагоджена взаємодія дозволяє кожному розкрити власний потенціал і діяти відповідно до своїх знань, умінь і навиків, розвиватися особисто та інвестувати зусилля в забезпечення спільного блага. Злагоджена взаємодія – перше, у що цілиться противник, і останнє, що може впасти у суспільстві, яке захищається!
Держава, яку не здолати
Держава – це коли люди зустрічаються та спілкуються у розмаїтті визначених форм: в органах влади – визначають цілі та способи їх досягнення, аби захистити права і свободи громадян та уможливити суспільний розвиток; на ринку – обмінюються товарами та послугами; в театрі – завдяки символам і образам забезпечують інтеграцію індивіда в культурне надбання людства; у війську – відпрацьовують тактичні механізми виконання завдань із забезпечення територіальної цілісності держави та безпеки населення. Кожному суспільству притаманні свої методи суспільної взаємодії, що є проявом історичного шляху народу, його власного досвіду формування національної свідомості та основних державних інститутів. Держава – це про інституційний спосіб взаємодії, а отже, про норми, відповідно до яких відбувається спілкування, обмін, контакт, про засадничі цінності, притаманні певному суспільству, на основі яких, власне, й формуються правила комунікації, укладаються різні види суспільних відносин (економічні, правові, політичні, культурні тощо). Носієм відповідної логіки людської взаємодії в суспільстві є не лише інститути, а й сам народ.
Виховання у сім’ї, мистецтво, народна пісня, байка, церковні обряди – усі ці форми комунікації зшивають людей в єдине ціле певною логікою взаємодії, набором ціннісних орієнтирів, продукуючи особливий світогляд, формуючи відповідні алгоритми опрацювання об’єктивної дійсності, забезпечуючи інтеграцію індивіда в цивілізаційний простір. Доки люди перетинаються та комунікують між собою в процесі взаємодії відповідно до спільної логіки, норм і цінностей, які вони втілюють у суспільному організмі, держави не здолати. Загарбницька політика передбачає зміну логіки взаємодії в суспільстві. Тому агресору необхідно припинити сам комунікаційний процес. Насилля має на меті залякати, обмежити взаємодію громадян, яка постійно регенерує суспільство та його інституційні комунікації, державу, а в міжчассі інсталювати новий дискурс, інші ціннісні орієнтири та норми взаємодії, викладені в чужих наративах, чужу логіку.
Вижити означає запобігти утворенню соціального та культурного вакууму у вимірі суспільних відносин, знайти в собі достатньо відваги і далі зустрічатися та спілкуватися, разом мріяти і співати, боротися і сміятися, молитися і навчатися. Насилля генерує страх, страх створює вакуум, у якому з’являється достатньо простору для активації чужої логіки людської взаємодії.
Базовий алгоритм колективної звитяги
У своєму класичному для політичної науки дослідженні тоталітаризму Ханна Арендт доходить висновку, що тоталітарні системи минулого (фашизм, нацизм і комунізм) стали можливі завдяки суспільствам самотніх, ізольованих людей. Функцію механізму ізоляції відіграло, однак, відчуття страху. Терор ставав можливим лише там, де люди закривалися одне від одного, згорталися, наче кульки ртуті, залишаючи між собою простір для деструктивних ідей та згенерованих ними нових страхів. Ідея, що бере в полон страху індивідуальну свідомість, перериває якісну комунікацію в суспільстві, ізолює, усамітнює, змушує до самозахисту і втечі. Злагоджена взаємодія потребує відваги і довіри. Брак довіри створює вакуум суспільної самоорганізації, цілий соціальний організм починає дробитися обмеженими індивідуальними спроможностями. Отож межею соціального хаосу є межа соціальної самоорганізації.
Суспільна самоорганізація потребує: 1) цілісної особистості; 2) злагодженої взаємодії; 3) мережевої комунікації. Так виглядає базовий алгоритм будь-якої колективної звитяги. Сильнішим, без сумніву, є той соціальний організм, між складовими якого не залишається простору для деструктивних сумнівів, домінувальних страхів, тривожної невизначеності та породжених ними наслідків відчуження й ізоляції.
1. Цілісна особистість
Цілісна особистість – це автономна система, здатна якісно сприймати дійсність та ефективно на неї реагувати. Вона вимагає постійного розвитку власних спроможностей на фізичному, емоційному, інтелектуальному та духовному рівнях. Нам не відомі виклики дня завтрашнього, а тому треба невпинно дбати про власну спроможність на них відповісти, «бути у формі», з особистим ресурсом та відпрацьованими механізмами його використання, зі стратегією особистісного зростання. Попри будь-які обставини необхідно чітко дотримуватися власної фізичної дисципліни (хоча б віджиматися, присідати, підтягуватися на поперечині), якщо нема змоги пробігтися, піти в зал чи басейн. Фізичні вправи, навіть мінімальні, впорядковують не лише тіло – людина відчуває певний контроль над власним життям, здатність на щось впливати.
Світ людських почуттів також потребує механізмів упорядкування. Хвилям наших емоцій необхідне русло. Коли стає темно, не можна залишатися наодинці зі собою, треба вербалізувати власні почуття, ділитися ними з іншими, слухати тих, що поруч із нами, – чиюсь історію, чиюсь пісню, чиюсь музику. Коли в темряві зникає обрій найближчого майбуття, варто зосередитися на кожному кроці, у вимірі «тут і зараз», жити єдиною миттю, не забуваючи, проте, про свої мрії. А ще у темні часи не можна забувати про гумор, надто про гумор над самим собою. Страхам властива власна творчість, вони спотворюють нашу дійсність, редукуючи її до вже пережитого досвіду: страх завжди малює фарбами минулого. Загрози підсовують йому дуже скромну палітру барв.
Великий спартанський цар Агесілай зауважив, що «головна чеснота воїна – зневага до смерті». Образ смерті в людській свідомості намальований страхом, вирощеним на власну подобу. Людині важливо помітити альтернативні кольори – ті, якими можна вивести майбуття на полотні тривожного сьогодення. У хаосі сутінків серцем варто орієнтуватися на сенс і смак: у всьому можна знайти сенс, усе має свій смак. Завдання – побачити і відчути. Якісні знання, верифікована інформація можуть стати щитом перед вищиром загрози. Спиратися краще на щит, аніж на емоційні здогади, породжені химерами минулого. Духовні вправи допомагають відчинити вікна і провітрити свідомість. Навіть у глухій темряві можна на мить зупинитися, почути биття власного серця, тепло рідної землі під ногами, промовити знайому молитву чи спонтанно почати бесіду з Богом своїми словами. Людині важливо не ідентифікувати себе з темрявою – ані на мить. Темрява – лише тимчасова відсутність світла. Цілісній особистості властива твереза збалансована оцінка ситуації та адекватна особиста відповідь.
2. Злагоджена взаємодія
Чітке розуміння спільної мети дозволяє забезпечити механізми соціальної солідарності. Взаємодія цілісних особистостей навіть у сутінках відкриває обрій світанку, дає надію. Людське суспільство – результат такої взаємодії. Інколи – її відсутності. Скільки би хто не писав сценаріїв, дня прийдешнього насправді не існує. Існують, як правило, задекларовані наміри. Для їх реалізації потрібна суспільна згода: або прийняти і погодитися, або відмовитися від запропонованого та запропонувати власний формат взаємодії. У підсумку виживає тільки модель, що згуртовує. Соціальний організм із паралізованою взаємодією кришиться, розсипається, і його крихти розвіває вітер чиїхось організованих намірів. Готового майбутнього не існує – людині слід його творити власними рішеннями. Те, що буде завтра, є результатом того, що ми дозволяємо сьогодні.
У соціальному хаосі виживає лише системно організована взаємодія, яка передбачає наявність ресурсу, норм та ідеї. Остання пояснює, навіщо наявний ресурс використовувати саме у визначений спосіб. Базовий алгоритм дозволяє регенерувати наявний потенціал і скерувати його у визначеному напрямку колективної співдії. Ресурс завжди у наявності, його від наших очей може приховувати тільки темрява тривог і страхів. Справжній волі властива творчість, а та бачить далеко і глибоко. Ідея визначає намір і силу особистої віддачі, стає джерелом мотивації та консолідації, надає форми соціальним процесам, а норми взаємодії допомагають розібратися, як найкраще досягти бажаного за умов наявних ресурсів.
Злагоджена взаємодія вимагає командної єдності, турботи кожного про всіх, щирого служіння спільному добру. В спартанському війську карали смертю того, хто втрачав на полі бою не меч, не спис, не шолом, а щит. Бо щитом можна прикрити побратима! Втрачений щит – вразлива фаланга, ослаблена Спарта. І один може бути у полі відважним воїном, але перемога – завжди досягнення команди. У темні часи не можна губити щитів турботи про своїх, інакше темрява крізь завдані рани зможе проникнути в людське серце, здолати фалангу і спільну мрію про світанок.
3. Мережа комунікації
Людське суспільство – складна, багаторівнева система комунікацій. Якість обміну інформацією визначає цілу низку колективних спроможностей. Блокування комунікації спричиняє соціальний некроз. Вона, будучи системою кровообігу в живому організмі, забезпечує суспільний метаболізм. Якісна комунікація вимальовує горизонти очікуваного і скеровує до них колективні потуги. Вона пропонує альтернативні сценарії розвитку подій і об’єднує навколо них всіх учасників взаємодії. Зберегти комунікацію між гуртами взаємодії означає уможливити виживання цілого соціального тіла.
Церкві завжди була притаманна мережева спроможність забезпечення злагодженої взаємодії. Наші парафіяльні спільноти легко і швидко реагують на ті виклики, що постають перед суспільством. У наших церковних громадах плекається добра воля, фіксується євангельська цінність відданої взаємовідповідальності, що консолідує і мотивує до софійної дії – ціннісно обґрунтованої дії, спроможної об’єднати людей для досягнення спільного блага. В такому форматі соціальної взаємодії забезпечується ціннісна єдність національного та універсального масштабу, уможливлюється цілісний спротив чужій логіці існування.
Дивитися і вірити в людину поруч
Суспільна самоорганізація передбачає взаємодію цілісних особистостей навколо прокомунікованої ідеї. Що сильніший кожен із трьох елементів процесу (особистість, взаємодія, комунікація), то більш імовірним стає очікуваний світанок. На жаль, ми, люди, вміємо комунікувати не лише надію, а й страх. А той згортає, ізолює, відчужує людину від себе та наявних можливостей, утворює вакуум між людьми, позбавлений світла і довіри. Тільки любов здатна долати страх. Темрява боїться любові. І пам’яті про тих, кого любимо. У темні часи найважливіше комунікувати світло! Дивитися і вірити в людину поруч, визволяти її потенціал своєю довірою, захищати щитом власної турботи її здатність і право бути людиною. У темні часи найважче залишатися людиною. Попри всі можливі контексти ми творимо день завтрашній тільки разом, «тут і зараз», поглядом надії оглядаючи світанок, силою віри роблячи крок йому назустріч, світлом любові запалюючи омріяні горизонти. Якою б непроглядною не була темрява, світанок завжди неминучий. До нього лише треба дійти.
Ми, люди, вміємо горіти – світлом віри, надії, любові. Існує час, коли так важливо про це не забути! У темні часи цілий світ спирається на світлих людей. У темні часи найвища відвага – не дозволити власному світлу згаснути…
о. Андрій Зелінський, ТІ
