«Не може бути справжньої любови без справедливости…»

Ці знаменні слова глибоко-актуального змісту висловив містоблюститель Патріярха Мирослава-Івана Любачівського правлячий митрополит у Львові Владика Володимир Стернюк під час славнозвісних розмов Чотиристоронньої Комісії, які, на жаль, були голосом вопіющого в пустелі, себто не були взяті до уваги. З такого заложення, себто висловлення слів Владики Володимира, треба було починати розмови, починати з самої генези проблем, щоб побачити дійсну картину такою, якою вона була і якою вона зараз є. А виходити з того, що ось ми є, бо ще перед вчора не було Української Автокефальної Православної Церкви, а вчора не було Української Православної Церкви, а існувала катакомбна Українська Католицька Церква, що була поставлена поза скобки закону, і офіційна, протегована московським урядом. Російська Православна Церква. Сьогодні є УАПЦ і УПЦ, розумій російська Церква. Це незаперечні факти, і з ними належить рахуватись. Дехто з автокефалістів на еміграції почав кричати, що, мовляв: «Нас, Українську Автокефальну Православну Церкву, викидають з Галичини…». На це треба відповісти, що такої Церкви у Галичині ніколи не було, а, по-друге, українці-католики її не викидають, а радше допомогли їй зформуватись, але це окрема тема. Повернімось до нашого первісного питання.

Нам зрозуміло, чому представники московської патріярхії, які тим разом не виступали самі, бо для кращого маневрування створили Церкву, якої дотепер не існувало, Українську Православну Церкву, не бажали повертати до генези цих питань, бо їм треба б було від багатьох проблем відмовитись, їх засудити і просити прощення, бо російська православна ієрархія у своїй церковній праці так у минулому, як і сучасному, не все керувалась християнськими прикметами. Але ж нам дивно і незрозуміло, чому Ватиканські представники у особах секретаря Східньої Конгрегації архиєп. Мирослава Марусина і митрополита Стефана Сулика піддержали позицію делегатів московської патріярхії? Також нам ніхто не сказав, як це сталося, що в цій Чотиристоронній Комісії з’явилася Українська Православна Церква, якої до майже кінця січня ц.р. такої Церкви в Україні не було? Якщо великодушно прийнято УПЦ, то з християнського погляду, любови до ближнього належало запросити й Українську Автокефальну Православну Церкву і зробити П’ятисторонню Комісію. Це вказує нам, що тут не йшлося справді про добру волю і про християнські прикмети, але скоріше про політичну маніпуляцію.

І перед нами стоїть відкритим питання, чому втікається від початків створення цих проблем і до чого нас повертають слова Владики Володимира Стернюка, що без справедливости не можна нічого полагодити, бо воно не буде мати тривкої вартости. Тут треба сказати і наголосити, чи це комусь подобається, чи ні, що до 1946 року, себто до т.зв. «собору» львівського, на західніх землях України не було православ’я, яке з’явилось після і с плодом зерна Сталіна. Немає сьогодні людини, яка могла б цей факт заперечити. Звичайно, про це не бажає говорити ієрархія московської патріярхії, бо її тодішні ієрархи також прикладали своїх рук, допомагали насильно насаджувати московське православ’я.

Історія розкриє і цю незаперечну істину, як сьогодні розкривають могили масових поховань по Україні і признаються до штучно створеного голоду українського селянства у 1932-33 роках. Це є тільки проблема часу. Ні більше, ні менше треба собі виразно сказати, що православ’я на західніх українських землях, точніше в Галичині, є плодом зерна Сталіна. Сьогодні всі, навіть у Радянському Союзі, засудили Сталіна, як найбільшого злочинця в історії людства, що знищив десятки мільйонів людей, його спадщина — це тільки звірська жорстокість, безконечні жертви й кров.

Як не сумно, але ми є безпосередніми свідками, що є такі, які стараються користати з цієї страхітливої, людоненависницької спадщини тирана людства Сталіна. Вдумаймось над цим і поставмо самі перед собою питання, чи це є в дусі християнської любови? Чи ми справді змагаємось за справедливість, за християнські чесноти? Без сумніву, можна припускати, що православ’я у Галичині переможе, за ним стоїть політична сила — надпотуга Москва, але яка це буде перемога? Чи ця перемога буде поставлена на справедливих, християнських основах, що підкреслював і якої домагався містоблюститель Владика Володимир Стернюк?

Пригадаймо собі незаперечну істину, що після т.зв. «собору-возз’єднання» Української Католицької Церкви з російською у 1946 р. фактично наша Церква була поставлена поза буквою закону, вона пішла у підпілля і ми тільки чули її голос далеко поза межами батьківщини. На протязі понад сорок років не тільки кремлівські вожді, але ієрархія московської патріярхії, включно з патріяршим екзархом у Києві Філаретом, все заперечували, що такої Української Католицької Церкви немає, вона самозліквідувалась, вона не існує, це вигадки еміграційних «буржуазних націоналістів», а навіть говорилось, що її розв’язано, бо вона коляборувала з гітлерівською Німеччиною. Треба було чекати сорок з чимось років, щоб вкінці визнати, що вона не самозліквідувалась, але її ліквідували, переслідували, але вона росла і розвивалась у катакомбах, а в останні місяці минулого року та ж Українська Католицька Церква з’явилась на вулицях Москви, там же були її віруючі, священики і владики. Вони не просили ласки, привілеїв, вони просили свого конституційного права — визнання. Отже, наша УКЦерква засвідчила своє незаперечне існування своєю незаперечною присутністю по ярах, лісах, цвинтарях, підпільних домах і вкінці на вулицях Москви. Бажається поставити скромне питання до тодішньої і сьогоднішньої правлячої православної Церкви. Чи дали ви переслідуваним допомогу, притулок, охоронили від поліційного ока, стали в їх обороні і сказали, що цим українцям-католикам також належить право вільно ісповідувати їх віру? На жаль, наша хроніка не віднотувала подібного факту, а це говорить про справжній християнізм, який спертий на найбільшій заповіді Божій — Любові.

Можна було вже сьогодні сподіватись із сторони ієрархії московської патріярхії хоч християнських жестів, більше зрозуміння до братів-християн, бо всі ми діти одної, але сьогодні поділеної Христової Церкви, але ми не тільки не побачили тих жестів, але образу, позбавляючи нашу Українську Католицьку Церкву її власного імени, називаючи її безіменною, себто «католицька церква східнього обряду». Та ж католицьких церков східнього обряду є більше, називайте її по імені. Це ж образливо не називати власного імени. Але ж нам дуже болюче, що наші ніби ватиканські покровителі чи забули, чи погодились на зразок московської патріярхії і не ствердили, що така Церква, про яку іде мова, у Апостольській Столиці, а також у Східній Конгрегації має назву «Українська Католицька Церква».

Треба дякувати Всевишньому Богові, що наш дорогий 83-річний довголітній каторжник, містоблюститель Патріярха Мирослава-Івана, правлячий митрополит Владика Володимир Стернюк мужньо і відважно поставив вимоги віруючих, священиків і владик Української Греко-католицької Церкви сперті на основі християнської любови і справедливости, бо тільки християнські прикмети і справедливість запевнюють справжню тривку любов. На жаль, представники московської патріярхії відкинули прохання Владики Стернюка, як колись вони безперебійно заперечували існування нашої УКЦеркви. Це природа московської патріярхії, серед якої панували і дальше панують не релігійно-християнські прикмети, але суто політично-імперські пляни і цілі.

Коли ж ідеться про повернення наших храмів, то в цій матерії слід говорити з урядом Москви. Уряд забирав наші церкви і прицерковне майно, яке згодом тільки передав до користування Російській Православній Церкві. Тому правильно Владика Володимир звертав увагу, що про зворот церков і церковного майна треба говорити з радянським урядом, а на нашу думку, водночас треба вимагати відшкодування за знищення і вживання наших церков. Це було б справедливим полагодженням.

М. Г.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>