«Не пхай носа до чужого проса!»

Нижче передруковуємо статтю з незначними скороченнями з «Церковних Вістей»,
за серпень 1979 p., які видає Українська Католицька Парафія в Аделаїді — Австралія.
Хоч тон статті є дещо особливий, але в даному випадку важливим є
саме зіставлення фактів, які багато говорять.
До цього факту могла б дещо сказати капітула монашого чину ЧСВВ у Римі.

Редакція

Так говорить наша народня мудрість, а кінчиться ця приповідка так: «бо в чужому просі дістанеш по носі.» Цією приповідкою наші предки навчали усіх, щоби нікому не пхатись до несвоїх справ, бо попечеш пальці. Хто послушний цій народній раді, поступає дуже второпно та добре.

Признаємо, що зараз наші парафіяльні обставини в нашій Аделаїді є незвичайні. Минулий настоятель непослушний свойому Владиці, сидить в парафіяльній резиденції та за добро платить злом не тільки Владиці але також і назначеному ним адміністраторові, ображуючи його публічно. Новий адміністратор без парафіяльних і касових книг, ключів, звітів з параф. майна і т.д. Один великий хаос. Про це ми вже не раз писали і говорили.

Але, це наша приватна, парафіяльна справа. Ми не потребуємо від нікого ні помочі ні поради. Кажемо всім, — геть від наших справ.

Недавно один осібняк в Аделаїді, хоча українець, але не приналежний до нашої Церкви замішався до наших справ. Ми йому сказали: Брате, не мішайся до нас, не пхай носа до чужого проса… І думаємо, що це йому поможе.

А тепер починає мішатися до наших справ не хто інший а сам екзарх і то з далекої Анґлії.

Недавно якась добра людина, що її на серці лежить майбутнє нашої парафії в Аделаїді, прислала нам почтою до парафіяльної резиденції, копію листа, який наспів до бувшого нашого пароха. В листі написано: «Преподобного і Дорогого Отця Євгена». Коверта заадресована по українськи для «о. Ігор і о. Володимир», 18 Бартлей Кресцент, Вейвил, 5034, С.А. (це вже по англійськи). Під копією листа є написана чорнилом така дописка:

«Ми Вас любимо і це щоби Ви знали чим монах хвалився в людях» підпис «група людей». З цього листа самого Екзарха довідуємося такі «прекрасні» речі:

Наш бувший парох не дармує, але на, руки славнозвісного зі своїх пашквілів проти нашого не тільки Блаженнішого Патріярха, але також нашого Владики Івана, як в листі пишеться: «Впов. п. Теодора Даниліва», в Анґлії, вислав «три документи (один двосторінковий, другий трьосторінковий, третій чотиристорінковий)». Ці документи мав п. Т. Д. передати Екзархові в Англії, що він і зробив і Екзарх дякує за них. Ці документи, як пишеться в листі, «стисло довірочного характеру, в яких з’ясовується ціла Ваша ситуація, в якій Ви — задля Вашої лояльности до рішень Христового Намісника і Святої Столиці і до існуючого правопорядку в Католицькій Церкві — знайшлися.»

Насувається таке питання: чому бувший парох ці документи не вислав прямо до самого Екзарха, але наперід до цього писарчука новітнього Кочубея, котрий мав їх передати Екзархові. Відповідь легка: хай наперід цей писарчук використає ці «довірочного характеру» документи в своїх пашквілях, а доперва тоді зможе мати їх самий Екзарх.

Що було в цих документах? Не що інше як це, який то він добрий, який то він лиш одинокий вірний та льояльний до Папи, Святої Столиці. Одним словом святець він, став його за образ та прямо молися до нього, та став свічку перед ним. А ми решта тут всі, включно з нашим Владикою, «зрадники,» «хруні», «єретики». Тільки він одинокий «правдивий» католик. Який він тут бідний, яке йому тут нещастя. Скільки тут він зносить різних «терпінь», «упокорень» і «зневаг», так пишеться в листі дослівно.

Отримавши це все, наш Екзарх в Анґлії боліє над нашим нещасним побідованим, покривдженим минулим о. душпастирем і співчуває йому, боліє над ним, потішає його, як малу дитину. А вкінці подає йому раду, чисто кочубеївську:

Роблять тобі кривду, «раджу Вам щиро й отверто дати усі свої вияснення церковним, найвищим компетентним чинникам…» Значить зробись донощиком на своїх вірних та свойого Владику до нам чужих, часто нас кривдячих людей. Однак в тім згляді наш Екзарх в Анґлії далеко спізнився з радою. Бо всім є відомо про це, що минулий настоятель стало був донощиком на нас і про нас до «власть імущих» в Римі, як також до різних цивільних судів. Він стало доносить про нас різним Куріям в Римі.

Гидь бере людину, коли читає цей лист від Екзарха в Анґлії.

Та чоловіче Божий! Наперід позамітай в своїй хаті сміття, а тоді будеш міг прийти до нас. Крім одної чорної вівці, в нашій Австралії є порядок. Під проводом нашого Владики Івана, наша Церква тут росте. В нас церкви, Божі храми повідчинювані. їх не пильнує поліція, так як в Анґлії. До наших церков не треба ходити за білетами, так як у Вас — Анґлії. У нас Владика знає як вести нашим Екзархатом. Ми вашої помочі, поради не потребуємо. До Ваших справ не мішаємося, отже нас ніяк не зачіпайте та нам не радьте. Наших церков, ні Владики, ні священиків не хоронить поліція, так як у вас.

А коли аж така велика кривда тут робиться нашому минулому парохові, о. Євгенові, коли Вам його аж так дуже жалко, то заберіть собі його. За це ми всі будемо Вам дуже вдячні. Однак наперід Вас остерігаємо «перед цим зіллям». Бо з ним навіть його співбрат не міг видержати та втік до Риму а вкінці до Вашої Анґлії. Його навіть сам манастир не хоче, в Італії.

Хочете Вашого «дорогого о. Євгена», беріть собі. А тоді будемо мати святий спокій в нашій парафії, котру він надальше, мов злий дух, підбурює, та зараз носиться з Вашим листом як курка з яйцем та ним хвалиться. А справді немає аж так чим хвалитися, бо тою радою, що Ви йому даєте, щоби бути донощиком? Та більше треба б було ним встидатися чим хвалитися. Бути донощиком на своїх братів? Ніколи.

Наші предки казали: Не пхай носа до чужого проса… Послухайте нашої народної мудрости, а певно це Вам вийде тільки на добро.

А наш Божественний Спаситель дає нам усім найкращу пораду:

«Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди у власнім оці ти не добачаєш? Лицеміре! Вийми спершу із свого ока колоду, і тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку» (Мат. 7-3,5).

владики вашої Церкви і сотні тисяч вірних та священиків, прийшли тільки перешкоди й заборони навіть сходитись на синод, конкретно, заборони рятувати загрожене існування Церкви-Мучениці!.. Мене, як українця, це болить і обурює. Чи ж і ми на вашу думку мали б наражуватись добровільно на всі ті клопоти?

І що ж могла я на те відповісти Православному приятелеві Української Католицької Церкви?

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>