Не підтинайте коріння

Продовження з вересневого числа

В понеділок 4 червня Святіший Отець прибув до Ченстохови, до манастиря павлінів на Ясній Горі, де є чудотворна ікона Божої Матері. Вранці в часі Служби Божої він виголосив проповідь на тему материнської приявности Матері Божої в житті Церкви й Народу. Почав її цитатою з Міцкевіча про Матір Божу, з поеми «Пан Тадеуш», де поет промовляв «мовою вірию одночасно мовою народної традиції». Через той образ Матері Божої виявилася Її приявність

«У житті Церкви й Батьківщини. Її материнська журба за кожну душу, за кожну родину, за кожну людину, що живе на цій землі, яка працює, бореться, гине на полі боротьби, є засуджена на загладу, яка змагається з собою, перемагає або програє, якій треба опустити рідну землю й піти на еміграцію…»

Далі згадує Павло VI:

«Всі знаємо, як дуже бажав він прибути сюди, як паломник, Папа Павло VI, так дуже зв’язаний з Польщею ще тоді, коли почав працювати в варшавській Нунціятурі. Папа, що так багато зробив для нормалізації церковного життя в Польщі, зокрема коли йде про її теперішні Західні й Північні Землі. Папа нашого тисячоліття. Саме на те тисячоліття хотів він станути ось тут, як паломник, біля всіх синів і дочок народу».

Нав’язуючи до вибору Івана Павла І в дні 26 серпня 1978 p., саме тоді, коли в Польщі відзначували свято Матері Божої Ченстоховської, каже про себе:

«Що ж маю сказати я, Іван Павло II, перший в історії Церкви й батьківщини папа-поляк? Отже скажу, що того дня, 16 жовтня (день його вибору — Б. Л.), що його літургічний календар Польської Церкви в’яже із св. Ядвіґою, я думав головно про день 26 серпня: про попередній конкляв, про попередній вибір, що стався саме в свято Матері Божої Ясноґурської. Покликання сина польського народу на Петрову Столицю вміщує в собі гейби очевидне пов’язання з цим святим місцем».

Згадує скільки то разів він приїздив до Ченстохови разом з іншими єпископами, щоб «почути, Як б’ється серце Церкви і серце батьківщини в серці Матері». Згадує дальше про акт віддання Польщі Непорочному Серцю Марії в дні 8 вересня 1946 р. та, десять років пізніше, про відновлення обітів короля Яна Казимира з нагоди 300-ліття проголошення ним Богородиці «Королевою Польської Корони». Тут теж у році польського тисячоліття, 3 травня 1966 p., відбувся акт «віддання в материнську неволю Богородиці за свободу Церкви в Польщі й сучасному світі», і також тепер Папа передає під опіку Матері Божої Ченстоховської польський народ і цілий світ:

«Будучи сьогодні приявним тут за дивним зарядженням Божого Провидіння, бажаю на цій Ясній Горі моєї земної батьківщини Польщі, потвердити передусім те різнородне й численне повірення й віддання, яке в різних хвилинах висловив примас і Польський Єпископат. Зокрема хочу потвердити й поновити тисячолітній акт ясноґурський з З травня 1966 року, яким, віддаючись Тобі, Богородице, в материнську неволю любови, польські єпископи бажали через це служити великій справі свободи Церкви не тільки у власній Батьківщині, але й у цілому світі… Тому віддаю Тобі, о Мати Церкви, всі справи цієї Церкви, цілу її місію і цілу її службу».

У 1957 р. Папа Пій XII посвятив копію Матері Божої Ченстоховської, і ця копія почала мандрувати по всіх польських дієцезіях. Вкінці прибула тепер до ченстоховської дієцезії. Нав’язуючи до тієї події, Папа Іван Павло II каже:

«Як на початку Слуга Божий Пій XII, так сьогодні… я, його негідний наступник, Іван Павло II, Папа — син польського народу, з цілого серця всіх, що приймуть Матір, благословляю» («Осерваторе Романо, ч. 128)».

«Щиро радію з тієї стрічі, яку Боже Провидіння приготовило нам сьогодні у стіп Ясноґурської Пані. Ви прибули так численно з цілої Польщі, щоб узяти участь у паломництві Вашого земляка, якого Христос… покликав, як колись Симона з Бетсаїди, і наказав йому залишити рідні сторони й обняти наслідство на єпископській столиці в Римі. Коли йому сьогодні дано ще раз повернутися в ті сторони, він бажає промовити до Вас тією мовою, якою нераз колись промовляв…, а яка набрала тепер ще іншого, універсального виміру».

В полуднє того самого дня незчисленні маси народу зібралися перед манастирем, щоб разом з Папою відмовити молитву «Ангел Господній». Перед виголошенням цієї молитви Папа сказав:

«Не можемо відмовляти її устами, не можемо повторювати слів молитви «Ангел Господній», а одночасно поступати в спосіб, що противиться нашій людській і християнській гідності. Не говоритиму тепер подрібно про те, що в поступуванні поляків противиться гідності «образу й Божого подобія»… Ми знаменито знаємо вади, які часом перемінюються в правдиві зарази, що загрожують духовому й біологічному життю народу. Подумайте про це, Дорогі Браття і Сестри, гарячо Вас про це прошу… Хай отже далі перебуває на Польській Землі «Ангел Господній» у сполуці з Папою. І хай видає овочі в цілому польському житті. Не тільки в свято, але щодня».

У вівторок після полудня Папа проповідував до мільйонової маси прочан із Шлеська:

«В дні 16 жовтня Церква в Польщі почитає св. Ядвіґу. Тому теж уважаю за свій окремий обов’язок скласти сьогодні на руки Церкви в Польщі те вотум для тієї святої, яка, як патронка поєднання сусідніх Народів, є теж патронкою вибору першого поляка на Петрову Столицю (Оссерваторе Романо, ч. 129)».

Далі Папа згадує сина Ядвіґи, Генрика Побожного, що згинув під Ліґніцою на Шлеську в 1241 р. в боротьбі з татарами, які мусіли вернутися до Азії і ніколи більше не зайшли так далеко на Захід. А говорячи про справедливість, каже:

«Ніколи не можна зрезиґнувати з величезного зусилля, якого ціль — будова справедливої єдности серед синів тієї самої Батьківщини: любов її культури й історії, любов специфічних вартостей, які рішають про її місце в великій рідні народів, вкінці любов земляків — людей, що говорять тією самою мовою і які відповідальні за ту саму спільну справу, якій на ім’я Батьківщина, і додає:

«Молячись сьогодні разом з вами за внутрішню єдність народу…, бажаю теж поручити Богородиці на Ясній Горі оте , поєднання між народами, якого посередницю бачимо в св. Ядвізі. Як умовою внутрішньої єдности внутрі кожного суспільства чи спільноти є пошанування прав кожного члена спільноти, чи то народної, чи родинної, так теж умовою поєднання між народами є признання й шанування прав кожного народу.

Це передусім право на існування та самовирішення про себе, а далі право на власну культуру і всесторонній розвиток. Добре знаємо з історії нашої Батьківщини, скільки нас коштувало нарушування, ламання, топтання тих невідступних прав. Тому з тим більшою готовістю підносимо молитву за тривке поєднання серед народів Европи і світу. Хай воно стане овочем визнання і правдивого пошанування прав кожного народу».

Кожного дня о год. 9-ій у вечорі перед ченстоховським манастирем відмовляють молитву, під час якої польські паломники чуються з’єднані духово з усіма поляками в цілому світі. Того дня ввечорі, цю молитву провів Папа Іван Павло II і опісля сказав:

«3 нагоди 1000-ліття хрещення ми усвідомили собі з новою силою, яким великим добром є наша віра і вся та спадщина духа, що бере від неї свій початок у нашій історії. Чувати — значить пам’ятати про це все… Не можна дозволити, щоб марнувалося те, що людське, те, що польське, те, що християнське на цій землі… Глибоко відчуваю кожну загрозу для людини, родини, народу».

У вівторок вранці Папа взяв участь у конференції польського єпископату, що відбулася в бібліотеці манастиря павлінів на Ясній Горі. Папа говорив до польських єпископів:

«Те, що в окремий спосіб характеризує Польську Єпископську Конференцію — це ота єдність, яка є джерелом духової сили. Польський Єпископат саме через ту свою єдність служить найбільше Церкві в Польщі, а одночасно Вселенській Церкві. Суспільство здає собі добре з того справу та обдаровує Польський Єпископат справді заслуженим довір’ям. Це довір’я відноситься до цілого єпископату, до всіх архиєпископів і єпископів у їх власних дієцезіях. В окремий спосіб воно відноситься до Примаса Польщі, про якого хочу сьогодні сказати хочби лиш те, що я вже висловлював багато разів: а саме, що це людина Провидіння для Церкви, а також для батьківщини… Приналежність мою до Конференції Польського Єпископату і часту участь у її працях визнало Боже Провидіння за найвластивішу дорогу підготовки до тієї служби, яку від 16 жовтня приходиться мені виконувати для Вселенської Церкви».

Згадує про ювілей св. Станіслава, члена польського єпископату і продовжує:

«Ієрархічний лад є конститутивним елементом Христової Церкви… Церква… є видною дійсністю з виразно окресленим ієрархічним устроєм… Слушно згадуємо з признанням великих корифеїв з’їзду в Ґнєзні. Через виразну ієрархічну структуру, яку тоді одержала Церква в Польщі, вона сильно осадовилась в історії народу. Рік 1000 є датою, яку слушно зв’язуємо з датою хрещення — роком 966… Знання історії Польщі скаже нам більше: не тільки ієрархічний устрій Церкви вписався здецидовано в 1000 році в історію народу, але й одночасно історія народу закорінилася рішенням Провидіння в тій структурі Церкви в Польщі, яку завдячуємо ґнєзненському з’їздові. Це твердження справджується в різних епохах історії Польщі, але головно в найважчих часах. Тоді, коли забракло власної, рідної державної структури, суспільство, в величезній більшості католицьке, знаходило опертя в ієрархічному устрої Церкви. Це допомогло йому перетривати часи розборів і окупації, це помогло йому вдержати, а навіть поглибити свідомість власної ідентичности… Оте закорінення Церкви в Польщі в її католицтві має… окреме значення для духової історії народу. Має теж значення для його культури, яка не лише вирізнюється традицією сильних зв’язків, з Римом, але теж посідає знаменні для католицизму прикмети універсальности…»

Говорячи про тісний зв’язок між життям польського народу і діяльністю польської Церкви, головно в ділянці нормалізації відносин у нових повоєнних границях, Папа продовжує:

«Ієрархічний устрій Церкви став не тільки осередком її власної пастирської місії, але теж дуже виразним опертям для цілого життя суспільности, для свідомого своїх прав існування народу, який, як народ у величезній своїй більшості католицький, шукає також отого опертя в ієрархічних структурах Церкви… Польський Єпископат опрацював в теорії низку документів…, а одночасно в душпастирській практиці низку постав, які свідчать про готовість до діялогу, а одночасно вказують на те, що правдивий діялог мусить означати повне пошанування переконань віруючих людей, повне забезпечення їх горожанських прав та нормальні умовини для діяльности Церкви, як релігійної спільноти, до якої належить величезна більшість поляків. Здаємо собі справу з того, що цей діялог не може бути легким, коли його провадити із становищ діяметрально противних світоглядових заложень, але він мусить бути можливим і успішним, якщо цього вимагає добро людини, а теж добро народу… За нормалізацією відносин між Церквою і Державою промовляє в нашій добі проблема пошанування основних прав людини, серед яких право на релігійну свободу посідає своє безсумнівне, а під деяким оглядом підставове й центральне значення».

Святого Станіслава вважають у Польщі патроном морального ладу. Цей лад, продовжує Папа: «лучиться передусім з визнанням загально обов’язуючого авторитету морального права, Божого права. Це право зобов’язує всіх, як підданих, так і пануючих. Воно є нормою моральности, воно є основним критерієм вартости людини. Тільки тоді може бути збережена й загально признана гідність людської особи, коли вийдемо від того права, від моралі. Одночасно мораль, а тим самим і право, є основною умовою суспільного ладу. На ньому будуються держави і народи, без нього упадають… Церква потребує ієрархічного ладу, щоб успішно служити людині й суспільству в ділянці морального ладу. Св. Станіслав є тим виразником, символом і патроном. Тому що моральний лад лежить в основі цілої люд­ської культури, народна традиція слушно добачає властиве місце св. Станіслава в основі польської культури. Польський Єпископат, задивлений у того свого великого Героя в історії батьківщини, не тільки може, але навіть мусить почувати себе сторожем тієї культури. Мусить зачислити до свого сучасного післанництва й служіння окрему журбу за цілу спадщину польської культури, яка відомо до якої міри є просякнута світлом християнства».

В середу 6 червня Папа промовляв до священиків у катедрі св. Родини: ось так:

«Той, що стоїть тут перед вами, отримав ласку священичого покликання на польській землі, перейшов через польську духовну семінарію (у великій мірі підземну, бо в часі окупації), образувався на Богословському Виділі Яґеллонського Університету, одержав священичі свячення з рук польського єпископа…, брав участь у тих самих досвідченнях Церкви і народу, що й ви… Польські священики мають свою власну історію, яку, в тісній сполуці з історією батьківщини, записали цілі покоління «Христових слуг».., що їх видала наша земля… Чи можу при сьогоднішній стрічі не згадати про ті тисячі польських священиків, які віддали своє життя під час останньої війни, зокрема в концентраційних таборах?… Одначе скажу, що ту спадщину священичої віри, служби, солідарности з цілим народом у його найтрудніших періодах, яка становить гейби фундамент історичного довір’я до польського священика серед суспільства, треба постійно плекати кожному з Вас і постійно гейби здобувати наново. Бажаю ще висловити гаряче бажання, щоб Польща не перестала бути Батьківщиною священичих покликань і землею великого свідоцтва даного Христові через службу вашого життя, через службу Слова й Євхаристії».

закінчення в листопадовому числі

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>