«Не покину вас сиротами…»

Такі слова сказав Ісус Христос до апостолів ще перед тим, як був розп’ятий, свідчить св. євангелист Іван (ХІV-18). Продовженням цієї думки — «Не покину вас сиротами…» є: «Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік,— Духа Істини» (Ів. ХІV-16, 17). Ставимо собі питання: хто є тим іншим Утішителем? Тим Утішителем для апостолів, які все ще не могли зрозуміти Христових терпінь і Його Вокресіння і думали все ще про царство на землі, є Третя Особа з Святої Трійці — Дух Святий. Так Дух Святий став тим Утішителем, що заступив розп’ятого і воскреслого Христа.

Належить підкреслити, що хоч Ісус Христос після свого воскресіння аж до самого вознесіння кілька разів з’являвся апостолам, але вони ніяк не могли зрозуміти потойбічного царства — вічного життя, як також не могли зрозуміти Христового розп’яття, а все думали про Христове царство на землі. Щойно після зшестя Святого Духа на апостолів і після їхнього перевтілення і повного просвічення, що наступило десять днів після вознесіння і 50 днів після воскресіння, апостоли повністю зрозуміли Христове вчення. Власне, у п’ятидесятницю після Христового Воскресіння повністю творчовидимим проявляється Святий Дух. Апостоли всеціло відчули своє просвідчення Святим Духом, Його необмежену силу. Доказом цього була перша проповідь колишнього рибалки — апостола Петра у день Зшестя Святого Духа в Єрусалимі. Всі апостоли після цього відчули, що колишні рибалки-апостоли одержали дар проповідувати і відчули силу Святого Духа, Який наділив їх мудрістю та силою видержувати мужньо усі труднощі й перешкоди. У тропарі цього ж дня співається: «Благословенний Ти, Христе, Боже наш, що рибалок премудрими показав, пославши їм Духа Святого, і з ними увесь світ уловив, Чоловіколюбче, слава Тобі». Власне зі Зшестям Святого Духа можна вважати початок Христової Церкви на землі, що стала для нас тим Утішителем і Спасителем, щоб ми не залишились сиротами.

Не випадково сталося, що Зшестя Святого Духа є Другим великим святом після Христового Воскресіння. Цього дня невидимий Святий Дух виявився незаперечно видимим у своїй чудесній у всемогутньому діянні творчості. Зіслання Святого Духа не тільки можна з повністю вважати, але є фактичним завершенням Христової місії на землі під усіма аспектами та відкупленням людського роду, і Дух Святий має не тільки незрівнянний вплив і силу, але також діє на людину, якщо вона є членом Христової Церкви і щиро Його приймає, бо через Церкву Всевишній Господь посилає нам ось цього Утішителя.

Цей наш Утішитель, який приходить до нас через Церкву, діє на нас під різними аспектами, робить нас добрими, щасливими, правдомовними, співчутливими і чесними. Сказавши іншими словами, робить нас людяними, Божими дітьми.

Як приглянемось до цієї незаступимої інституції на землі Христової Церкви, яка постала тільки з Слова, а згодом з дванадцяти апостолів, серед яких знайшовся і один зрадник, проіснувала довгі віки, майже дві тисячі років непорушною. Знаємо, що на протязі того часу, як і перед тим, було багато могутніх, майже непереможних імперій, визначних людей, героїв, але все це минулось і пішло у забуття, тільки час до часу учні чи студенти згадують про це у школі, як таке, що було. Але Церква на протязі того часу зростала, могутнішала, збагачувалась не так у матеріяльні, як духові вартості й все безперебійно творчо діяла й діє, не міняючи своєї животворящости, бо в ній діє Той самий Святий Дух тоді, коли вперше сходив на апостолів і той самий Нізмінний діє сьогодні й діятиме у безконечність. Йому немає початку і немає кінця. Збагнути Його суть прямо неможливо.

Справді, Зшестя Святого Духа — це не тільки велике і особливо виняткове свято у списку релігійно-церковних свят, але також має особливе значення у нашому національному житті українського народу. В цей день Зшестя Святого Духа, який ми також називаємо Зеленими Святами, український нарід особливо згадує і поклоняється гробам-душам героїв українського народу. В ці дні Зелених Свят на рідних землях ми зорганізовано, з процесіями відвідували могили і згадували у молитвах виключно тих, що віддали життя своє за друзів своїх, за свій нарід, за батьківщину. Все це випливало і випливає з головного кореня любови, яка є основою основ у Христовій Церкві. Ця любов була, є і залишилась неперевершеною рушійною силою у Христовій Церкві на землі, бо ж Ісус Христос — це Любов, це Життя вічне. Ісус Христос сповнив свою обітницю і не залишив нас сиротами, і післав нам Утішителя Духа Святого.

М. Г.