Не убий

(На маргінесі «Комюніке» з приводу міжнародної церковно-наукової конференції: «Митрополит Київський Петро (Могила) і його доба»)

На іншому місці друкуємо повністю назване «Комюніке». Редакція одержала цей документ з архіву Івана Гречка з Львова. Це двосторінковий документ машинопису, під яким немає якогось офіційного підпису президії конференції чи авторів, що цей документ виготовили, але на цьому документі видніє ручно написаний наступний підпис: «Вірно: + Августин, єпископ Львівський і Дрогобицький». Так, що цей документ має свого власного покро­вителя, який стверджує, що все, що в цьому документі відповідає правді, себто документ віддзеркалює порушувані проблеми під час конференції, що була присвячена великому Митрополитові Петрові (Могилі). Але до «Комюніке» напрошується додати маленьке застереження, яке в заголовку цієї статті – НЕ УБИЙ.

Без сумніву. Митрополит Петро Могила є справді унікальна й багатокольоритна людина в історії нашої не тільки Церкви, але всього українського народу, який заслуговує на окреме відмі­чення конференцію. Мало цього, можна було на таку конференцію запросити до участи й українців католиків. Нам нічого не відомо, чи такі запрошення були вислані. Зі змісту «Комюніке» випливає, що українців католиків там не було, бо в «Комюніке» названі неправдиві й антихристиянські факти та заклики до касації, ліквідації чи вбиття.

До речі, слід підкреслити, що конференцію влаштовувала не Українська Православна Церква, а фактично Російська Православна Церква Московського Патріярхату, яка тільки кілька років тому з російської перемалювалась на українську, але, на жаль, по духу й змісту вона не стала українською, а навпаки, залишилась, як і перед тим, шовіністично антиукраїнською. Якщо взяти до уваги цей факт, то тоді стане нам більш зрозуміле «Комюніке». На деякі питання порушені в «Комюніке» бажаємо звернути увагу.

Можна б не брати до уваги факт, що, мовляв, православні в 1596 р. гинули за «православну віру», бо такого не було. Незаперечним є факт, що в той час не тодішні уніяти, але православні спирались на збройні сили козаччини з одної сторони, а з другої, і в першу чергу, на К. Острозького, що був одним з перших ініціяторів поєднання з Римом, а пізніше відступив і став найбільшим поборником унії, який диспонував своїми військовими силами. Уніяти не диспонували жадними мілітарними силами, отже не могли бути загрозою для православних і тим самим православні не мали потреби «вмирати» за православ’я. Принаймні всі дотепер доступні нам документи того часу не виявляють такого факту, щоб православні через унію вмирали за «православну віру». Знаємо, незаперечний факт, що козаччина боролась за «православну віру», з рук яких гинули не римокатолики, а уніяти.

Добре знаємо, на підставі різних історичних документів, що Москва в цьому мала свої інтереси, бо змагала до того, щоб стати релігійним центром православ’я. Та й не тільки центром православ’я, але третім Римом, змагаючи до цього різними шляхами. Знаємо, що колеса історії не можна повернути, хоч, здається, що Москва з цим не може примиритись. Ну, що ж, хай пробує бути будь-яким Римом, може її вдасться?.. Правдою є, що князь Острозький пропонував об’єднуватись з Римом через Москву, що тодішня українська ієрархія відкинула, пам’ятаючи історію Київського Митрополита Ізидора, який чудом вирвався з царських рук у Москві.

Все ж таки дивно й прямо незрозуміло, як до цього комплексу відзначення чотиристаріччя з дня народження Митрополита Петра долучено т.зв. львівський собор з 1946 p., то один Бог його знає! Чи справді, ще сьогодні Російська Православна Церква, яка в Україні називає себе українською, вважає, що в 1946 році був справді собор т.зв. «возз’єднання, на якому не було зі сторони Української Католицької Церкви східного обряду, ні одного владики, бо всі вже були арештовані й сиділи за КДБівськими застінками? Та є ще живі свідки, які були учасниками цього «цирку», який маєте відвагу називати «собором». По-друге, на цьому т.зв. соборі ані після нього не тільки не загинув ні один московський православний, але навіть не впав один волос з голови. Всіх православних дбайливо оберігала сталінська рука і її терористично-поліційні загони КДБ чи НКВД. Але в той же час масово падали голови українців католиків східного обряду, яких знищували, а інших засилали на підбігунову північ, де вони на каторжних роботах масово гинули. Та ж сьогодні не є таємницею, що т.зв. головні актори т.зв. собору возз’єднання у 1946 році, о. Костельник, о. Пелвецький і о. Мельник, були тими самими сталінськими поліційними терористами послані на лоно Авраама. Так затирались сліди безпосередніх свідків — акторів т.зв. львівського собору 1946 р.

До цього слід додати, що тодішній московський Патріярх Алєксей не стояв осторонь, він не тільки все це благословив, але сам брав у цьому активну участь. В той час Патріярх Алєксей писав: «Господь явно благословив зброю тих, хто піднявся проти Гітлера й фашизму на захист волі, миру та щастя людськости… А до чого закликав вас небіжчик, митрополит Андрей Шептицький та його найближчі спільники? Вони кликали вас під ярмо Гітлера, вони вчили вас схиляти свої голови перед ним. А куди і тепер веде вас Ватікан, закликаючи у різдвяному та новорічному посланнях папи, доброзичливо ставитися до всіх носіїв фашизму, поставитися милосердно до Гітлера, цього найбільшого злочинця, яких тільки знала історія». Це своєрідний прелюд для того, щоб вже після цього можна було явно закликати народ до непослуху й зради, і так він робить. Ось, знову його слова: «… порвіть, розторгніть вузи з Ватіканом, який веде вас у темряву, у духовну загибель, завдяки своїм релігійним помилкам, а тепер хоче вас озброїти проти всієї вільної людськости, хоче поставити вас спиною до всього світу…». Так говорив Патріярх Алєксей і в той же сам час не бачив, чи не хотів бачити, найбільшого душогубця світу, який послав сотні мільйонів невинних у нічому людей на лоно Авраама, Сталіна.

Владико Августине, Ви хочете сказати, що т.зв. собор і його архітекти діяли з християнських мотивів і, що московський патріярх був справді робітником у Божому Винограднику? Хіба ж це не був вовк у овечій шкурі, який закликав не до любови і милосердя, не до прощення, але навпаки — до ненависті й помсти, які ніколи не були, не є і не будуть змістом Христової Церкви.

Владико Августине (Маркевіч), я не збираюсь Вас ні лаяти, ні звинувачувати в цьому, бо ж мені невідомо, де Ви тоді й на якому становищі, й кому служили? Я свідомий того, що Ви могли не знати тих дійсних і незаперечних фактів, але Ви зуміли сягнути подій чотиристарічної давности, то хіба можна було ближче запізнатись з дійсними подіями недавно минулого, то напевно «Комюніке» було б іншого змісту. Напевно не Ви самі. Владико, укладали це «Комюніке», шкода, що й Ваші співбрати також не поцікавились історичними документами, а сьогодні вони є для всіх доступні, а для Вашої російської Церкви, що тільки змінила капелюх на українську, тим більше. Крім цього вже стосовні документи були друковані в російській пресі та журналах.

Дуже можливо. Владико Августине, що Ви весь час були далеко від Вашого релігійного центру, Москви, і не могли користуватись стосовними документами, а на журнал і іншу пресу, що також з’являлись у Москві, не вистачило коштів. Все це зрозуміло, але Ви, Владико, те, що Вам бракувало дофантазували і все вийшло, як собі бажали. Мабуть, Вам не йшлося виявити правду, але щоб тільки було єдине «святе православ’я».

Звичайно за це не можна на Вас сердитись, бо ж Ви справді бідна людина, незалежно від того, що на Вашу голову поклали єпископську мітру з сіяючими самоцвітами, але як самі знаєте, єпископська мітра не є виявом мудрости… Здається мені, Владико Августине, не візьміть мені за зле, коли висловлю у голос свою думку щодо Вашої душевної убогости, яка полягає не в інтелектуальному обмежені чи незнанні історії Церкви, але, в першу чергу, що Ви, Владико, є «православний» і за це тільки слово готові, мабуть, все віддати, замість на це місце поставити, що Ви є, у першу чергу, християнин, а це не те саме. Ви напевно погодитесь з тим. До речі. Папа Іван-Павло II каже, що всі католики є православними по вірі, а всі православні є католиками по любові. Мабуть, у Вас, Владико, немає місця на таку синтезу. Ви ж добре знаєте, що Христова Церква і її вірні — християни роблять наголос на основну заповідь Любов, милосердя, покору й всепрощення. Всі ці засадничі прикмети християнина також зобов’язують і Вас, Владико.

На жаль, цих прикмет християнина у Вас, Владико і Ваших співбратів незапримічується. Та й ще до цього, в мене виникло таке вражіння, що Ви маєте на увазі тільки «єдине московське православ’я», бо зі змісту Вашого «Комюніке», це виразно видно. Ви багато інших православних Церков, що діють в Україні прямо промовчали, якби вони не існували, а вселенського Царгородського представника згадали на маргінесі. Ми це розуміємо, це для Вас було невигідно, бо ж Вселенський Патріярх Вартоломей прийняв під свою юрисдикцію Естонську Православну Церкву, яка відірвалась від московського православ’я.

В цьому контексті, мабуть, не з любови згадали Українську Католицьку Церкву східного обряду, для ясности зацитую цей пасус: «учасники конференції звертаються до Папи Іоана Павла II з проханням підтвердити справою свою братську любов до православних Патріярхів, а також виявити задекляроване сестринське ставлення Римо-Католицької Церкви до Православних Церков — скасувати Берестейську і Ужгордську унії, які с штучною стіною між нами, а не й далі благословляти, підтри­мувати і поширювати її».

Ваша вимога є вершком незнання справ, такту й почуття відповідальности. Ви у Вашій нетактовности навіть дозволили собі розписатись за всі Православні Церкви. Ваша вимога нагадує розмову диявола з Господом Ісусом Христом, якщо Ти… Подумайте над тим, якщо. Вимога в «Комюніке» тільки доказує, як Ви дуже мало знаєте… Як мало Ви знаєте про Папу Івана-Павла II, а він же на полі єдности провів і дальше проводить незрівняно велику працю. Якщо б Ви запізнались з його написаними працями, посланнями і його заходами, які він практично переводить тепер, щоб ювілейний двотисячний рік зустріти величаво, як одна Христова Церква. На жаль, зі сторони Ваших покровителів у Москві не видно відповідних кроків у тому напрямі. Ви на саму згадку приїзду Папи Івана-Павла II в Україну, панічно зареагували «ні», щоб не приїжджав. А Ваша вимога скасування Берестейської і Ужгородської уній є незаперечним виявом убогості духа. Ви вимагаєте. Владико Августине, щоб Папа Іван-Павло II убив те, що живе, росте й розвивається, Українську Католицьку Церкву візантійського обряду. А скажіть, будь ласка, шо ця Церква Вам злого зробила? Не забрала Вашого куска хліба, не посягнула за Ваші добра, але Московська Православна Церква не раз її пограбувала й фізично нищила в далеко минулому й навіть сучасному. Ви ж самі знаєте. Владико, що Ви є зараз там, де Вас не було. Церква, яку Ви не по Божому й не по християнськи бажаєте «касувати» прожила чотириста років, на протязі яких пройшла дуже важку хресну дорогу, на жаль, бичувальниками нашої Української Католицької Церкви був Ваш центр — Москва. Ви повинні знати, що таки той сам центр Москва, на чолі зі Сталіном і московським Патріярхом Алексеєм, «касували» — ліквідували цю УКЦеркву страждальницю на тому ж т.зв. соборі у Львові, за який Ви молились і бачите, не могли «скасувати». Те, що Господь поблагословив — людська рука не може стерти. Я розумію. Владико, Вам це тяжко зрозуміти. Подумайте на одну хвилину, скільки ця Церква, яку Ви бажаєте, щоб папа скасував перенесла гонінь, переслідувань, як світлої пам’яті Патріярх Йосиф на Вселенському Соборі Ватиканському II сказав, наша катакомбна Церква за своє існування «проляла ріки крови і гори трупів». Ця Церква видержала, воскресла до нового оновленого життя, діє і працює для добра українського народу, для добра всього людства й на славу воскреслого Христа. Берестейська Унія, це не одностороннє бажання Риму чи папи, це бажання київських владик, які довершили святе діло в напрямі цього євангельського бажання «… щоб усі були одно…». Владики нікого не зрадили, наша Церква задержала свій візантійський обряд, вона тільки визнала римську юрисдикцію. Ви ставите вимогу Папі Іванові-Павлові, щоб він її «касував». Навіть, якщо б знайшовся такий папа, що був би готовий піти на поставлену Вами вимогу, то він не міг би цього здійснити. Немає сили, щоб могла «касувати» Українську Католицьку Церкву візантійського обряду.

Цікаво, що по сьогодні мені не довелось прочитати в чому є погана Українська Католицька Церква візантійського обряду? Властиво наш обряд цей самий, що й православний, за виїмком того, що в нашій Католицькій Церкві під час св. Літургій нікого не виклинали, як це робила Російська Православна Церква, виклинаючи Мазепу. Наша УКЦерква молиться за всіх грішників, але не виклинає. Може в нашій Церкві трохи менше кадила, а більше світла. Одинока різниця в загальному є та, що УКЦерква визнає римську юрисдикцію. Як знаємо з історії Рим, як релігійний центр вселенської католицької Христової Церкви, ще ні разу не посягав по території наших земель, не вбивав і не переслідував українців ні православних, ні інших віроісповідань, а був час, після Другої світової війни, що допомагав українцям православним. Тут можна б назвати скільки добра зробила Апостольська Столиця не тільки для українців католиків їх Церкви, але й України! Таки Апостольська Столиця навчила нас, українців, бути самими собою. Кому є невигідною Українська Католицька Церква візантійського обряду? Чи можемо те саме сказати про православні юрисдикції, а зокрема про московську, до якої Ви, Владико Августине, належите? На жаль, ні!

Ви, Владико Августине, а радше Ваші хлібодавці, ієрархія у Москві на чолі з Патріярхом Алексеєм II, що є уродженцем Естонії, німецького походження, з аристократичної родини, повинні б знати, що УКЦерква не є штучним творивом, яка відзначила своє чотиристарічне існування, яку знищувала вогнем і мечем Москва, яку поборювала Козаччина, яку ліквідував Сталін разом з московським Патріярхом Алексеєм, а вона таки вижила, воскресла й дальше росте й розвивається на справжніх основах Христової Церкви. Напевно, Владико Августине, Ви свідомі того, що Ви знаходитесь на терені, на якому є домінуючою Українська Католицька Церква візантійського обряду. До Другої світової війни московського православ’я тут не було й Ви вимагаєте ліквідації тих, серед кого живете? Ви ні більше, ні менше бажаєте, щоб цю Церкву страдницю, що стільки перетерпіла, убити. Це не християнський шлях. Якщо б миряни тої ж страждальної УКЦеркви пішли за Вашим прикладом, повинні б сказати — Владико. Вам дорога відкрита у Москву. Владико, Ви не тільки образили українців католиків, але порушили права української конституції, яка забезпечує право на існування різних віроісповідань. Україна все ж таки стала демократичною державою і не Вам визначувати, кого вона має запросити до себе в гості.

З приводу Вами підписаного «Комюніке» та Вашої особистої ворожої настанови не тільки до українців католиків, їх Церкви та в загальному української держави маємо зрозуміння до Ваших духовних слабостей та Ваших злонамірень. Правда, є повні підстави для того, щоб Вас полаяти, але це не є християнський шлях, молимо Всевишнього Триєдиного Господа Бога, щоб Вам простив гріхи і допоміг вирватись Вам з Вашого антихристиянського, антилюдського й антиукраїнського мрякобісся.

Думайте, Владико Августине, над тим, як один одному по християнськи допомогти, а не касувати, ліквідувати, убивати, бо це шлях диявола. Думайте над тим, як нам дійти до тієї єдности всіх християн різних віроісповідань, над якою вже так наполегливо працює і довго докладає всіх зусиль Папа Іван-Павло II. Це Божий євангельський шлях. Владико Августине, напишіть нове «Комюніке» в дусі любови до ближнього без винятку. Це буде справді в дусі великого Митрополита Петра Могили.

Микола Галів