Не виголошені думки на Конгресі мирян у Філядельфії

Говорити про завдання Патріярхального руху на найближче десятиліття з одної сторони є надзвичайно важливо й на часі, а з другої — надзвичайно трудно. Важливо й на часі є тому, бо треба мати принайменше хоч візію і бачити, що конечно потрібно зробити, що можна зробити і що є реальним до здійснення. Дещо в цьому пляні може звучати, подібне на ворожбу, але дещо конкретно і реально.

Якщо підкреслюю, що дещо може звучати, як ворожба, вгадування, чи передбачування, то це випливає з другого питання, а саме, що говорити про плян праці на майбутнє є надзвичайно трудно. Трудність полягає в тому, що є особливо складна, непевна ситуація і важко сказати, що фактично буде завтра. Здається, всі ми це інтуїтивно відчуваємо, тільки не раз трудно висловити і пояснити. Перед нами усіма стоїть невідкличне питання, що буде, коли між нами не стане реформатора, обновника і християнського світоча не тільки Української, але в загальному Вселенської Католицької Церкви Патріярха Йосифа? Відкритим залишається питання від якого багато залежатимуть наші завдання на майбутнє. Ми ще собі не виробили певної і твердої опінії, що станеться тоді з патріярхальним рухом? Чи на цьому він закінчить своє існування і закінчиться процес дальших наших змагань? Можна таку думку припускати. Чи знайдеться хтось з наших владик, що буде мати відвагу сказати, що він буде продовжати почате діло Патріярхом Йосифом і в цьому його піддержать миряни, чи мирянський рух залишиться осамітнений? Як показують всі зірки на небі таким мабуть не буде коадьютор. Було б найбільше трагічним, якщоб мирянський зорганізований рух був примушений поборювати коадьютора, як наслідника Патріярха Йосифа. Зараз тяжко сказати, як ці питання розвинуться і тому трудно на них дати точну відповідь. На жаль, це питання є одним з ключевих, на яке будемо мусіли бути приготованими.

Приймім до уваги, що зорганізований Патріярхальний рух буде осамітнений, таку можливість можна брати до уваги, його може підтримають поодинокі священики і може один чи два єпископи, але напевно не зобов’язуючо, а більше співчуваючо. Чи в такій ситуації мирянський рух має можливості і шанси вдержатись і дальше безперебійно провадити розпочату працю?

Якщо маю висловити свою особисту думку, то переконано вір’ю, що зорганізований Патріярхальний рух може і повинен вдержатись. Патріярхальний рух не є від нікого залежним. Він дотепер діяв самостійно. Він ніколи не одержував директив з сторони Патріярха Йосифа, йому не підказувано, що він має робити, він тільки був допоміжним у змаганнях Патріярха Йосифа. Немає найменшого сумніву, що покровительство Патріярха було велике і його трудно зараз оцінити, цього нам буде бракувати, але незалежно від цього рух повинен залишитись активно діючим.

Зорганізований Патріярхальний рух буде все більше чи менше ворушити думку широких кіл вірних, а навіть священиків і владик. Він до деякої міри буде своєрідним сторожем помісности нашої Церкви. Треба припускати і напевно так буде, що патріярхальному рухові будуть забирати право занимати становище до церковних справ, будуть забороняти його існування та пришивати різні наліпки і тим подібного. Це не є фантазія. Ми ж були безпосередніми свідками, як патріярхальників з українського католицького офіціозу «Шлях» називали комуністами і вєтконґом. Це не вигадки, але дійсність.

Зрозуміло, ми повинні бути на все приготовані, витривалі і терпеливі, бо за нашу працю не будуть нас хвалити, а будуть нас називати з церковних амвон. Наші ряди, мабуть, не будуть зростати. Отже в таких обставинах для Тих, які твердо собі скажуть, що вони видержуть до кінця, будуть змушені себе добре озброїти у витривалість і мати сильну та непохитну віру у правильність наших змагань. Невідомо, може в між часі хтось з савлів стане Павлом, який підмурує і скріпить основи і дальше поведе змагання до їх завершення. Це є ця канва на якій ми повинні розташовувати наше мереживо — працю. Щоб мати успіх, треба бути свідомим всіх труднощів і різних несподіванок.

В таких обставинах наша праця повинна в основному проходити в безперервному ширенні тих самих, незмінних прав й ідей, — змагання до самобутности, до привернення історичних правд для нашої Церкви. Ми повинні в тому часі повести вагому підготовку до святкувань 1000-річчя хрещення Руси-України. В цій площині ми будемо все спроможні улаштовувати доповіді і панелі, відгребуючи історію нашої Церкви і при тому відкривати очі вірним, що те, за що ми боремося, відноситься також до них і що вони повинні бути разом з нами в одних рядах. При такій праці ми можемо здобувати все кращі позиції.

Щоби вкладена праця не пропадала безслідно, варто буде її якось зафіксувати у різних формах, найкраще відповідними виданнями, які матимуть свою непроминальну вартість. Очевидно ми взагалі в цьому десятиріччі повинні звернути нашу працю на друковане слово. В даному випадку журнал Патріярхат, який все ще бореться з труднощами може відограти поважну ролю. Треба, щоби він був журналом не тільки вузького круга осіб, редакції і то може не в цілому і крайової управи, але нас всіх, — це значить, не на словах, але на ділі. Що кожний з нас вкладає в нього якусь частку: матеріялами, інформаціями з місць, дописами, поширенням серед громади, допомогою моральною і матеріяльною. Ми повинні приняти до уваги, що це наш один з не багатьох форумів, з якого ми можемо висловлювати нашу думку, можемо опрокидати напади, інсинуації та брехню. Гадаю, що тут серед нас повинно бути більше зрозуміння і вирозуміння. Не очікуйте, що журнал мусить всіх задовільнити, це доволі трудно. Всетаки журнал здобув собі право громадянства. Його не люблять, але його читають, хочуть знати опінію нашого зорганізованого мирянського руху. Якщо нам вдасться вдержати журнал «Патріярхат» ще одно десятиліття то це буде також досягнення. Журнал «Патріярхат» зможе ще відограти більшу ролю, а зокрема у моменті, коли ми, як зорганізований мирянський рух, будемо осамітнені.

В тому найближчому періоді наших завдань ми повинні також врахувати деяку співпрацю з нашими православними братами. Звичайно тут треба б шукати відповідної нагоди, щоби можна було з ними зустрічатись, дискутувати і спільно виступати. Для того можна використати підготовку святкувань хрещення України. Можна з приводу цього улаштовувати відповідні вечорі, панелі і на них запрошувати також, як панелістів і доповідачів православних. Можна їх запрошувати до співпраці в журналі. Такими спільними акціями ми могли б хоч троха зблизитись і спільно обговорити наші церковні питання. Це не є теоретичне, але зовсім практичне питання. Такий плян, чи проект вартий зусиль і він напевно може бути удачний.

Також можна брати, ще до уваги творення прицерковних брацтв. Це є можливе, але на утворення таких брацтв все треба згоди пароха. Якщо парох є сприємливий то дасть такий дозвіл, якщо ні, то знайде низку причин, якими перешкодить їх утворенню. Ось, як мені відомо в Ньюарку вже від довшого часу стараються про такий дозвіл і парох по сьогодні не дав дозволу. Звертались до митрополії і звідтам не прийшла відповідь. Звичайно не всюди мусить так бути. Є парафії в яких ці брацтва можна здійснити. Творення брацтв є на довшу мету. У нашому плянуванні треба мати і це на увазі.

На закінчення хочу ще раз підкреслити свою думку, що зорганізований Патріярхальний рух має право і конечну потребу на існування. Чи він буде існувати і розвиватись, буде залежати від всіх нас разом і кожного зокрема. Його існування буде вимагати від нас троха посвяти, праці і відданості. Якщо кожний вкладе якусь частку, то Патріярхальний рух може не одного здивувати. До речі ми вже маємо не довгу, але всетаки понад п’ятнадцятирічну історію. Ми за цей час дещо зробили і це варто також в якійсь мірі занотувати.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>