Не забудьте пом’янути…

Пройшло вже п’ять місяців біжучого 1994 року, під час яких увага багатьох із нас була зайнята подіями, пов’язаними зі Синодом владик Української Греко-католицької Церкви та незадовільним вислідом виборів в Україні, які можуть мати негативний вплив на дальшу долю України, на її «бути чи не бути».

Сторінки нашої преси рясно заповнені різними проблемами, які також чекають на якусь розв’язку. Отже, турбуватися було чим, а час непомітно проходив.

Але при всіх інших справах потрібно пам’ятати, що 7 вересня сповниться 10 років від дня відходу у Господню Вічність першого Патріярха Української Греко-католицької Церкви Йосифа. Разом із тою річницею потрібно відзначити 25-ліття торжественного посвячення Собору Св. Софії у Римі (27-28 вересня 1969 p.). Посвячення відбулось при участі наших Владик, високих достойників різних держав, представників Ватикану на чолі із тогочасним Папою Павлом VІ, а також многотисячних мирян УКЦ, які прибули на це свято з різних континентів.

Очевидно не було нікого із поневоленої московськими загарбниками і жорстоко ними переслідуваної України, де всевладно панувало КГБі комуністична партія, яка виконувала послушно всі накази московських окупантів. Включно із жахливими релігійними переслідуваннями та іншими злочинами вони мають на своїй совісті мільйони трагічних жертв найкращих синів і дочок України.

Патріярх Йосиф журився не тільки терпіннями нашого гнобленого народу, але також здичавінням душ тих, які забули за любов до рідної У країни і були учасниками переслідувань своїх земляків.

Безпосередньо після посвячення собору Св. Софії відбувся ІV Синод Владик УКЦеркви, що його названо каменноугольним. Відкриваючи його, Блаженніший сказав: «В часі ІІ Вселенського Ватиканського Собору ми станули виразно, згідно з Декретом для Східніх Католицьких Церков, на патріярхальному становищі і на ньому будемо стояти і дальше продовжувати нашу працю». Це було задокументоване у постановах Синоду на першому місці. Опісля конституцію Патріярхального устрою в Українській Католицькій Церкві передано папі Палові VІ із проханням піднести Києво-Галицьку Митрополію до гідности Патріярхату.

У своєму слові на закінчення цього Синоду, який відбувся у приміщенні Українського Католицького Університету (29.IX — 4.Х 1969 p.), Блаженніший ще раз підкреслив: «Ми стоїмо безповоротно на патріярхальному устрої нашої Церкви…».

Слід додати, що на цьому Синоді рішено також створити при Українському Католицькому Університеті окремий Осередок беатифікаційних студій. «Сьогодні, може, жодний інший народ не має стільки геройських мучеників і ісповідників віри, як наш український народ. Але, на жаль, світ про них мовчить і майже нічого не знає».

Мимо того, що Блаженніший робив постійні старання відносно патріярхату Української Католицької Церкви, ватиканські власті висували все нові перешкоди для цієї важливої справи. А властиво причина була одна: політичний екуменізм із московською Церквою (і державою), що його світова преса назвала «Ватикан остполітік», ще й далі продовжується.

Зовсім іншою була екуменічна діяльність Митрополита Шептицького, яка була оперта на християнських засадах, на християнській справедливості й любові ближнього. Вже в 1907 році започаткував він Велеградські з’їзди, яких метою було зближення католицького і православного віровизнань. В кількох останніх Велеградських з’їздах брав участь також Блаженніший. Отже Митр. Шептицький випередив Ватикан своєю благородною екуменічною діяльністю понад 50 років.

Можна здогадуватись, яке прикре враження робив на Блаженнішого Патріярха Йосифа політичний екуменізм, де правдою і людськими душами торгують. Потрібно ще додати, що той звихнений екуменізм є загрозою для нормального існування та розвитку нашої Церкви.

Вшановуючи Патріярха Йосифа з 10-річчям його смерти, а також ті важливі річниці, тісно пов’язані з його діяльністю, призадумаймось над їх значенням для Української Греко-католицької Церкви. Стараймось пізнати, хто нехтуючи навіть соборовими декретами, ставить перешкоди у її прямуванні до внутрішньої єдности, та стараймось включитись у фронт оборони її прав.

Пам’ятаймо слова Патріярха Йосифа, який сказав: «Тільки в патріярхаті наша сила. Ми ніколи не втримаємось при Апостольськім Престолі, як один буде так, а другий інакше».

Дарія Кузик

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>