Нелогічні арґументи логічного автора хіба на замовлення?

Теодор Данилів видав знову число цикльостильного журналу «3а нашу майбутність» (ч. 11, 1.2. 1976), повністю присвячене поборюванню патріярхальної справи.

Т. Данилів уважає, що патріярхат нам був би шкідливим навіть тоді, якби ми одержали його «легальною дорогою» від папи. Бо: 1. Для протесту перед світом проти тяжкого положення УКЦв Україні не конче треба мати патріярхат. 2. Під тиском партійців, Патріярх міг би висилати тайком священиків в Україну. Там їх би ловили, судили, або робили з них співпрацівників КГБ, і це лиш помагало б викінчувати Церкву в краю. 3. Кир Йосиф, в очах комуністичних властей є «український буржуазний націоналіст». Його, і його наслідників хоча б лише формальна зверхність над Церквою в Україні, загострить і так вже невідрадне положення. Чи еміграція має право таке робити? 4. Патріярхом може стати в майбутньому хтось, хто постійно перебуває в Україні. Цей, послушний совєтським властям патріярх, може дістати законно юрисдикцію над нашими Церквами в діяспорі, і тоді може рішити ліквідувати унію і включити і нас на еміграції у Московську Православну Церкву. 5. Наші Церкви в Юґославії і на Чехословаччині потерплять, якщо підуть під юрисдикцію екзильного патріярха.

Патріярхатом латинізації не спиниться, бо до цього треба «гармонійної співпраці єпископів, духовенства і мирян, а не дикого гулюкання світських запатріярхальників (хочби з науковими титулами)». Настане «розґардіяш» і «шантажі» різних партій, з вимогами і «дораджуваннями», як Церква має зберегти нас від денаціоналізації. А тимчасом головним завданням Церкви є служба Богові.

Якщо допустити мирян до вирішування справ Церкви, тоді кожний вибір патріярха стане ареною боротьби партій.

Тому, заключує Данилів, «час вже застановити всю цю акцію, яка нам вже так багато шкоди принесла», «час вже нам схаменутись і взятись за конкретну і конструктивну, а не руйнуючу роботу».

Дальше Данилів висміває спробу створити патріярхат впровадженням звичаю поминання Патріярха і називає співання патріяршого гимну «злісним ревінням».

Логіка Теодора Данилова є така, що коли її пристосувати до інших ділянок життя, то виходить, шкідливим є взагалі за що-небудь боротися. А вже боротися за державу — то цілком не є добре, бо ще чого доброго сусіди будуть лихі. Державу треба здобувати леґальною дорогою: от, треба внести прохання про нашу державність до Верховного Совету і до Об’єднаних Націй, а вони вже зуміють дати нам державу так, що це уложиться гармонійно в світовий порядок.

Розумування Т. Данилова є прикладом рабської психіки. Можна довго думати, що його привело до такої постави і таких абсурдальних заключень — чи це його власна голова, чи може це робота «по дорученні».

Т. Данилів цей свій останній еляборат розсилає масово по людях. Шкоди патріярхальній справі від цього не буде, лиш навпаки, він роздуває вітер який полову відділить від зерна.

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>