«Немає злого, що не вийшло б на добре!»

(Думки на тлі парохіяльних подій в Асторії, Н. Йорк)

Події у парохії Чесного Хреста в Асторії — опір проти англійської богослужби, заходи за вдержання церковних традицій, обряду й мови, та за впорядкування церковного життя на мирянській базі — хоч були льокального характеру, набрали позапарохіяльного розголосу саме тому, що відбувалися на тлі широких, інтенсивних змагань мирян за піднесення нашої церкви до гідности патріярхату. Осягом цих нераз загострених подій було те, що вони зактивізували байдужих до церковних справ людей, які стали сьогодні гарячими за здійснення своїх домагань, байдуже по котрій стороні. До новозмобілізованих у популяр­ному русі за права церкви належить і автор цієї статті, що як член Церковної Ради сповняє обов’язки старшого брата при церкві, хоч може його вік не зовсім відповідає традиційному розумінні виконавця цієї функції.

30 років тому засновано тут малу парохію, яка помітно стала зростати, коли поселенці нової еміґрації все більше переселювалися із долини Мангетену й набували свої хати недалеко за рікою Іст Рівер в Асторії. Церковне приміщення згодом стало замале й тому парохія звела чудовий новий храм, внутрішнє викінчення якого саме зараз завершується. Провід, зглядно адміністрація лежала й далі в основному, за малими вийнятками, на плечах членів-основників або їхніх дітей, тобто старої еміґрації. Попри всяку гучну суспільно-громадську й політичну діяльність нової еміґрації церква осталась для старої еміґрації єдиним безконкуренційним місцем вияву національної приналежности.

Із збільшенням числа нової еміґрації ставало помітним намагання членів-основників парохії задержати рішаючий провід у своїх руках, що наглядно приспішувало назріваючий конфлікт. Центром цього конфлікту було нерозважне рішення проводу парохії замінити без узгіднення і порозуміння із всіми парохіянами найбільш чисельну Службу Божу в українській мові, на вимогу відносно невеликого числа парохіян, англомовною. Це, очевидно, викликало велике негодування.

Протести і заходи проти такого рішення не увінчались успіхом. Спонтанно створений Ініціятивний Комітет скликав збори парохіян, на які прибуло біля 500 осіб. На зборах вибрано Комітет, який і мав домагатися повернення ранішого порядку Служб Божих, а також домагатися усунення новозаведеної англомовної Служби Божої, хоч щодо останнього домагання не було повної однозгідности присутніх. Після многогранних старань Комітету, включно із закликом не давати грошей у церкві (були й такі, що хотіли будувати нову церкву), Служба Божа в українській мові була повернена, але, щоб задоволити домагання парохіян, які бажали мати більш зрозумілу Службу Божу, — англомовна не була зліквідована, лиш пересунена на іншу пору дня.

Таке компромісове положення справи, здавалось, припинить дальший процес конфлікту. Однак так не сталось. Більшість учасників перших протестаційних зборів, в тому числі кільканадцять членів Комітету, задоволились таким компромісовим рішенням і стали активно включатись у життя парохії; але певна частина парохіян рішила продовжувати боротьбу за остаточну й безоглядну перемогу своїх домагань, мовляв — «геть англійська мова з нашої церкви!»

Не увінчались успіхом намагання деяких членів Комітету, в тому числі й автора цих рядків, щоб Комітет, переможно осягнувши мету — повернення Служби Божої в українській мові — припинив свою діяльність і закликав парохіян активно включитися в усі ділянки праці парохії, щоб саме таким конструктивним шляхом здобувати у парохії те, чого бракувало, а на місце протестаційного Комітету створити відділ Т-ва за Патріярхат, для дальшої розбудови українського інтересу у парохії.

У відповідь на таку пропозицію звучали дивні погляди, мовляв, справа в Асторії не має нічого спільного із рухом за Патріярхат. Якщо дійсно так, то тим більш дивно виглядало те, що згодом протестаційний Комітет у своїй діяльности досить часто користався тісними зв’язками із Т-вом за Патріярхат, особливо тоді, як почав тратити свою популярність.

І так фінансовий бойкот протестуючої частини парохії непередбачливо та безвиглядно затягнувся і цьому малозрозумілому і шкідливому явищу у самій церкві ось уже третій рік приглядаються наші діти, яких і так тяжко вдержати при всьому нашому прадідівсько-рідному.

А тимчасом у парохії від перших протестаційних зборів багато дечого змінилось на краще. Тимчасовий Будівельний комітет замінено чисельною постійно-діючою Церковною Радою, яка, хоч ще не є такою, як дехто хотів би її бачити, але є на шляху до того. Вона відбуває що-місяць сходини, на яких полагоджує усі справи, зв’язані з життям та розбудовою парохії. У минулому році Церковна Рада зорганізувала в Асторії перший великий концерт української пісні й танку з участю понад 150 виконавців програми. Біля 800 осіб взяло участь в концерті. Імпрезу ще більшого розміру запляновано на цей рік. У Школі Українознавства, яка існує при церкві, створено окрему клясу з участю батьків і їх дітей 3-ої, а то й 4-ої тут родженої української генерації, які у вечірніх годинах разом вивчають українську мову. Постала тут також Філія «Молодої Думки», яка свої тижневі співанки відбуває у церковному будинку. Крім парохіяльного хору, який виступає лиш під час співаної Служби Божої під керівництвом О. Длябоги, створено в основному з членів «Думки» хор різдв’яного співу у церкві під час найбільш чисельної новоповерненої Служби Божої о год. 11:30, яким диригує В. Гентіш. Робляться старання, щоб цей хор залишився постійно, бо без нього якось дивно виглядає наш обряд і ми, неперевершено співучий народ, у якого церкві, виповненій вірними, все відбувається «нанімо». Церковна Рада заплянувала урухомити парохіяльний будинок, де наша молодь повинна проводити час дозвілля у своєму рідному оточенні, взаємно знайомитись і побиратись, а не вистоювати на рогах вулиць, у «кендісторах», барах чи богзна у яких клюбах. Для нормального життя і розбудови парохії замало є звести чудові храми, шкільні чи парохіяльні будинки. їх треба виповнити внутрішнім змістом. Прийти раз на тиждень на півгодинну Службу Божу, чи порозмовляти другої пів години під церквою — не задовольняє і не сприяє творчому житті парохії; не багато помагає й «бінґо», хоч, правда, у нашій парохії до «бінґа» ще не дійшло.

По двох роках існування також і протестаційний Комітет зробив поступ. Дуже характеристичну, мабуть з болем серця, заяву зложив на останніх загальних зборах протестаційного Комітету один із основних його членів:

«Велика траґедія сталась у моїй родині — казав він. Моя дитина побралась із чужинкою і за це багато докоряють мені, як, мовляв, я можу закликати до боротьби в обороні мови і традиції у нашій церкві. І моя рідна дружина також докоряє мені, мовляв, як довго ти ще думаєш воювати? А я відповів їй — аж до смерти! Отож, якщо ви, друзі, рішите дальше боротись, то й я буду також. Але зараз, коли ми вже маємо одну англомовну Службу Божу в нашій парохії, то моя невістка навчиться ще тих пару частин із Служби Божої по-українському, яких ми домагаємося, і тоді проблема буде розв’язана. Мій син не мусітиме йти до чужої церкви з нею.»

І так протестаційний Комітет змінив свої принципові домагання: хай, врешті, англомовна Служба Божа остається, лиш щоб вона була правлена згідно із Благовісником, видаваним Верховним Архиепископом, а також щоб Церковна Рада була демократично вибирана і щоб у її складі не було більше як одна особа від одної родини.

Відрадним явищем є й те, що на останні річні Загальні Збори Церковної Ради були прошені всі парохіяни. На збори ці прибуло також біля 25 все ще протестуючих осіб. Жалко, однак, що 4 члени протестуючого Комітету, в тому числі і їх голова, відмовилися бути вибраними до Церковної Ради. Однак, перед закінченням зборів голова згаданого Комітету висловив бажання і надію, щоб існуючий конфлікт був у найближчому майбутньому позитивно полагоджений, щоб грядучий 30-літній ювілей парохії ми відсвяткували спільно й гідно. У тому самому дусі висловились майже всі присутні.

* * *

На тлі досвіду повищих подій я хотів би висловити побажання до проводу нашого руху за Патріярхат.

Якщо змагання за Патріярхат ще не увінчались остаточним успіхом, а радше безвиглядно затяглись, — варто було б використати переходовий ентузіям чисельних прихильників ідеї Патріярхату на те, щоб зорганізувати у кожній парохії, де ще немає, відділи Т-ва за Патріярхат, а його члени повинні активно включатися у працю Церковних Рад при своїх парохіях, а якщо таких немає, — домагатися, щоб вони були створені. Пам’ятаймо, що не завжди отці парохії можуть зробити те, що вони бажали б. Краще зробимо, якщо будемо їм допомагати, а не лиш вимагати. Хай досвід в Асторії послужить прикладом, що при добрій волі можна багато корисного здійснити. Використаймо час передишки із демонстраціями на щоденну конструктивно-творчу працю у своїх парохіях.

Таким шляхом ми міцно закріпимо рух за Патріярхат на довшу й витривалішу мету і, тим самим, сам рух не висітиме, як зараз, у повітрі, але набуде твердий ґрунт під ногами та здобуде правдиве органічне обличчя мирянського руху, тісно пов’язаного із церковним життям.

Врешті, може рух за Патріярхат відновив би ідеї Українського Християнського Руху серед наших мирян. Правда, деякі носії тих перед 15-ти роками популярних ідей в Европі живуть, але рух давно чомусь завмер.

Жалко було б, якщо б подібна судьба спіткала популярний рух за Патріярхат.

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту