Неправильне насвітлення

(До статті М. Косіва «Вернімося до джерел»)

Бажаючи за всяку ціну доказати правоту діянь св. п. Блаженнішого Йосифа Сліпого, зокрема єпископських свячень священиків Івана Хоми, Любомира Гузара і бл. п. Степана Чміля, пан Михайло Косів у статті «Вернімося до джерел» («Паріярхат», квітень 1995) подає мильне пояснення слів Булі папи Климента VIII з 1596 року, де Святіший Отець надає київському митрополитові право затверджувати і рукополагати єпископів на території митрополії. Не обзнайомлений з мовою папської канцелярії тих часів, П. Косів пояснює слово «назавжди» як повне зречення Святішого Отця від права настановляти єпископів на території Київської Митрополії. Очевидно, п. Косів у цьому випадкові робить аналогію до актів абсолютних світських володарів, коли вони надавали конституції, передаючи частину своєї влади вибраному парляментові. У Католицькій Церкві така передача влади є абсолютно неможлива.

Відмінно від світських держав, де влада і права тих, що владу посідають, установляється людьми, в Церкві форма проводу є установлена Ісусом Христом, воплоченою Другою Божою Особою. Тому форма управи держав міняється разом із змінами конституцій; напр. Франція у свій час була абсолютна монархія, була під диктатурою одної особи, парляментарною республікою, а нині є президентська республіка, завжди залишаючись тою самою Францією. У Христовій Церкві Богом є установлено, що провід належить до єпископів, як наслідників апостолів, і до папи, як наслідника верховного апостола св. Петра.

Як верховний апостол, св. Петро, так і кожний папа має повноту влади над цілою Церквою. Тому кожний папа має владу установляти й касувати норми практичного здійснення своєї влади. Під цим оглядом він є ограничений об’явленими правдами віри, де папа є лише авторитативним свідком Божого Об’явлення і позитивним Божим законом. Канони, які проголошують правди Об’явлення і Божих установ, є незмінні навічно. Канони, які установлюють порядок церковної дисципліни, можуть мінятись залежно від обставин часу. Буля Папи Климента VІІІ є канонічною як документ церковної дисципліни. Тому вона могла бути змінювана і касована продовж століть, самозрозуміло належним авторитетом.

Слова Булі «назавжди», на які так натискає п. Косів, у цьому випадкові означують «постійно», себто непотребу в кожному випадкові наставлення нового єпископа або після назначення нового митрополита знов звертатись до Риму за відновленням наданого права. Воно мало існувати, доки Свята Столиця (чи справді існує «Свята Столиця»? — Ред.) не зробила нових заряджень. При цьому треба завважити як Буля, так послідуючі, основані на цій Булі, рішення Святої Столиці, уважають, що митрополит (або верховний архиєпископ) перебувають на своїй території.

Інакшою була справа свячень о. Івана Хоми, о. Любомира Гузара і о. Степана Чміля. Бл. п. Кир Йосиф тоді перебував у Римі, себто в єпархії Святішого Отця, голови цілої Церкви. Відмінно від інших єпархій, де можуть бути більше володіючих єпископів для різних обрядів, у Римі це є неможливим. У Римі одиноким володіючим єпископом для католиків усіх обрядів є сам папа. Воно правда, що свою владу виконує через вікаріїв, яким делегується частина його влади, але вони діяти можуть лише за його дозволом. Усі права й привілеї, надані єпископам на теренах позаримської єпархії, тратять силу, коли цей єпископ поселюється на римську територію. У випадкові бл. п. Кир Йосифа жодних винятків не було зроблено. Перебуваючи в Римі, бл. п. Йосиф мав обов’язок принайменше поінформуватись, які його повновласті ще далі мали силу. Це було зокрема обов’язуючим щодо рукоположення єпископів після декрету Св. Столиці, де кожний, хто висвятить або буде висвячений на єпископа без дозволу Св. Столиці, автоматично підлягає відлученню від Церкви в особливий спосіб (спеціялісімо модо), зарезервоване Св. Столиці. (Подібні відлучення автоматично відносяться до всіх обрядів). Бл. п. Йосиф, на жаль, цього не зробив. Навпаки, ігнорує римські конгрегації і творить прикрі події, перше з пересвяченням Кир Василія Величковського, подруге таємно рукополагаючи нових єпископів.

Історія цього рукоположення ясно свідчить, що бл. п. Кир Йосиф у той час у поважній мірі затратив орієнтацію у церковних справах. Блаженніший не просить дозволу у папи, бо, на його думку, хто б не був папою, єпископи на Україну призначені не будуть. Звідки у нього було таке враження? Найбільше він міг догадуватись відносно тоді володіючого папи. Хто мав би стати його наслідником — це жоден не міг знати. Зробивши єпископами, як бл. п. Кир Йосиф думав їх вислати на їх єпархії? Вони були занадто відомі КҐБ, щоб могли творити працю таємно в катакомбах. Перебуваючи в Римі, вони й далі могли успішно робити свою працю як священики. Висвятивши таємно, сам Блаженніший зраджує таємницю на похороні бл. п. о. Степана Чміля. Чи він не думав, що Римська Курія, дізнавшись про цей омофор, не зачне досліджень, чи не було більше таємних рукоположень на єпископів? Все це виглядає досить несолідно!

Свячення о. Івана Хоми і о. Любомира Гузара були важні, але неканонічні. Сьогодні вони є єпископами, але за покуту не мають права виконувати єпископських функцій. Св. Отець може цю заборону знести, але для цього ми повинні просити з покорою і жалем за вчинений переступ, а не вимагати, ніби це нам належить.

о. Сергій Гар,
Монтреаль

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>