Несподівано перенісся у Божі засвіти Степан Проців

У попередньому, за вересень, числі була тільки коротка згадка про те, що несподівано, 17 серпня 1997 p., на 76-му році життя відійшов у Божу Вічність, колишній динамічно-активний діяч зорганізованого мирянського руху за патріярхат Помісної Української Католицької Церкви, бл. п. інж. Степан Процик. Приходиться тільки повторити незаперечну святу правду, що ніхто не знає ні дня, ні години, коли Всевишній Господь покличе стати перед Його маєстатом з книгою свого життя. Покійний Степан мав свої пляни, вибираючись взяти безпосередню участь у Другому Всесвітньому Форумі Українців у Києві, для чого зробив всі потрібні заходи, щоб у неділю, 17 серпня 1997 року, відлетіти в Україну. На жаль, воля Всевишнього була іншою. Господь перекреслив всі пляни Степана й в ночі, з суботи на неділю, 17 серпня 1997 року покликав стати перед Його престолом. Покійний Степан відійшов від нас спокійно й безболісно у Божу Вічність, з записаною книгою свойого життя, залишаючи всі земні пляни незакінченими.

Степан Процик народився 25 травня 1921 p., у Кут-Товсте, що на Тернопільщині. Батьки Степана, Йосиф і Варвара (Бирич), дали йому родинне і релігійне виховання та вщепили любов до Батьківщини — України. Степан належав до тієї генерації, що виростала і формувалась на тлі неуспішних українських визвольних змагань. Це була генерація Організації Українських Націоналістів, що взяла собі за ціль і мету дальше безперебійно продовжувати боротьбу за визволення українського народу, щоб він став незалежним господарем на своїй прадідівській землі. Степан став активним членом ОУН.

Промінчик української державности, що був показався у 1941 році після втечі більшовиків перед гітлерівською Німеччиною, 30 червня, скоро згас. На жаль, у наслідок того Степан Процик, як багато інших таких як Степан, опинилися у гітлерівських концентраційних таборах. Спершу у Авшвіцу, Мельку й інших. Це були справжні гітлерівські млини смерти. Покійному Степанові Всевишній Господь допоміг вижити і вийти на волю після розгромлення |гітлерівської Німеччини в 1945 році.

Після виходу на волю Степан зразу включився у мережу ОУН. Вдалось йому здобути приміщення у Мюнхені на Фюрехшулє, Рамерсдорф, де була оселя — гуртожиток для українських політичних в’язнів та українських студентів. Степан був одним з завідуючих цим гуртожитком. Це дало можливість розгорнути українське студентське життя, у якому Степан брав активну участь. Степан не втрачав часу, а зразу як тільки стала можливість, записався на студії Української Високої Економічної Школи у Мюнхені, які закінчив дипльомом інженера-економіста. Водночас брав активну участь у громадсько-політичному житті.

У першій половині 1950-их років Степан Процик з дружиною Любою, дочкою Оксаною і сином Романом з Німеччини емігрував до США і поселився у Філядельфії. На новому місці поселення Степан, крім праці, яка забезпечувала прожиток для родини, включився активно у громадсько-політичну працю. Рівночасно, щоб підвищити свої професійні кваліфікації вписався на студії, на Темпел Університет, на якому здобув ступінь магістра у 1962 р. Після цього працював професійно у відомій компанії Корвет, а згодом фінансовим контролером Амери­канської Армії.

Слід підкреслити, що Степан Процик постійно був активним на громадсько-політичному полі. В роках 1958-1973 був головою батьківського комітету Т-ва «Рідна Школа» у Філядельфії, для якої віддав багато праці та зусиль. Був провідним членом Організації Українських Націоналістів закордоном, провідним членом Закордонного Представництва УГВР, членом Середовища УГВР, членом Світової Ліги Українських Політичних В’язнів і інших організацій.

Коли за Божим Провидінням з’явився на волі, у центрі Христової Церкви — Римі, вісімнадцятьлітній в’язень Блаженніший Митрополит Києво-Галицький Йосиф Сліпий, який на Вселенському Соборі Ватиканському II, його другій сесії, висунув пропозицію, щоб Помісну УКЦеркву було піднесено до гідности патріярхату, яку соборові отці прийняли оплесками. Після того, для цієї цілі створився український мирянський рух за патріярхат і тоді Степан став одним з його активних і провідних членів. Для цієї цілі покійний Степан віддав багато праці й зусиль. Слід підкреслити, що він був основником та першим редактором журнала під назвою: «3а Патріярхат». Це був одинокий форум, крім різних зборів, конференцій та з’їздів зорганізованого мирянського руху, який інформував широкі кола української громадськости про події і ситуацію на церковному полі. Цей же журнал з’являється по сьогодні під назвою «Патріярхат». Слід підкреслити, що Степан мав гостре перо. Любив журналістику і дописував до журнала, що колись в 1950-их роках, з’являвся у Мюнхені «Сумра», яка була виданням і офіціозом 34 ОУН, «Українського Самостійника», що був органом ОУНз і інших пресових органів. Останньо був редактором і видавцем «Незалежного Бюлетеня».

Степан належав до тих щасливців, які могли не тільки любуватись постанням незалежної Української Держави, за яку він довго боровся та віддав багато праці, але після цього безперебійно спілкуватись з друзями в Україні. На жаль, на шляху спілкування з Україною, де він був у дорозі на Другий Всесвітній Форум Українців, перервалась нитка його багатотрудового і з посвятою відданого життя. Треба сказати, що покійний Степан був справді відданий український патріот.

Похоронні відправи розпочалися у похоронному заведенні «Литвин і Литвин» у Юнійон, штат Нью Джерзі, де о. парох Тарас Лончина з Вашінгтону, членом парафії якої був покійний, відправив Парастас. До Парастасу чудово співали Петро Круль і Микола Ставничий. Після Парастасу покійного Степана прощав від управи Т-ва Політичних в’язнів інж. Богдан Качор. Автор цих рядків прощав від журнала «Патріярхат», Українського Патріярхального Товариства, ОУН закордоном та від багатьох друзів, назвавши д-ра Мирослава Прокопа і д-ра Анатолія Камінського й інших, що не могли прибути, щоб віддати останній салют покійному. Степан Хемич прощав від Катедри Українознавства при Гарвардському Університеті. Похоронні відправи продовжувались 21 серпня 1997, на цвинтарі св. Андрія у С. Бавнд Бруку. Заупокійна Служба Божа була відправлена у храмі Української Православної Церкви св. Андрія, яку відправив о. Т. Лончина. Пращаючи покійного Степана о. Т. Лончина висловив щиру подяку Владиці УПЦ Антонію, що дозволив у цьому чудовому храмі відправити заупокійну Службу Божу, а також о. Богданові Желехівському УПЦеркви, що уможливив ці похоронні відправи.

Після похоронів відбулись поминки у ресторані «Маріот», які розпочав молитвою о. Богдан Желехівський. Син покійного д-р Роман Процик в імені родини склав щиру подяку усім, що прийшли, щоб відпровадити покійного батька у безповоротню дорогу. При цьому прочитав листа, що наспів з України за підписом Миколи Жулинського, Івана Драча й Мирослава Лабуньки, а водночас прочитав звернення батька, яке він мав прочитати під час нарад Всесвітнього Форуму Українців у Києві. Над могилою покійного Степана учасники заспівали безсмертне «Видиш брате мій…».

Занесім наші щирі молитви за колишнього нашого відданого співпрацівника, зорганізованого українського мирянського руху за патріярхат Степана Процика. Хай його світла пам’ять на довго залишиться між нами. Дружині Любі, дочці Оксані і синові Романові висловлюємо глибоке співчуття.

Микола Галів