(Присвячую 1000-літтю Хрещення України)
Який величний ти, Києве-граде,
Своїм славним минулим ясним.
Де стоїш ти, Андрій Первозванний
Там пророчі слова голосив.
Що з тієї гори із святої
Християнство зачне свій почин.
Свідком був ти, як з Дніпра водою
Володимир ввесь люд охрестив.
Поки згода була між князями,
Й кожен дбав за князівство своє,
Процвітала Київська Держава
Поміж інших сусідських земель.
Але раптом зродилась незгода —
Розсварились поміж себе князі.
І ті, що побратались з Москвою,
Грабували надбання святі.
Ти був осідком князів наших славних.
Вороги із сварні скористали.
Ти був центром доріг і торгів.
Боронитись народ не мав сил.
Відганяв ти татарів навали
Трупи землю святу устеляли,
Й хижі орди, що йшли з всіх сторін.
Степ стогнав від козацьких могил…
Ти прекрасний! Такий мальовничий,
Злотоверхий стоїш над Дніпром.
Наші предки, майстри-будівничі,
Спорудили все своїм трудом.
Князі наші, тобі на прославу,
Воздвигали храми святі.
І прекрасну Печерську Лавру
Збудували печерські ченці.
Щоб ти був недоступним, кияни
Тебе муром міцним обвели.
Боронити Київську Державу
Вони в серці своїм присягли.
Й боронили! Стріли відбивали!
Йшли з князями відважно в похід.
Всіх наїзників геть відганяли
Ген далеко на захід і схід.
А займанці спішили забрати
Всі багатства з нашої землі.
Укріпили ворожу нам владу,
Перетворили наш люд на рабів.
Та духа волі не зміг вбити ворог!
Бог поміг нам зібрати всіх сил.
Із часом Україна знов стала вільною,
До небес пролунав Універсал!
На майдані радості не було краю.
Київ, переповнений ущерть,
Вітав зворушено вільну Державу,
«Воля!», «Воля!»— рвалося з грудей.
Довкола лився рідний гомін
Потужніх дзвонів Лаври і Софії.
То за весь народ молився Київ,
За всю Соборну Україну!
І на північ, й на південь завзято
Відганяли ворожі полки.
І міцніла Київська Держава
Розширяла межі навкруги.
Прекрасний Київ і Дніпро-Славута
Впивався сонцем волі і блакиттю.
Володимир неначе з місця рушив
З своїм народом разом помолитись.
Щасливий, що вільний знов, нарід
Взявсь за відбудову Держави.
Та Москва поспішила не дати
Вміцнитись молодій іще владі.
Страшні полчища з усіх усюдів
Навалили, як чорна та хмара!
У нерівнім бою знов впав Київ,—
Бо устояти сили не стало…
Що найгірше — знайшлись яничари.
(Бодай ліпше вони не родились!)
Братів рідних взялись розпинати,
Щоб червоній Москві прислужитись!
Прислужились! І режим триває!
Рідний Край у кайданах ворожих
Люд під гнітом… Та спротив зростає
Твоїх, Батьківщино, синів хороших!
Він зростає у велику бурю.
Незабаром громи загуркочуть!
Вщерть розгромлять ворожу потугу,
Вітри пісню Волі зашепочуть.
І ту пісню підхопить весь нарід
Від зелених Карпат до Кавказу.
Під мелодію дзвонів церковних
До небес піднесе свою радість.
І, як одна благословення родина,
Християнству дасть новий почин.
І його 1000-ліття зустріне
У обіймах наш Київ й наш Львів!
Анна Руда
Рочестер, Н.-Й.
