Нова праця о. Юліана Катрія, ЧСВВ

О. Юліян Катрій, ЧСВВ, НАША ХРИСТИЯНСЬКА ТРАДИЦІЯ.
Нью-Йорк, Н.-Й. – Рим, 1988. Видавництво оо. Василіян. 313 ст., 206 х 137 мм. Українська Духовна Бібліотека, 4,73 (Також англійський титул).

Дуже важлива й корисна праця, написана відомим дослідником і вченим богословом, о. д-ром Юліяном Катрієм, ЧСВВ, є немов третьою частиною трилогії його праць: 1. «Пізнай свій обряд», 2. «Перлина східніх Отців», 3. Саме рецензована публікація. Читаємо її з великою увагою і користю. Вона відслонює перед читачем тисячолітню священну традицію східньої, при тому й нашої української Церкви. Присвятив автор цю працю Тисячоліттю Християнства Руси-України, Українській Церкві, нашим князям, королям, гетьманам, нашим лицярям і героям за віру і рідний край, нашому українському народові і його дорогому Василіянскому Чинові, що навчив його любити свою віру, свою Церкву, свій обряд і свій нарід.

Праця о. Катрія є немов тематичною енциклопедією, в якій автор накреслив розвиток традиції християнства від його початків, себто апостольських часів. Автор описав старовинні глибокі змістом обряди Східньої Церкви, и духовість, її психіку й ментальність і багату символіку. Він відрізняє її від Західньої Церкви, якої базу творить староримський легалізм. Натомість базою Східньої Церкви є євангельський аскетизм. Її метою є убоготворення, піднесення людини до Бога і з’єднання її в любові з Богом.

Про розвиток Церкви читаємо в книжці о. Катрія, що, починаючи від першого століття, в церкві служили єпископи, наслідники апостолів, священики і диякони. Згодом піддиякони, читці, співаки, дверники. Єпископи творили єпархії, об’єднувалися в митрополії, а за національністю в патріярхати. Спершу всі могли одружуватися, від 692 р. єпископи — неодружені. Світська влада переслідувала християн, що тоді називали себе вірними, учнями, братами, згодом християнами; узаконила християнство в ІУ ст. за Константина Великого.

Вже в першому столітті почало розвиватися чернецтво, починаючи від пустельників аж до об’єднання в манастирях. Устави для манастирів опрацювали св. Пахомій і св. Василій у ІV ст. і св. Теодор Студит у VІІІ ст. Правила монашого життя — це убозство, чистота, послух, молитва, відповідна пожива. Св. Пахомій дав початок також жіночим манастирям. Мати св. Василія Мокрина заснувала манастир. В ІV ст. були вже жіночі манастирі і на Сході, і на Заході. На Русі постав перший манастир у 1037 р. Манастирями завідують настоятелі — ігумени, ігумені. Це діється і сьогодні. У світських і монаших чинах була дисципліна, легша й важча анатема — виключення з Церкви. Матеріяльно забезпечувало церкви й духовенство дарами вірних і, колись, спадщиною мучеників.

Хрестили дітей і дорослих, катехуменів (оглашенних). Останніх приготовляли до прийняття віри навчанням основ Божих заповідей і Св. Письма. Того, що його хрестили, зануряли в воду, згодом поливали голову свяченою водою. Рівночасно миропомазували. Першим Божим храмом була в Єрусалимі Сіонська горниця, де Ісус Христос спожив із апостолами Тайну Вечерю й установив Св. Евхаристію. Там зійшов на апостолів Святий Дух, там відбувся перший Апостольський Собор.

Богослуження відправляли спершу на гробах мучеників у катакомбах, в II столітті вже в наземних церквах, званих домами молитви, домами Господніми, Божими храмами. Старовинні церкви мали форми подовгасті, ротонди, октоґени, чотирикутні, хрести. Церква поділялася на притвір (сьогодні бабинець), головну наву (храм вірних), солею проповідницею і святилищем і, найважливіше, святилище. Там є престіл, на ньому обруси, антимінс, ілитон, св. кивот (дарохранильниця), хрест і св. Євангелія. Іконостас, притаманний східнім церквам, постав у ІV ст. Спершу мав один ряд з іконами, з часом дійшов до 6 поверхів. На ньому представлена ціла історія Старого й Нового Завіту. Зв’язане з почитанням ікон на іконостасі викликало іконоборство в VІІІ ст., яке собор у Нікеї 787 р. осудив і привернув почитання не так ікон, як святих осіб, на них намальованих.

Хрест — хресне знам’я вірні робили собі спершу на чолі великим або вказівним пальцем, потім на губі аж так, як у нашій церкві. Хрест, як предмет, мав 4, 5, 6, 7, 8 кінців, тобто одну, дві або три поперечки. В Україні знані всі форми цього хреста. Восьмикінцевий хрест має долішнє перехрестя горизонтальне, московський — скісне. Носити хрестики або медалики на грудях перейнято від звичаїв поганських амулетів і жидівських філактерій із десятьма Божими Заповідями. Єпископи носять на грудях панагії, більші енколпії з мощами святих.

Дзвони перейнято від римських дзвіночків у домах, вживаних для закликів. В перших віках християнства заповідали наступні події після Богослуження або вдарянням молотком у двері чи кликом «алилуя» під дверима, головно в манастирях. Згодом уживали била — биття молотком по дошці, пізніше по частині металевого обруча.

Церковною мовою була спершу грецька і латинська. З часом позволяли перекладати Св. Письмо на різні мови народів у Палестині, Єгипті, Малій Азії.

Найстаршу молитву подав нам Ісус Христос: «Отче наш…». Пізніше укладали інші молитви отці Церкви, єпископи. При молитві належало стояти або клячати. Деколи молитва є покутою. Тоді моляться також, лежачи хрестом.

Покійників хоронили спершу в катакомбах, пізніше на цвинтарях, що у римлян були в пошанівку. За збещещення цвинтаря або обкрадення гробу карали суворо. Перші християни ставили церкви на гробах мучеників. Почитали їх мощі, головно нетлінні або мироточиві. В початках християнства визнавали людину святою на базі загальної опінії духовних і мирян. Щойно пізніше в Західній Церкві установлено беатифікацію, опісля урочисту канонізацію, проголошену папою.

Від 254 сторінки о. Катрій описав розвиток християнства на Русі-Україні за кн. Володимира по сьогодні. Офіційне охрещення Руси поставило її нарівні з Візантією і західніми християнськими державами. Не легко було перейти від поганства до християнства. Деколи бунтувалися старовіри проти нової віри. Поставало двоєвір’я, що було навіть у Візантії. В першому столітті християнства на Русі-Україні київські митрополити Йоан і Георгій видали устави про найголовніші правди святої віри, базовані на Десятьох Заповідях Божих і Євангелії, дбали про церковну дисципліну. Спеціяльну звернули увагу на св. Тайни Хрещення, Евхаристії і подружжя. В домонгольських часах давали дитині християнське і поганське ім’я. Миропомазання відбулося при хрещенні. Святе Причастя приймали близько 20 разів у році. Митрополит Петро Могила вимагав бодай 4 рази в році. За княжих часів весілля, відбуте після шлюбу, вважали деякі важливішим від шлюбу. За життя на віру карали суворо. Згадані три святі Тайни мають великий вплив на практику віри в нашому щоденному житті.

Князі також дбали про розвиток християнської віри в Україні. Будували церкви також і вірні миряни. Князі й бояри робили діла милосердя. За прикладом Києво-Печерської Лаври розвивалося чернече життя. Засновувано манастирі для мужчин і жінок. В домонгольській добі було на Русі 70 манастирів, у тому 12 жіночих. Підупало чернече життя після монгольської руїни. Щойно після Берестейської Унії завдяки Веньяминові Рутському і Йосафатові Кунцевичеві зреформовано і здвигнено Василіянський чин, який в ХVІІІ ст. дійшов до свого апогею. Про це писали з признанням російські історики П. Жукович і Ю. Крачковський. Василіяни закріпили Унію на Правобережжі і в Галичині, влаштовували місії, закладали школи і видавництва. В ХVІІІ ст. зорганізували школи в Умані, Барі, Шаргороді, Бучачі, друкарні в Почаєві («Богогласник»), Вільні, Супраслі, Уневі, Жовкві, згодом у Торонто (Канада) і Римі.

Свою документальну працю закінчує о. Катрій ствердженням, що на духовість Східньої Церкви мають великий вплив Св. Євангелія, апостольська традиція перших віків, свята Літургія та любов молитви і містики.

Всі описані факти нашої християнської традиції о. д-р Юліян Катрій, ЧСВВ, базує на писаннях Отців Церкви, вчених богословів і світських дослідників. При всіх учених богословах перших століть подає їх життєві дати, цитує їх твори. При кінці книжки на ст. 290-294 подає використану літературу предмету католицьких і православних українською і російською мовами, латинницею публікації латинською, англійською та іншими мовами. На ст. 295-310 подає покажчик імен і речей. Важливе й те, що в праці подані походження богословських термінів із грецької, латинської, рідше інших мов. Праця о. Катрія дуже повчальна, подана доступним стилем, доброю мовою за винятком деяких недомагань. Книжку повинен прочитати й багато навчитися з неї кожний віруючий християнин без огляду на віровизнання. Прочитавши її, буде вдячний заслуженому авторові.

Василь Лев

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>