Новий митрополит в Америці

Мова очевидно про нового митрополита Помісної Української Католицької Церкви в ЗСА, точніше про Високопреосвященнішого Кир Йосифа Шмондюка. Існує бо ще і другий митрополит в Америці, а саме завдяки політиці Конґреґації для Східніх Церков, яка поділила нашу Церкву на дві митрополії, Українську та Карпаторуську. Це очевидно канонічний монструм! Адже ж ідеться про вірних цих обидвох митрополій, які є цього ж самого церковного обряду. Отже чому поділено? Бо випробувана і стара засада римської курії: «діли і пануй»! Ми одначе хочемо застановитися над величчю уряду митрополита Східньої Церкви. Мусимо пригадати собі, яку велику ролю відогравали в історії Руси-України Київська й Галицька Митрополії. Як відомо перша з них постала перед майже 1000 роками, себто за часів панування рівноапостольського князя Володимира Великого. Другу підготовив князь Лев, що був зібрав під один скиптр усі землі великого короля Данила, й вона була основана за часів його сина, князя Юрія у 1301-2 в Галичі, а згодом перенесена до Львова, 1412 р.

Вже від самого початку Київської Митрополії, в часи української державної суверенности, митрополит був другою особою по князеві. Коли ж на київському митрополичому престолі сиділи не греки, але українці, як нпр. митрп. Іван (1008-1021), який перевів канонізацію українських князів Бориса й Гліба, або митроп. Іляріон (1051), або митроп. Клим Смолятич (1147-1155), тоді Митрополит мав велике довір’я у князя і був його найближчим помічником, маючи неабиякий вплив на керму державою. Якщо ж це були ще визначні індивідуальності, то цей вплив бував дуже корисний для української держави. Так було за княжих часів і в добу гетьманату. Тоді на митрополичих престолах у Києві, так православних, як і теж уніятських, ми мали великих мужів Божого Провидіння, як батька Унії Іпатія Потія (1599-1613), митроп. Йосиф В. Рутський (1613-1637), а з боку православних був митроп. Петро Могила, основник Могилянської Академії (1631-1646). Всі вони діяли справді як суверени, як ті, що несли повну відповідальність за долю нашої Церкви. Тому наші митрополити втішалися великим авторитетом серед своїх вірних і чужинців. Наші вороги не скривали своєї ворожнечі ні до православних наших митрополитів, ні до митрополитів Української Католицької Церкви. Московські царі Петро І., Катерина, Микола І., безпощадно нищили українські Церкви обидвох віровизнань, а поляки та мадяри противилися відновленню галицької митрополії 1807 р. В останньому півсторіччі Москва насильно зліквідувала Українську Автокефальну Православну та Українську Католицьку Церкви! Так теж було за часів митрополитування великого Митрополита Андрея Шептицького, якого царська влада ув’язнила та заслала в Росію у Суздальську тюрму. Подібно зробили і червоні московські вельможі в 40-вих . роках нашої доби, арештуючи всіх галицьких владик з Митрополитом Отцем Йосифом Сліпим у проводі.

Із цього короткого переліку стає очевидна велич уряду Митрополита нашої Східньої Церкви, бо в ділянці церковній наш митрополит має куди більші права, як їх мають митрополити латинського обряду. А вже Митрополит Києво-Галицької Митрополії, під сучасну пору їх Блаженство Патріярх Отець Йосиф І є уосібленням найвищої влади, яку бездержавний народ може мати! А тому, що ця влада є духовна, спрямована на непроминаючі душевні вартості душевного спасіння вірних, то вона додає урядові митрополита повагу та дійсну силу морального порядку, бо він діє у тісній злуці з Ісусом Христом, Божественним Основником святої Вселенської Христової Церкви. Розуміється, що митрополит і єпископи нашої Помісної Церкви є підчинені Вселенському Архиєреєві в справах віри й моралі Христового вчення. Одначе адміністраційно митрополити, єпископи та священики зобов’язані виконувати постанови Синодів Патріярха Отця Йосифа! Мелхітські владики всі тісно співпрацюють зі своїм Патріярхом Максимом V Гакімом, тому синод вибрав і Патріярх Максим V Гакім найменував єпископа для вірних мелхітської Церкви в Детройті та створив нову єпархію у стейті Массачусетс.

У нас покищо не має повної організаційної єдности владик з главою і батьком нашої Церкви Патріярхом Отцем Йосифом І. В 1968 р. на летунському майдані у Філядельфії митрополит Амвросій Сенишин ЧСВВ, вітаючи Блаженнішого Отця Йосифа, вичисляв усі оті надбання американської нашої митрополії, мовляв, ми сильні. Блаженніший Отець Йосиф, відповідаючи на привітання, підкреслив: «Сила нашої Церкви не в кількості наших митрополій, єпархій чи екзархатів, але в дієвій єдності всіх Дочерних наших Церков з матірною Києво-Галицькою Митрополією»! Отже Блаженніший Отець Йосиф ясно підкреслив, що тільки Помісна Церква зможе перетривати «люте врем’я», бо тільки в Помісній рідній Церкві зможе бути створене ядро для відбудови Української Церкви на рідних землях, а на поселеннях наші Церкви зможуть врятуватись перед поглоченням їх римо-католицькими Церквами!

Нема жодної іншої установи, немає нічого іншого, що б так живо нагадувало нам усім рідний край, як наша Церква. Наш чудовий східний обряд, наша Божественна Свята Літургія, наш церковний напів, наші рідні церковні звичаї, це той могутній маґнет, що притягає нас до своєї рідної Церкви. У своїй Церкві почуваємось бодай на годину Богослужби неначе в рідному нашому селі, чи місті. Цей дуже могутній чуттєвий момент підносить нас на дусі та додає нам сили. У часі великих свят, як Різдво, Йордан і Воскресення та Богородичні, з якими пов’язані численні наші прощі до чудотворних ікон Пресвятої Богородиці, ми єднаємось в окрему своєнаціональну спільноту. Бо Церква — це місце, в якому розкриваємо найглибші тайни наших душ і одержуємо лік на наші душевні рани, де знаходимо послухання в Господа і допомогу в наших щоденних потребах. Коротко висловлюючись, ідемо до своєї Церкви з глибоким переконанням про потребу релігійно-морального вироблення, без якого життя людини стає бездушним, беззмістовним та веде її у моральну пропасть. Тому українські Боговірні миряни члени героїчної нашої Церкви, увінчаної ореолом мучеництва наших владик, священиків і вірних так дуже дорожать святою нашою Церквою і не хочуть дати її на поталу ворогам. Вони рішені боротись за її святі права чесно й достойно аж до повної перемоги! Важиться доля нашої Церкви, чи український дух і його культура матимуть свою незалежну релігійну базу в народі, чи будуть тільки прибудівкою латинської Церкви або в рідному краю московської! Ми не віримо, що б Божою волею було знищити українську духову самобутність нашої Церкви-Страдниці.

На українську митрополію у ЗСА, а в парі з цим і на нового Митрополита, Високопреосвященного Кир Йосифа Шмондюка, спадає велика відповідальність. Хочеться вірити в те, що крім своїх окремих ближчих завдань, діяльність нового Митрополита буде спрямована на цілість життя і розвитку нашої Помісної Церкви. А це можливе тільки в тісній співпраці з Блаженнішим Отцем Йосифом-Патріярхом Києво-Галицьким і Всієї Руси. Ото ж ідеться про організаційне зведення дії в одно русло, себто в праці патріяршого Синоду, якого Устав базований на фундаментальних постановах Берестейської Унії та на постановах Декрету про Східні Католицькі Церкви. І тому, якщо буде така важлива консолідація дії нового Митрополита Кир Йосифа Шмондюка з Патріярхом Отцем Йосифом Сліпим, то серця мирян і священиків будуть наповнені радістю. Тоді всі наші зусилля йтимуть у тому напрямі, щоб допомогти новому митрополитові якнайбільше й як найкраще в його відповідальній праці на добро нашій Помісній Українській Католицькій Церкві.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>