Свіжий номер

2(502)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором
Перша світова війна: двоє солдатів, один з яких важко поранений, отримують втіху на полі бою від споглядання Христа. Кольорова напівтонована ілюстрація за Джорджем Хілліардом Свінстедом, 1915 р.

Новий Завіт про військо, війну та Христа-переможця

Книги Старого Завіту часто описують Господа як славного полководця, який очолює або й благословляє військо Ізраїля. Цей образ Бога-воєначальника богонатхненні автори описували, беручи за приклад царів великих імперій: Ассирійської, Вавилонської, Перської, проте наголошували, що Господь залишається ексклюзивним воєначальником Ізраїля (Іс 42, 13-16).

У юдаїзмі існувало розуміння, що людське життя – це конфлікт між злом та добром. І люди в цій боротьбі беруть участь по-різному. Мідраш (Tractate Beshallah: Mek. 214) описує подію Виходу, а точніше перехід через Червоне море, і виділяє чотири групи ізраїльтян: 1) ті, що хочуть кинутись у море; 2) ті, що хочуть повернутися до Єгипту; 3) ті, що хочуть воювати з єгиптянами і переконані, що Господь буде воювати за них; 4) ті, що виступають проти всіх інших, впевнено кажучи, що Господь завжди буде боротися за них. Вони запевняють: «Якщо навіть ми стоїмо мовчки, Господь буде боротися за нас, тим більше коли ми будемо прославляти Його! Бог буде боротися за нас, а єдине наше завдання – молитися і прославляти Господа». Таким чином, кожна особа робить власний вибір щодо того, як боротися і яким чином протистояти злу1.

Натомість Новий завіт про військо та війну говорить досить стримано. Основна битва, згідно з думками новозавітних авторів, відбувається між християнами та силами зла (Еф 6, 12) або чекає на нас в останніх часах (Одкровення). Як бути християнину в момент, коли потрібно опертися на досвід апостолів і перших християн? Пропоную розглянути ті випадки, коли автори звертаються до військової тематики, і побачити, як радять діяти сучасним християнам богонатхнені автори.

Чи був Христос повстанцем?

Якщо узагальнити, то основними темами Христового навчання в Новому Завіті будуть Царство Боже і покаяння. Проте Царство Боже має свою особливість: воно радше метафізичне й есхатологічне, аніж політичне. І цьому відповідає метафора гірчичного зерна та закваски (Мр 4, 26-29), а також заклики до покаяння, які базуються на вірі в Боже милосердя, любов та справедливість2. В історичному контексті Нового Завіту, монархія, тобто царство, була зрозумілою категорією. Натомість сучасній людині, яка живе в парадигмі демократичних принципів, складно уявити поняття монархії в дії та застосувати його до себе. Навіть Христос не приймав ідею Царства Божого так, як її розуміли його співвітчизники, а тим паче найрадикальніші юдеї – зилоти. Бо в їхньому баченні Царство Боже було реальним політичним утіленням їхніх прагнень тут, на землі, і очолюване юдейським царем3. Цікаво, що серед учнів Христа був один зилот, про якого в Євангеліях дуже мало відомостей. Його називають по-різному: Кананієм у Мт 10, 4 і Мр 3, 18, натомість Зилотом у Лк 6, 15 та Дії 1, 13.

Історики дискутують, чи термін «зилот» стосується всіх єврейських революціонерів, які брали участь у війні проти римлян, а чи лиш однієї з багатьох груп, активних у цьому русі спротиву. Про ідентичність зилотів дізнаємося з праць єврейського історика Йосипа Флавія, який описує історію Палестини в цей період4.

Зилоти об’єднували нижчих священників, єрусалимських повстанців і бандитські групи з сільської місцевості, які повалили тимчасовий уряд у 68 році по Христі, щоб забезпечити успішне ведення війни. Їхньою метою була політична незалежність від римлян. Вони також протистояли єврейській знаті5. Як відомо, повстання проти Риму завершилося у вересні 70 року, коли війська Тита і Веспасіяна-молодшого захопили Єрусалим.

Деякі дослідники припускають, що Ісус із Назарета міг бути зилотом (Karl Kautsky; Robert Eisler) або симпатизувати їм (S.G.F. Brandon6). Ця точка зору ґрунтується на уявленні про те, що Євангелія перетворили Ісуса на пацифіста. Згідно з цією позицією, справжній образ революційного Ісуса Христа можемо побачити на основі таких фактів, як його страта римлянами за обвинуваченням у тому, що бунтував проти Кесаря (Лк 23, 1-3), присутність серед його апостолів Симона-зилота (Лк 6, 15), а також заклик учнів купувати мечі (Лк 22, 36; пор. 12, 51). Більшість дослідників твердять, що Ісус справді був революційним у своєму мисленні, але відкидав методи та цілі зилотів7. Вони вказують на його відмову від насильства (Мт 26, 52), його прийняття євреїв-митарів, які співпрацювали з римлянами (Мр 2, 15-17), і що найважливіше – заповідь любити ворогів (Мт 5, 44; Лк 6, 27-31, 35)8. Тож потрібно визнати, що образ Христа-повстанця проти Риму не має історичних чи богословських аргументів. Однак щоб краще зрозуміти питання війни, пропоную розглянути військову термінологію, присутню в богонатхнених книгах.

Новозавітні тексти – воїну

Військова термінологія Нового Завіту

Щодо війни, то в Новому Завіті є така термінологія: дієслово πολεμέω присутнє там сім разів, з яких шість – у книзі Одкровення (пор. Од 2, 16); іменник πόλεμος «війна» зустрінемо 16 разів, з яких дев’ять – в Одкровенні (пор. Од 12, 7). Власне у книзі Одкровення Христос є той, Хто провадить війну, кажучи: «повоюю з ними мечем уст моїх» (Од 2, 16).

Назагал війна і конфлікти мають негативне значення в Новому Завіті. Про «бій» μάχη згадано в посланнях (2 Кор 7, 5; 2 Тм 2, 23; Тит 3, 9; Як 4, 1). Дієслово μάχομαι «сваритися /конфліктувати» зустрінемо у 2 Тм 2, 24. Загалом Новий Завіт також використовує поняття «служити як воїн», «стратегія», «воїн» понад 45 разів.

Зрозуміти новозавітні натяки

Що тексти Нового Завіту можуть сказати сучасній людині, а тим паче воїну? Найперше, беручи будь-яку біблійну тему, важливо пам’ятати про нерозривний зв’язок між Старим та Новим Завітом. Бо спроба їх розділити чи протиставити веде до маркіонізму , тобто до твердження, що це різні Завіти і в них описані різні «боги». Це давня помилка, яку навіть сьогодні сповідують деякі християни. Проте ті, що уважно читають Старий Завіт, не мають жодного сумніву, що особа, спільнота і держава мають право на захист від ворогів. Тому знищення ворога перед лицем небезпеки стає необхідним та очевидним вибором. Але як бути з Новим Завітом, у якому зустрічаємо радше наголос на любові, прощенні та примиренні. І найбільшим ідеалом є Христос, який страждає та вмирає за весь світ, будучи безвинним, бере на себе гріхи та провини інших. Понад те, радить підставити щоку і не відповідати лайкою на лайку (Мт 5, 39).

Щоби краще зрозуміти новозавітну логіку, пропоную глянути на різних персонажів та їхнє ставлення до війни і війська. Розглянемо три приклади: Івана Хрестителя, апостола Павла і слова та дії Христа в книзі Одкровення.

Іван Хреститель

Іван Хреститель під час своєї місії розмовляє з різними категоріями людей, і серед них присутні військові (Лк 3, 14). Вони приходять до нього з конкретним запитанням: «Вояки теж його питали: «А ми що маємо робити?» «Він відповів їм: «Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею».

У відповіді Івана Хрестителя є декілька важливих рекомендацій для військових. Біблійний текст окреслює військових терміном στρατευ ό μενοι , тобто ті, що служать в армії. Згідно з біблістом Франсуа Бовоном, це було не лише запитання, поставлене Іванові Хрестителю в певний історичний момент його проповіді, а такий собі запит військових, які бажали долучитися до християнської спільноти в часи проповіді апостолів та їхніх учнів. І відповідь Хрестителя складається з трьох частин, з яких перші дві формулюють заперечення, що не робити, а третя – як чинити – висловлена в імперативі (Лк 3, 14):

  • 1. μηδένα διασείσητε , тобто не вимагати силою або погрозами кошти. Переклад отця Івана Хоменка: «Нікому кривди не чиніть» . Як бачимо, тут мовиться про насилля з метою викупу або вимагання, мародерство. Натомість Тімоті Джонсон бачить у дієслові διασείω , заборону на терор, а разом із наступною забороною нагадування про заборону жорстокого ставлення до інших9.
  • 2. μηδὲ συκοφαντήσητε , тобто не переслідувати, не шантажувати або брехливо звинувачувати, зводити наклеп.
  • 3. ἀρκεῖσθε τοῖς ὀψωνιοις ὑμῶν, вдовольнятися постачанням і платою, яку дають в армії.

Фактично ці три рекомендації стосуються того, що військовий має певну владу, і Іван Хреститель застерігає не зловживати нею. Франсуа Бовон переконаний, що в євангельській розповіді мовиться про мирні часи – pax romana, коли було написане Євангеліє Луки, і тому військових дій у Ізраїлі не було. Тож Лука ставить наголос на питаннях жадібності й зловживання владою, а не на поведінці воїнів у часі бою чи опісля10. Таким чином, через текст євангелиста Луки християнська спільнота потвердила прийняття військових у спільноту, акцентуючи чіткі вимоги до них.

Апостол Павло

Апостоли та їхні учні, продовжуючи місію Христа, мали бути готові до викликів і труднощів (2 Кор 6, 4-5). Апостол Павло називав своїх помічників у проповіді співбратами у військовій службі, кажучи: «але вважав необхідним послати до вас Епафродита, мого брата і співробітника та співвояка ( συστρατιώτην ), якого ви послали, і служителя в моїй потребі» (Флп 2, 25).

В цьому випадку Павло називає Епафродита бойовим товаришем, побратимом, а в деяких давніх авторів цей термін вказував на високу честь, бо підкреслював, що цей воїн є такий, як його командир (див. «συστρατιώτης», BDAG ). Тим же терміном апостол нагороджує Архипа в листі до филип’ян (Флп 1, 2). Ще один приклад використання Павлом метафори воїна, який іде у похід, стосується апостолів, котрі провадять місійну діяльність (1 Кор 9, 7).

Набагато чіткіше про апостольську місію як про військову службу говорить Павло у 2 Кор 10, 3-6. У цьому тексті мовиться про те, що військові дії для апостолів не відбуваються у вимірі тілесному – σάρξ , а що ця війна στρατεύομαι має іншу мету (10, 3). Також у цьому уривку Павло говорить про зброю ὅπλον апостолів, яка відрізняється тим, що має в своїй основі силу Божу: δυνατ ὰτῷθεῷ (10, 4), бо йдеться про війну з «аргументами, що вводять в оману»11 – λογισμοὺς . Тобто апостол Павло бачить основне завдання апостолів не в руйнації фізичних твердинь чи міцних фортифікаційних споруд, а в руйнуванні фальшивого вчення. Павло продовжує описувати небезпеку будь-якої такої ідеології, яка піднімається ἐπαίρω або повстає проти пізнання Бога γνώσεως τοῦ θεοῦ (2 Кор 10, 5 ). І щоб урятувати людей від цієї фальшивої науки, він пропонує брати людський розум у полон для Христа. Таким чином, апостол радить звільнити людину від фальшивого знання, щоби зробити її слугою Христа. Це для Павла найвищий вимір свободи. Себто воїн Христовий покликаний вдаряти в основу того, що призведе до фізичних страждань.

Щоби мотивувати послідовників Ісуса до відповідного способу життя, апостол Павло використовує військові метафори. Тому спільноту в Ефесі12 він підтримував, надаючи мілітаристичній термінології нового звучання. Особливо це стосується того, що дотичне до військового спорядження та зброї (Еф 6, 11- 17)13

У багатьох своїх листах Павло використовує військову термінологію, надаючи їй богословського значення (1 Кор 9, 7; 2 Кор 10, 3-4; 1 Тм 1, 18). Щодо себе він ніколи не вживає термін «воїн Христа», а радше наголошує, що ми боремося проти того, що спотворює пізнання Бога, і завойовуємо розум інших для Христа (див. 2 Кор 10, 3-5)14. У більшості випадків цю термінологію апостол Павло переводить у площину боротьби зі злом та гріхом.

Заклик апостола Павла до боротьби з фальшивим вченням (пор. 2 Кор 10, 4) залишається важливим завданням аж до сьогодні. Причиною цієї актуальності є те, що більшість страшних злочинів ХІХ – ХХІ століть починалися з ідеологій, різних фальшивих теорій, які були застосовані на практиці. Тут варто згадати ідеологію комунізму, яка «увінчалася» Голодоморами та ГУЛАГом, або нацизму, що допускала винищення народів та різних груп, які були визнані меншовартісними.

Ісус Христос

Чи використовував Ісус Христос насилля? Прикладом цього називають розповідь про очищення Єрусалимського храму, присутню в усіх Євангеліях (Мт 21, 12-13; Мр 11, 15-19, Лк 19, 45-46; Йо 2, 14-22). Та чи справді це був приклад насилля від Христа, а чи все ж таки пророчий жест для привернення уваги слухачів? Якби Христос із апостолами спробував повністю очистити храм від торговців, то, напевно, швидко прибула б римська військова залога, що завжди була присутня у фортеці Антонія, особливо в часі великих свят, і перебила б та ув’язнила заколотників15. Проте, відповідно до євангельських текстів, Христос нічого такого не зробив. Він лише привертає увагу народу і священства до проблеми культу, бізнесу й надмірного поєднання цих двох сфер. І його пропозиція – відновити стосунки з Богом, поставити їх у центр храмового культу.

Справді, Христос від початку своєї місії конфліктує із сатаною. Це протистояння чітко видно в часі спокус (Мт 4, 1-11; Лк 4, 1-13), у численних випадках екзорцизмів, здійснених Христом (Мт 12, 28; 15, 22-28; Мр 7, 25-30), а відтак Його учнями (Мт 10, 8; Мр 16, 17-18). Понад те, Христос заходить на «чужу територію», тобто бореться за двох біснуватих у Гадаринському краю (Мт 8, 28-33), що не належали до народу Ізраїля, проте також потребували визволення від демонів.

Важливо згадати і Христові «промови про меч» ( Мт 10, 34 та Лк 22, 36 ) . У них Христос говорить про меч як про метафору ненависті та розподілу, яка настане між тими, хто прийме його, і тими, хто його відкине. Таким чином, непорозуміння і ворожнеча будуть подібні до військового протистояння між тими, хто прийняв Христа і хто відкинув.

Хоча євангельські тексти не згадують, щоби Христос брав до рук зброю, проте Він постійно бореться за Людину. І те, що він пропонує як «зброю», це здорова наука й духовність без спотворень і надмірностей. Тому найперше Христос протистоїть фальшивому розумінню Бога і віри. Бо щоразу, коли людина знаходить фальшивого месію, людство потрапляє у вир хаосу. І відновлення людства відбувається через повернення до ціннісних позицій, до розуміння Іншого як образу та подоби Божої.

Дивлячись на життя Христа, можна побачити: нетерпимість до злого, картання тих, що чинять несправедливо і кривдять ближнього. Маючи весь арсенал Божої сили, Христос ніколи її не використовує. Лише на своєму суді перед Пилатом згадує про можливість скористатися небесним воїнством (Мт 26, 53; Йо 18, 36). Мабуть, приклад Христа, що страждає, є добрий у випадку свідомого та добровільного вибору кожної окремої особи. Натомість виправдовувати насилля супроти іншого на основі Христа, що страждав і нам таке заповідав, можна назвати верхом цинізму.

У Новому Завіті не знайти текстів про те, що Христос використовує зброю. Проте Він, у космічному вимірі Своєї місії, воює на іншому фронті з іншим супротивником, якого людина не могла сама подолати. Книга Одкровення за допомоги різних метафор показує космічний вимір війни Христа з дияволом та його послідовниками. І в цій боротьбі Він є безкомпромісний та суворий. Якщо подивитися на структуру книги Одкровення, то в ній теж відображені дві різні площини діяльності Христа: у Од 1-3 говориться про рівень історичний, що стосується семи Церков Азії, які уособлюють всю християнську спільноту; у Од 4-22 йдеться про рівень метафізичний, описані суд, війна та Літургія космічного масштабу, в якій Христос представлений як Агнець. І ті земні царі, що не визнають Христа, названі Вавилоном. Біблісти погоджуються, що автор Одкровення вказує на Римську імперію та її царів, бо саме імператори переслідували християн. Тацит згадує в своїх анналах про переслідування християн за часів Нерона (63 року). Проте це переслідування християн Азії автор розширює до універсального бою між світлом і темрявою, гармонією та хаосом16.

У першій частині (Од 1-3) Христос звертається до Церков та закликає їх бути вірними, натомість друга частина (Од 4-22) представляє основну сцену – це заклик мучеників, а радше запитання: «доки, Владико, не судиш і не мстиш за кров нашу» (6, 9-10). Відповідь на це питання автор намагається дати у всій книзі Одкровення, щоби пояснити, чому Господь не мстить одразу за смерть своїх учнів та не карає переслідувачів. Натомість веде все до фінального бою, полонення, а опісля до повного знищення зла та негативних персонажів (Од 20, 2-3.9).

Ще одна важлива особливість Од 1-3 – це послання до семи Церков, кожне з яких завершується обіцянкою «переможцю» (νικῶντι) (2, 7, 11, 17, 26; 3, 5, 12, 21). Цей грецький термін походить від дієслова νικάω і означає «перемагати», «бути переможцем» у битві чи в змаганні (див.: «νικάω», BDAG ).

На завершення книги Одкровення автор говорить про дві категорії людей: переможців, знову використовуючи термін ( ὁ νικ ῶ ν ) Од 21, 7, та про боягузливих – тих, що ганебно виявляють страх ( δειλο ῖ ς ) Од 21, 817. Якщо перші отримають дар життя вічного, то другі – смерть в озері сірки.

Щодо зображення Христа – Агнця в Одкровенні, то воно має декілька вимірів:

  •  Месіанський. Він є лев з племені Юди (5, 5). Він отримує від Бога завдання об’явити Божий задум щодо світу та реалізувати його (5, 7).
  •  Пасхальний. Агнець стоїть, але він заколений (5, 6), бо насправді був убитий і своєю смертю завоював людство для Бога (5, 9). Його кров спасає (5, 9) та очищує (7, 14).
  • Історичний. Бо він впливає на небо, землю та безодню, а також щодо людського роду минулого, теперішнього і майбутнього.

Також Вплив Агнця на історію має такі особливості:

  • а) пророчий – об’являючий, бо лише він достойний відкрити книгу і об’явити її зміст, а також зламати печаті;
  • б) лідерський – наслідування, бо за ним ідуть 12 апостолів (21, 14) та спасенні, що їх викупив своєю кров’ю;
  • в) переможний – воюючий. Агнець поведе мучеників проти Дракона, а також буде боротись зі звіром;
  • г) представляючий пасхальну силу в есхатології. Агнець святкує есхатологічний Шлюб18.

Як бачимо з вибраних текстів Нового завіту, військова тематика, термінологія і метафори були близькими більшості авторів, хоча ті не були професійними вояками. Іван Хреститель закликає до покаяння, але не забороняє воїнам виконувати свої обов’язки – лише нагадує про моральні рамки військової служби. Апостол Павло використовує військову термінологію, щоби краще унаочнити обов’язки християнина в цьому світі. Павло, як громадянин Риму, не говорить нічого, що могло б бути витлумачене як заклик до бунту чи непокори. Єдине, що він бачить, це своє громадянство в небі (Флп 3, 20). Варто розуміти, що впродовж усього життя римське громадянство рятувало Павла від смерті (Дії 16, 37; 22:28), а приналежність до небесного громадянства робила його відважним і невтомним проповідником. Також «апостол народів» добре розуміє небезпеку фальшивих учень та ідеологій. І протиставляє їм Євангеліє Христа як силу, що здатна визволити людину з полону власних помилок, а отже, дозволити їй далі провадити життєву боротьбу, розуміючи дійсну систему координат, у якій вона відбувається.

Ісус Христос, згідно з Євангеліями, які зафіксували основні події Його життя, не служив у війську та не виявляв надмірного зацікавлення військовою тематикою, хоча поміж його учнів бачимо одного радикального зилота. Проте найцікавішим для сьогодення є образ Христа, зафіксований у книзі Одкровення. Коли мовиться про всесвітній рівень боротьби зі злом, тоді Ісус Христос стає безкомпромісним і веде до перемоги свою спільноту. Всі випробування, що падають на світ, роблять вірних сильнішими або відсівають тих, що не закорінені у своїй вірі. І знищення зла, його захисників чи проповідників не викликає жодного сумніву або заперечення. Бо нові небо і земля не матимуть ран попередніх страждань і скорбот (пор. Од 21, 1-7), а оновлення потребує тотального очищення.

о. д-р Роман Островський

  1. David Noel Freedman. The Anchor Yale Bible Dictionary. New York, 1996, c. 1992, 6: 870 – 871.
  2. Victor Paul Furnish. War and Peace in the New Testament // Union Seminary Review vol. 38 iss. 4, 1984, 367 – 368.
  3. Furnish. War and Peace in the New Testament, 369.
  4. Freedman. The Anchor Yale Bible Dictionary, 6: 1045.
  5. Freedman. The Anchor Yale Bible Dictionary, 6: 1048.
  6. Samuel George Frederick Brandon Brandon. Jesus and the Zealots, Manchester, 1967.
  7. Martin Hengel. Die Zeloten. Leiden 1956; Hengel. Was Jesus a Revolutionary Philadelphia 1971; George R. Edwards. Jesus and the Politics of Violence. New York, 1972.
  8. Freedman. The Anchor Yale Bible Dictionary, 6: 1052.
  9. Timothy Johnson. Il Vangelo di Luca, Sacra Pagina, Elle Di Ci 2004, 61.
  10. François Bovon. Vangelo di Luca vol.1, Introduzione. Commento a 1,1 – 9,50, Paideia, 2005, 207 – 208
  11. «λογισμός», Analytical Lexicon of the Greek New Testament, eds., B. Friberg, T. Friberg, N.F. Miller, Baker – Grand Rapids, 2000.
  12. «11. Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. 12. Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах. 13. Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися. 14. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливости 15. і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру. 16. А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого. 17. Візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже» (виділені курсивом військові терміни для привернення уваги).
  13. Duane L. Christensen, vol. 6A, Word Biblical Commentary: Deuteronomy 1– 21:9 // Word Biblical Commentary. Dallas, 2002, 449.
  14. Freedman. The Anchor Yale Bible Dictionary, 6: 867.
  15. Furnish. War and Peace in the New Testament, 369.
  16. Giancarlo Biguzzi. Apocalisse. Nuova versione, introduzione e commento, 26 – 28.
  17. «Переможний унаслідує це, і буду йому Богом, і він буде мені сином. Боязливих же і безвірних, і мерзких, і убивників, і розпусних, і чарівників, і ідолопоклонників, і всіх лжеців – пай їхній в озері, що горить огнем і сіркою; то смерть друга» (Од 21, 7-8).
  18. Biguzzi. Apocalisse, 154 – 157.
Поділитися:

Популярні статті