Образ людини і доби

Д-р Михайло Логаза: «ТАКЕ ТО В НАС ЖИТТЯ» (Спогади-промови-есеї-коментарі-вибране про охорону здоров’я), Сиракюзи, Нью-Йорк, 1985 р.

Перед нами дбайливо оформлена книжка, а заголовок її взятий із відомої пісні пластунів «Лісових Чортів», що її залюбки співає пластова молодь вже шість десятків років. Автор має моральне право вживати слова із пластової пісні для своєї книжки, бо він сам пластун «з крови і кости», від гімназійної лавки й досьогодні.

Як бачимо із підзаголовку, зміст книжки дуже різноманітний. Він охоплює все життя, діяльність і зацікавлення автора, відомого лікаря та громадського діяча, д-ра Михайла Логази. Та не лише його одного. Його доля, його діяльність та ідеали, з яких вона випливала, притаманні дуже великій групі людей: українській інтелігенції дещо старшого вже сьогодні покоління. У великій більшості вийшла ця інтелігенція із-під селянських стріх, цього праджерела народніх сил і досвіду віків. Здобула собі важкою працею освіту, місце й повагу між своїми й чужими. Але рівночасно використовувала ці здобутки, із безмежним майже ідеалізмом, на службу й користь своєму народові. «Лиш з любови і туги», як писав Іван Франко. Без патосу й самопохвальби, як зрозумілу життєву доцільність.

У своєму життєписі автор розповідає про своє дитинство в рідному селі, де не бракувало «добрих людей», щоб вкласти в серце дитини зародки добра. Далі гімназійні роки, прожиті власним трудом, із професорами, які вміли давати не лише знання, але й ідеали. Включення у потік громадських зацікавлень та завдань. І далі студентські роки в заповітному Львові, у самому центрі бурливих молодечих надій, в «Академічному домі». А тоді довгі роки фахової й громадської праці, понад усі особисті трагедії, спершу на передмісті рідного Львова, а далі на чужині, слідом скільки то тисяч наших повоєнних скитальців, аж за море, до американських Сиракюз.

У книжці автор зібрав увесь свій дорібок громадської й фахової праці у «будуванні заморської України». Цю відому фразу можна, зрештою, в цьому випадку вжити зовсім без лапок! Читаємо його статті в загальній українській та професійній пресі, його промови та доповіді із різних нагод, репортажі із життя українських Сиракюз, що його в значній мірі автор та його дружина власне творили й очолювали, гутірки на радіопрограмах. Все це опрацьоване дуже старанно, з добрим журналістичним талантом та вмінням. І з кожного слова пробивається світогляд типового благочестивого християнина-католика, українця-державника й соборника, «без краплі облуди». Його погляди чи то на справу здобуття Києво-Галицького Патріярхату, чи на необхідність збереження української мови в Церкві та в житті, чи на наше положення й зобов’язання супроти нескореної України, чи на проблеми охорони здоров’я одиниці й народу, завжди підкреслено здорові й конструктивні. Завжди обдумані й зрівноважені, але стійкі й відважні, не зважаючи на те, «чи хтось із них вдоволений». Автор заступає українську «рацію стану» у всіх ділянках. Читачеві, що йому небайдужі заторкнені в книжці проблеми, стає якось легше на душі, що може цілком ідентифікувати свої погляди з авторовими. Що може шукати в нього опори проти сумнівности й неозначености сучасного життя. А молода людина може тут багато навчитися…

Так виглядає зображена в книжці, автопортретом, Людина. Але не можна не доцінювати і вартости цього твору як документу доби. Книжка жива актуальністю подій, які описує, настроями, які віддзеркалює. Все це діялося «вчора», у п’ятдесяті, шістдесяті, сімдесяті роки. Читаємо там, що «вбивці бл. п. Степана Бандери ще не викрито», хоч автор, зрозуміло, безпомильно вказує, хто стояв за цим вбивством. Читаємо про змагання за пам’ятник Т.Шевченкові у Вашінґтоні, про посвячення храму Святої Софії в Римі, про «сердиту молодь», яка теж досьогодні вже дещо поінакшала. Недавнє минуле, але з дуже великим впливом на сьогоднішнє. І добрий причинок до його зрозуміння.

Добре зробив шановний автор, що сам зібрав цей дорібок, який певно не так легко було б розшукати комусь іншому по часописах, журналах, записках. Хоч він сьогодні ще повен сил та громадської наснаги, все ж таки його пройдений шлях сьогодні вартий підсумування та оцінки. Належної оцінки, додамо, хоч автор сам людина особливо скромна і похвал не бажає.

Щиро бажаємо, щоб він мав змогу йти обраним шляхом ще на многі й плідні літа. Але книжка вже сьогодні становить закінчену цілість та безсумнівну вартість, як для збереження у пам’яті минулого, так і на поучення й приклад грядучим поколінням.

Л. Хроплива-Щур

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>