Обрядове використання зерна у новорічних вітаннях українців

У стародавньому й сучасному побуті українського народу обрядове використання хлібного зерна дуже поширене. Що особливо заслуговує на увагу — обрядове використання хлібного зерна знаходимо в найбільш архаїчних явищах народного побуту, в замовляннях, весіллях, похоронах та ін.

Цікавим є вивчення народних традицій і звичаїв, пов’язаних із святами зимового календаря. Ці свята й обряди втілювали досягнення стародавніх природних знань, передматеріялістичних уявлень про будову й походження всесвіту, про єдність законів живої та неживої природи 1). Свята оберігали ритм і циклічність хліборобського життя. Різдвяні та новорічні свята пов’язані із культом хліба, землеробства й родинного життя. Цей культ землеробства представлений в живих ще обрядах давньоязичницького світогляду, хоч місцями давні уявлення відновленні пізнішими християнськими рисами 2).

Святкування Нового Року починається напередодні, так званим Щедрим вечором (хоч не на всій території України вживається ця назва, наприклад, в Галичині Щедрий вечір — це перед Водохрещам). Треба зазначити, що Новий Рік в давнину в Україні мав цілком господарський характер. Усі дії Новорічної ночі та Нового Року — це магічні дії. Вони скерованні на ублагання та прихилення Щедрого Бога – дати у цім ропі добрий врожай, гарний приплід худоби, птиці, багато роїв. Адже у ніч «відкрите небо» і відтіля можна все випросити, чого тільки бажаєш 3).

На Новий Рік ще до світанку (в деяких місцевостях до літургії, в деяких — після) діти — хлопчики, з різним мішаним зерном (жита, пшениці, проса, гороху, ячменю) у рукавиці, прив’язаній до пояса, ходять по хатах засівати чи посівати, з Новим Роком вітати. Діти — хлопчики це символ багатства, добра, здоров’я, надії. До хлопчиків найбільше прихильний «Щедрий» — ось чому «посівати» ходять хлопчики та ще й до світу, бо «щедрий» надранок відійде в небо з димом «дідуха».

Першому посівальникові-хлопцеві, коли своїх дітей-хлопчиків немає, дають снопа молотити. Посеред хати розстеляють чисте рядно, а хата вже заметена й дідух спалений, — кладуть сніп, посівальникам дають в руки качалки, коли не вистачає качалок, то дають і макогона, бо дітей-молотників буває двоє і троє — і діти молотять, б’ють по колоссі кілька раз. Звичайно, ці діти раніше молотять свій сніп, бо з нього ж беруть і зерно для посівання (в Галичині вживається термін «посипання» 4).

Спочатку хлопець посівав вдома. Ставав перед обра зами, набирав жменю зерна з рукавиці, посівав і приказував: «На щастя, на здоров’я, та на Новий Рік, щоб родило краще, як торік — жито, пшениця та всяка пашниця. Дай, Боже!».

На Лівобережжі двері в цей час не зачиняли — люди чекали посівальників. Хлопець заходив до хати, скидав шапку і з порога:

Ходить Ілля на Василя,
Носить пугу житяную,
Де замахне — жито росте.
Роди Боже, жито, пшеницю,
Всяку пашницю,
У полі ядро, а в домі добро.
Дай, Боже! 5).

На Волині зустрічалося, що посівати ходили з хлопчиками і дівчатка 8-12 років. Посипали діл, стіл, усе в кожного в хаті, примволяючи:

На щастя, на здоров’я
На Новий Рік!
Роди, Боже, жито, пшеницю
І всяку пашницю!

Або «Роди, Боже, жито на все літо, жито, пшеницю, всяку пашницю» (с. Липки) або «Сійся, жито, пшениця, всяка пашниця, на Новий Рік» (с. Столпин) 6).

В деяких місцевостях посівальники, коли приходили до хати, кидали зерно до образів та приказували:

На щастя, на здоров’я!
Роди, Боже, жито й пшеницю і всяку пашницю.
Здрастуйте, з празником,
З Новим Роком, з новим щастям,
З Василієм!

В таких випадках гороху не брали, щоб не побиги скло на образах 7).

Перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим полазником — приносить до хати щастя.

Господарі запрошували: «Сідайте, хлопці, сідайте, щоб старости сідали», — як була в них дівчина. А коли і не мали дівчини, теж так казали, щоб сідали за столом, щоб все добре сідало 8). Садять ще посівальників на порозі — щоб кури сідалися, курчат висиджували.

Зерно, що розкидають посівальники, збирають. Трохи залишають на засів ниви, трохи курам кидають, щоб добре неслися і плодилися. Часом ще залишали зерно для корови, коли отелиться 9). А горох зберігали аж до весни. Весною, коли повилуплюються гусенята, їх загодовували цим горохом, щоб великі росли 10). Зерно посівне мусить з’їсти птиця, бо в яйці є зародок життя, як і в зерні. У яйці птиці є сонячна сила, яка є доброю і прихильною до людини.

Інколи при засіванні дівчата й парубки ловлять зерна та по них гадають: якщо кількість зернин парна, то дівчина вийде заміж і навпаки (с. Шендерівка, Каневський повіт) 11).

Посівальникам, в кого є гроші — давали по копійці, по дві, а переважно — млинців, пампушків, бубликів, пряників, шматок хліба.

В деяких місцевостях в Новий Рік «новолітувати» до священика ходять самі господарі й, замість змішаних зерен, несуть йому по «чвертці» або більше вівса, гречки і т.і. (с. Пололне, Новоградволинський повіт) 11).

Удень на Новий Рік ходять і дорослі посівальники — чоловіки: батьки до дітей і навпаки, куми до кумів, сусіди до сусідів. Після посівання приходять і жінки, але не вранці. Дорослі також посівають з рукавиці. Що саме знаменує ця рукавиця ще так і не вияснено остаточно: одні стверджують, що це нагадує чи замінює «ріг багатства та щастя», другі – що це панчоха романських народів, треті — що це символ магічний, який знаменував охорону врожаю, як рукавиця охороняє руку від морозу.

Дорослі чоловіки, здебільшого гуртками, але й поодиноко, приходять безпосередньо у хату і «посівають» уже не хату, як це роблять діти, а посівають господаря і господиню, виголошуючи досить довгі магічні побажання 12).

На Чернігівщині:

Шов Ілля На Василя,
В його пужечка Житяночка;/
Куди нею махне, —
Там жито росте.
Зароди, Боже,
Жито, пшеницю,
Всяку пашницю;
А в полі ядром,
А в дворі добром
На покуті гостьми,
На полу дітьми,
А в полі зернятком,
На дворку жеребятком 13).

На Херсонщині:

А в полі, полі сам Господь ходив,
Сам Господь ходив, зерно розносив.
Діва Марія Бога просила:
«Уроди, Боже, жито, пшеницю,
Жито, пшеницю, всяку пашницю».
Сію, вію, посіваю, з Новим Роком поздоровляю.
Будьте здорові з Новим Роком; з Василем.
Дай, Боже! 14).

На Київщині:

Сію, вію, посіваю, з Новим Роком поздоровляю.
На щастя, на здоров ’я та на Новий Рік,
Щоб уродило краще, як торік, —
Жито, пшениця і всяка пашниця,
Коноплі під стелю на велику куделю.
Будьте здорові, з Новим Роком та з Василем. Дай, Боже! 15).

На Буковині:

Сійся, жито, пшениця, всяка пашниця,
На цей Новий Рік, щоб ся вродило ліпше, як торік.
Дай вам, Боже, в щасті, в здоров’ї дочекати
Від Нового Року до Богоявлення,
Від Богоявлення — до ста літ,
Поки нам Біг назначить вік!
Дай, Боже! 16).

На Поділлі чоловік бажав господареві: «Дай, Боже, добрий день! На Василія, на Новий Рік! Сійте жито, пшеницю, всяку сівбицю, коноплі по стелю, а лен по коліна, аби вас голова не боліла 17).

Цих посівальників, як і дітей, просять сісти, щоб старости сідали, щоб квочки квактали й сідали, щоб рої сідали. Далі обов’язково частували добрими стравами і напоями.

У новорічних звичаях багато спільного з усім зимовим циклом свят, з Різдвом, Водохрещам, тощо. Це пояснюється тим, що весь зимовий цикл свят є господарський, тому й спільні мотиви. А в загальному, свято Нового Року — це свято надії і віри в краще майбутнє.

ЛІТЕРАТУРА

  1. О. П. Знойко. Міти Київської землі та події стародавні. К., 1989, с. 209.
  2. Ящуржинский. Культ хлеба в малорусских колядках. К., 1984, с. 1.
  3. С. Килимник. Український ріку народних звичаях в історичному освітленні. К., 1994, т. 1, с. 126; Матеріали до українсько-руської етнології. Львів, 1908, т. 15, с. 23.
  4. С. Килимник. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. К., 1994, т. 1, с. 129.
  5. О. Воропай. Звичаї нашого народу. К., 1991, т. 1, с. 150.
  6. С. Килимник. Матеріяли до українсько-руської етнології. Львів, 1908, т. 15, с. 62.
  7. Там само, т. 18, с. 80.
  8. Там само, т. 18, с. 86.
  9. С. Килимник. Український ріку народних звичаях в історичному освітленні. К., 1994, т. 1, с. 131.
  10. О. Воропай. Звичаї нашого народу, с. 151.
  11. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной императорским Русским географическим обществом. Юго-западний отдел. С., По., 1877, т. З, с. 2.
  12. С. Килимник. Український ріку народних звичаях в історичному освітленні. К., 1994, т. I. с. 133.
  13. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной императорским Русским географическим обществом. Юго-западний отдел. С., По., 1877, т. З, с. 452.
  14. Там само, т. З, с. 451.
  15. О. Воропай. Звичаї нашого народу, т. 1, с. 154.
  16. Там само, т. 1,с. 154.
  17. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. С., По., 1877, т. З, с. 38.