Косцьол Православни в Польсьце, давнєй і дзісь. Люцян Адамчу, Антоні Міроновіч. Варшава, 1993 р.
Ця невеличка книжка появилась у 1994 році заходом Головного Статистичного Управління і Варшавської Православної Митрополії невеликим накладом, бо всього 1000 примірників. В післявоєнний час це хіба перша поважна спроба охопити в цілому справи православної Церкви у Польщі і була очікувана віддавна. В українській пресі в Польщі вже появились інформації і рецензії на цю книжку, адже вона у великій мірі заторкує і українське населення. Ґрунтовну і критичну рецензію написали в п’ятому числі журналу «Над Бугом і Нарвою» д-р Микола Рощенко і Григорій Купріянович. Я зупинюся лише на деяких порушених авторами питаннях.
Було б все гаразд, якби автори дотримувались історичного об’єктивізму, вільного від спекуляції і політичних оцінок, про що запевняють у редакційному вступі. На жаль, так не сталося. Властиво вся описова частина переповнена політичним суб’єктивізмом і історичною нестислістю. Можна сказати, що для авторів моттом були знані слова Буніна Борковського: «Нєма Русі, єст тилько Польска і Московйя».
Вже на третій сторінці на три чверті картки, біля англійської, титульна російською мовою. Так і проситься питання: а чому не білоруською, адже ж в Польщі найбільше православних, власне, це білоруси? Ну й далі вже пішло. На ст. 12 авторка переконує нас, що в православії «… Поширений є культ всіх святих, в землі російській заяснілих». Справді? Чи православ’я — це тільки російська «спеціяльність»? У всіх східніх Церквах поширений культ всіх святих, але не російських, а взагалі всіх святих. Про те, що згадує авторка, поширене в Російській православній Церкві, і то до останнього часу тільки в Зарубіжній. Православна Церква в Польщі — це не тільки, а навіть не передовсім, Церква росіян.
На ст. 13 подібний «індифікатор» православ’я: «… Церкви нав’язують до будівництва візантійського, болгарського і Русі (нпр. Новгороду Вел., Москви)». Де це, в Польщі? Багато зразків російського (московського) будівництва знайдуть шановні автори в Польщі, а навіть в Україні чи Білорусі? Дозвольте запитати, а до Новгорода Вел. і Москви звідки прийшла церковна архітектура? Історик «Православія» написав, що «Київська Русь осягнула високий рівень релігійної культури, яка промінювала до Новгороду Вел., Пскова, Москви…».
Тут же автори повідомляють: «… Держава Казіміра Великого зустрілась з Православною Церквою в Галицькій Русі», а на ст. 48 пишуть, що: «Православна Церква в Польщі має багатовікову історію. Її початки сягають часів становлення польської держави». То як воно справді було? Адже становлення польської держави треба віднести щонайменше до X ст. Мабуть, треба було сказати, йдучи цим шляхом думання, що це відноситься до двох зовсім окремих Церков чи Митрополій: Київської і Моравської.
Дещо нижче автори вчать, що: «… За панування Мєшка І Червенські Городи становили частину його держави». Цікаво, з якого історичного джерела взяли шановні автори таку інформацію? Бо польський історик записав, що «Мєшко І панує майже над усіма лєхітськими племенами від Одри по Віслу». Була десь держава бужан-дулібів; ходили надбужани з Київським кн. Олегом на початку X ст. на греки; маємо також «Дагоме іудекс»… «Даровізном Ґнєзнєнском», називане, не згадуючи Кроніки Титмара і Бременського…
Чи можна тоді дивуватися, коли на ст. 51 читаємо: «Особливі заслуги для розвитку православ’я на східніх просторах польських земель положили галицько-волинські князі». (Підкреслення моє). Це вже зовсім еурека! Виходить, що могутня свого часу Галицько-Волинська держава була на… польських землях. Можна і так…
Нема підстав твердити, що в XI ст. «регіони польських земель були під юрисдикцією єпископів володимирських і туровських». Поперше, в XI ст. згадані землі не були «польськими». Лише в деяких містах Холмщини були польські гарнізони і то дуже коротко, бо десь п’ятнадцять літ, як наслідок походу кн. Болєслава Хороброго на Київ. Подруге, Холмське єпископство існувало вже від початку XI ст. як самостійна єпархія, підпорядкована Київській Митрополії. За польськими католицькими джерелами «руське єпископство» Холмське існувало перед 1071 роком. У 1073 році Холмський єпископ Іоан брав участь в перепохованні мощів Бориса і Гліба у Києві. Потрете, Холмська єпархія залишилась часово підпорядкована Володимирській (Волинській) після наїзду і зруйнування Холма і Холмщини Болєславом Смялим в 1074 році. Але був час, що до Холмської, власне, єпархії належало навіть єпископство Ратневське.
На цій же сторінці довідуємося, що Митрополія Київська була перенесена з Києва до Владіміра н. Клязьмою. Дозвольте — коли? Де шановні автори вичитали якийсь документ Вселенської Патріярхії про перенесення Митрополії з Києва до Владіміра? Нема такого і не було! Ще в половині ХІV ст. Вселенський патріярх і візантійський цісар писали виразно, що хоч Митрополит перебуває в різних містах, то його першопрестольним містом є КИЇВ і щоб в Русі була одна Митрополія Київська, правда митрополити перебували поза Києвом і мали навіть своє «подворіє» в Москві, але це не те саме, що перенесення Митрополії.
Також треба уточнити, що офіційно вперше єпископ вжив титулу «Митрополит Московський» щойно в 1461 році.
Дуже туманно викладають автори загарбання Москвою Митрополії Київської і всієї Руси, коли пишуть:
«…Росія, офіційно підпорядкувала в 1685 р. митрополитів київських (…) патріярхові московському. Наступного року патріярх Константинопольський зрікся на користь московського зверхности над Київською митрополією». Подумаймо, якщо Константинопольський Патріярхат зрікся зверхности над К М в 1686 році, то не могла Росія вже в 1685 р. «офіційно підпорядкувати» собі. Шкода, що автори «забули» подати таку малу деталь, що того ж 1686 року, по детронізації патр. Діонісія, Патріярший Синод визнав загарбання Росією Київської Митрополії сімонією.
Виходячи з вище сказаного та беручи до уваги, що Російська Церква оформилась як окрема Митрополія — зрештою, неканонічно! — виокремилась, власне, з Митрополії Київської в половині ХV ст., гріхом є писати, що в наданні Вселенським патріярхом автокефалії православній Церкві у Польщі «забракло істотного, з канонічного права, варунку, яким є згода Церкви-Матері», тобто московського патріярхату. Це просто блюзнірство! То Митрополія Київська і всієї Руси була Церквою-Матір’ю для Російської Церкви і Православної Церкви на землях, які входили до складу Польщі. Прочитаймо уважно Томос з 13.09.1924 року.
З написаного авторами виходить, що архм. Смарагд вбив митр. Юрія Ярошинського за те, що він був «маріонеткою в руках державної влади» (польської — моє). Давно вже відомо і то з акту суду над Смарагдом, що вбивства доконано за те, що Ю. Ярошинський був автокефалістом, а архм. Смарагд — ярим московським патріярхистом. Вбивство, шановні автори, завжди є гріхом, навіть як його чинить архм. і московський єдінонєдєлімець. Оправдання тут справді не на місці. Крім того, Ю. Ярошинський не був митр. Польської Православної Автокефальної Церкви, а тільки Православної Автокефальної Церкви в Польщі (в стадії організації, очевидно). Це дуже істотна різниця.
Шкода, що автори «забули» згадати, що на московських землях була така православна єпархія, як «Варшавська і Прівіслянського Края». Соромно воно, соромно, але що подієш, свої гріхи теж треба визнавати, зокрема коли пишеться наукову книжку. Так велить Бог!
Поминули автори і те, що вже в 1921 році на Соборі у Володимирі було прийнято рішення про введення до богослужбового вжитку українську живу мову. Щож, пам’ять людська буває забудькувата.
Жаль, що політичний суб’єктивізм не дав авторам вийти зовсім, як самі пишуть, поза спекуляції і політичні оцінки.
Степан Семенюк
