Охреститися в смерть Христову. Досвід Бога під час війни

«Пилат знову заговорив і сказав до них:

– Що мені робити з тим, якого ви звете царем юдейським ? Ті знову закричали:

– Розіпни його!

Пилат сказав до них:

– Яке зло вчинив він?

Та вони ще гірше кричали:

– Розiпни його!

Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж велів бичувати і видав на розп’яття» (Мк 15:12-15)

Цей уривок з Євангелія від Марка читали в наших храмах 24 лютого, у той перший день, коли ми прокинулися від жахливих новин про наступ росіян. Я ніколи не був тим, хто схильний у всьому бачити певні знаки і попередження. Однак у ці перші дні і тижні війни, коли ми прийшли до храму шукати в Бога сил і розуміння того, що діється, євангельські читання на літургії виразно зазвучали як Слово Боже, звернене до нас. Зрештою, все тоді зазвучало по-новому, отримало нові, набагато глибші сенси: церковна молитва, гнів і прокльони Давидових псалмів, прохання про «мир з висот і спасіння душ наших», покірне «Під твою милість», Причастя Христового Тіла і Крові.

Останні два тижні перед початком Великого посту – єдиний час у літургійному році, окрім тижня Христових страстей, коли ми перечитуємо розповіді про Страсті Ісуса і Його смерть на хресті. Коли у перший і наступні дні війни стривожені люди прийшли до храму, то інтуїтивно шукали надії і прагнення почути, що все це легко і швидко мине, що така кричуща несправедливість не має права коїтися на нашій землі, що Бог, врешті, не допустить чогось найстрашнішого. Однак перше, що народ почув, це Євангелія Страстей. Уже тоді стало зрозуміло, що ключ до розуміння чи бодай якогось прийняття ситуації, в якій опинилася наша країна, слід шукати в Таїнстві Христового хреста. Там, поза містом, поза храмом, у відчаї, у самотності, у нестерпному болю розправи над невинним Сином Божим творилася історія нашого спасіння, спасіння людства. Там вона твориться й нині. Там, у хресті Ісуса, в смерті Сина Божого треба шукати сенсу нинішніх днів: сенсу Бучі й Маріуполя, невинно убієнних дітей і тисяч втрачених життів відважних захисників України.

Усі ці глибокі духовні досвіди ми маємо добре запам’ятати й усвідомлено пережити. Травматичний досвід нашого українського хреста війни відводить нас до дуже автентичного духовного досвіду, який є основою християнства. Україна в ці болючі дні стоїть перед Таїнством хреста і відкриває з новою силою суть і силу християнства.

Повністю статтю читайте у паперовому або електронному варіанті.

 

Свіжий номер

4 (491) 2022 OBKLADYNKA_sajt