Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Опіка Матері

(Взяте з життя)

З великого, шумного й розбавленого міста після закінчення студій повернувся домів молодий чоловік. Дипльом у руках, та нажаль, із невилічимою недугою, недугою легенів. Але без порівнання більша й важча в нього недуга душі, бо повна втрата віри в доброго і милосердного Бога. Повернувся він до мами, яку дуже любив. Та мами вже не було між живими. В часі його довгих студій мама померла, відійшла у кращий світ… У родинному містечку о. парох і дальша родина недужого бачить, що життя молодого чоловіка не довге. Недуга поступає застрашаючо скоро, розкладає людський організм. Не місяці і не тижні, а дні його вже почислені. Не лишається багато часу, а душа хворого зовсім далека від Бога. Священик не забуває його відвідувати. Хоче потішити, пояснити, намовити до поєднання з Богом. Та все даремно!

Хворий рішуче відмовився, майже прогнав о. пароха з кімнати, кажучи що не бажає собі більше бачити священика. Отець відійшов пригноблений, але не тратить надії, просить у своїх молитвах Всевишнього за ласку навернення хворого. За кілька днів отець парох приходить у друге, але й цим разом даремно, хворий із ще більшою ненавистю глядить на священика і проганяє його з хати.

Родина майже в розпуці. Всі моляться, всі благають Спасителя про милосердя, за навернення хворого. За кілька днів родина втретє просить священика прийти, бо тепер уже є надія. І справді хворий приймає дуже чемно, перепрошує за свій попередній гнів і великий нетакт та заявляє, що хоче вмирати поєднаний з Богом.

Звідки ця велика і несподівана переміна? Сам хворий дає священикові відповідь. Попереднього вечора у його душі зродилася велика туга за дорогою й любою мамою, а на столі лежав старий молитовник мами. Хворий взяв молитовник в руки й став його переглядати. Це стільки осталось по мамі для нього, — по мамі, яку так сердешно любив, але яку під час веселого студентського життя призабув. У цьому молитовнику він знайшов образочок-пам’ятку свого першого св. Причастя, а на тім образочку дрижача рука побожної мами виписала таку просьбу: «Дорогий Ісусе, ввійди в серце мого сина… молю Тебе благаю, кріпи його у вірі й веди крізь усі небезпеки світу до вічного спасення.» Прочитана просьба любої мами зробила тепер на хворого сильне, прямо потрясаюче враження, зайшла глибоко в його душу. Спомини про любу маму залили його серце — пригадалися йому любі науки, якими проготовляла свого найдорожчого сина, до першого св. Причастя — пригадалися також обітниці, які він дав тоді зі щирої молоденької душі своїй неньці. В душі його почалася страшна боротьба, гіркі викиди сумління розривали його нерви, а оживаюча віра боролася і перемагала, давне безвірство. Перед очима хворого переходив неначе фільм неначе видіння: його чиста, ясна, нічим несплямлена юність, а потім… життя впавшого мужчини-безвірка. Вкінці з великим зусиллям припав він навколішки і перший раз по кількох літах веселого, але грішного життя у великому місті, почав у сльозах щиро й гаряче молитися. Під час цеї молитви побачив він виразно біля себе свою любу маму. Вона теж клячала і молилася з ним, зі своїм сином як колись було в роки його щасливого дитинства.

Видіння матері було таке любе й дороге що сам рішився попросити священика щоби його висповідав. Священик сповідаючи його сам плакав із каянником, бачучи велику Божу ласку. Після св. Причастя вмираючий просив отця прочитати йому кілька молитов із молитовника мами.

Коли ж укінці прийшли хвилі смерти, останні віддихи туземного життя, хворий останками сил сів на ліжку, простягнув руки і промовив: «Мамо, моя дорога, солодка мамо». Поволі схилилась голова і серце перестало битись. Вона, мама в останній годині вимолила спасення душі сина. Могуча в Бога молитва мами за свою дитину і за життя і по смерті.

Поділитися: