19 листопада минуло 30 років з часу відходу у вічність відомого українського громадсько-політичного діяча, науковця і довголітнього ректора Українського вільного університету в Мюнхені Володимира Янева. Сам він, мабуть, сказав би, що його смерть могла настати тільки в листопаді. Цей місяць для професора Янева мав глибоку символічність і навіть містичність, яка супроводжувала його ціле життя. В цьому місяці у 1908 році він народився, тоді ж при пологах померла його мати Елеонора Білецька. Ця втрата боліла йому до кінця днів… Мабуть, з цього болю прокинувся в ньому поетичний талант, як він сам про це пише в одній із найемоційніших своїх поезій, присвяченій матері: «Кажуть (сам не тямлю): / Я дитиною малою, / Як ішли десь похорони, / Губи гриз у неспокою, / Груди рвали дикі стони. / Згодом хлопцем у кімнаті, / Де дивилась Ти з портрету,/ – Гимни я почав складати / Для сумного силуету» («Життя» зі збірки «Листопадові фраґменти»). Напевно, не меншу роль смерть матері відіграла й у колосальній працьовитості Володимира Янева та його здатності долати життєві перешкоди. Страх перед небезпекою змарнування подарованого найвищою ціною життя спонукав його вкладатися і викладатися по максимуму у все, за що б він не брався: «Мушу жити все в напрузі / Усіх нервів і всіх сил, / Не знижу ніколи льоту! / Не опущу моїх крил!» (Там само).
Повністю статтю читайте у паперовому варіанті.
Також можна придбати електронну версію часопису.
