Двадцять тисяч вірних, понад шістсот священиків та півсотні єпископів з усього світу одночасно моляться на лівому березі Дніпра з нагоди освячення патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві та святкування 1025-ліття Володимирового Хрещення. Ні під стінами собору, ні в медіа не чути протестів маргінальних, політичних та псевдорелігійних груп, кожен вірний почувається як удома. Серпневі події більшості з нас важко було виобразити ще 10 років тому, а тепер те, що відбулося, є таким природним, що уявити по-іншому вже неможливо.
На перший погляд не можна сказати, що ця Всецерковна проща до Києва чимось відрізнялася від інших греко-католицьких прощ. Тисячі вірних з кариматами і вервичками, десятки священиків, що сповідають, люди, що записують на аркушиках імена рідних в інтенції «за здоров’я» чи «за упокій», вишиванки, релігійні та молодіжні пісні, продаж дисків і літератури — усе те, що ми звикли бачити на наших прощах. І не було б нічого надзвичайного, якби все те дійство відбувалося в Гошеві чи Зарваниці, якщо б не йшлося про освячення греко-католицького патріаршого собору на лівому березі Дніпра… В цей день за дійством, що відбувалося в соборі та навколо нього, завдяки відеотрансляції по телебаченню та в інтернеті спостерігав увесь світ, а вірні, що прибули на прощу, казали: «Ми мусили приїхати, бо це вперше УГКЦ має свій патріарший собор».
Ключовим моментом, який не може залишитися поза увагою, є всецерковний характер прощі. На її підготовку була залучена вся УГКЦ, участь в ній узяли люди з усього світу. Рішення про освячення собору в серпні було ухвалене в лютому цього року. Безпосереднім відповідальним за прощу та підготовку собору до освячення став київський єпископ-помічник владика Йосиф Мілян. До організації прощі долучилися духовенство та миряни з різних єпархій, а також Патріарший паломницький центр, який очолює отець Любомир Яворський. Отже, в процесі підготовки було два завдання — підготувати собор і подбати про прочан.
Уже наприкінці літургії з нагоди освячення Глава УГКЦ Блаженніший Святослав назве чудом те, що за кілька місяців вдалося знайти необхідні кошти для проведення робіт у соборі. «Справжнім священномучеником будівництва цього храму і його завершення є владика Йосиф Мілян. Коли ми оголосили, що будемо освячувати собор, на наших рахунках був абсолютний нуль, і це був лютий місяць цього року… Треба було бачити вираз обличчя владики Йосифа, який почув рішення Синоду», — розповідав Блаженніший. Однак за цих кілька місяців владиці вдалося знайти кошти і на мармуровий престол, і на мармурову підлогу, і на підготовку самої прощі.
Безпосередньому приїзду прочан до Києва передувала реєстрація через інтернет. Отець Любомир Яворський повідомив «Патріярхат», що через надто активну участь довелося передчасно припинити реєстрацію мирян. «Захід України був дуже активний, під час реєстрації дуже активною була Львівська архиєпархія, а чи не найактивнішим виявився Сколівський район, із якого приїхало аж 17 автобусів. Ми думали, що буде трохи більше 20 тисяч. Після того як почали реєструватися дуже активно, ми мусили закрити реєстрацію на сайті», — пояснив він. Утім чимало людей з України і з-за кордону приїхало без попередньої реєстрації. Всі охочі отримали традиційний прочанський набір і могли харчуватися на польовій кухні.
За програмою масове прибуття прочан було заплановане на суботу, 17 серпня, але дехто приїхав уже в п’ятницю. Ще раніше, 15 серпня, в четвер, прибули перші волонтери з інших єпархій. Загалом у підготовці прощі взяло участь майже 150 волонтерів з різних єпархій. Наприклад, із Тернопільсько-Зборівської митрополії приїхало 36 осіб. «Ми — збірна волонтерів із кількох організацій: «Українська молодь Христові», «Обнова», Католицьке скаутство Європи та інших. Щойно приїхали 16 серпня зранку. Тільки приїхали, залишили сумки і одразу ж до праці. Багато хто працював у дві зміни. Ми мали одне завдання — підготувати територію собору для прийому прочан і працювати там, коли вони будуть реєструватися, забезпечити їм охорону та медичну допомогу. Загалом нам сподобалось. Ми приїхали б знову», — розповідають хлопці та дівчата з Тернопільщини, прямуючи на київський вокзал.
Проща розпочалася фактично у п’ятницю, 16 серпня, ввечері відкриттям двох виставок – «Патріарх Йосиф Сліпий» та «Папа і Україна» в крипті патріаршого собору. На виставках презентували особисті речі церковних сподвижників. «Тут є подушка Патріарха Йосифа Сліпого, на якій він спав у таборі, його антимінс, сорочка, піжама, особисті речі, медалі. Що стосується виставки, присвяченій Папі, то на ній експонували особисті речі блаженного Івана Павла II — його орнат, сутану, піюску, хрест», — розповідає один із організаторів виставки, завідувач Львівського музею історії релігії Руслана Бубряк.
У своєму слові з нагоди відкриття прощі владика Йосиф Мілян зазначив, що вже невдовзі до крипти собору перенесуть останки самого Патріарха Йосифа. «Ми сьогодні хотіли показати це місце, де він мав би спочити у підземеллях патріаршого собору Воскресіння Христового. Ми знаємо, що це не буде останнє місце його спочинку. Може, колись Софія стане катедральним собором об’єднаної Київської Церкви, до якої входитиме і наша Українська Греко-Католицька Церква, може, київське християнство з пошанівку до нього, його ідей, які реалізовуються, і ми це бачимо, запросить його спочити там, щоби на його мощах традиційно справляти Євхаристію жертви нам усім на спасення», — зазначив єпископ і додав, що в крипті собору хочуть перепоховати київського митрополита Ісидора, який брав участь у Соборі, на якому була підписана Флорентійська унія. Зараз його могилу шукають.
В суботу, 17 серпня, прочанський день розпочався літургією в дерев’яній церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці, що на території собору. О восьмій годині ранку на площі біля собору зібралося вже кілька сотень людей. Першими прочанками, яких я зустріла біля найближчої до собору станції метро, були дві мирянки з руху «Матері в молитві», що приїхали із Закарпаття. Потім під час прощі я зустрічала їх не раз. Якось одна з них підійшла до мене і запитала, чи не знаю я, де можна зробити пожертву на «наш патріарший собор». Я показала їй настоятеля, і вона склала пожертву тисячу гривень. Певна, що це був не один такий випадок на цій прощі, бо люди, розповідаючи про свої враження, завжди казали оце «наш».
Ці дві мирянки із Закарпаття були далеко не єдиними представницями руху «Матері в молитві», бо відразу після ранкової літургії в Міжнародному виставковому центрі відбувся з’їзд цього найбільшого в нашій Церкві мирянського руху. Людей прибуло так багато, що всі не змогли поміститися в наперед замовленому залі, тож близько сотні жінок молилися надворі. У з’їзді взяло участь більш ніж 1200 осіб, а загалом до руху належить понад 30 тисяч вірних. Координатор руху Віра Чмелик каже, що не встигає реєструвати нові спільноти, яких сьогодні в Україні налічується вже понад 1200. На заході не було гучних виступів. Тут можна було бачити отців, що сповідали жінок, об’єднаних великою спільною молитвою, відчути простоту і довіру. З’їзд завершився Божественною літургією.
В той же час у іншому залі Міжнародного виставкового центру проходив ще один захід – освітній
форум на тему «Християнські цінності в освіті. Виклики і перспективи». У ньому взяли участь відомі експерти в галузі освіти — такі як народний депутат, координатор руху «Суспільство знань» Лілія Гриневич, академік Омелян Вишневський, релігієзнавець Людмила Филипович, а почесним гостем був сам архиєпископ-емерит Блаженніший Любомир. У своєму слові до учасників форуму він зазначив, що батьки мають усвідомити свою відповідальність за релігійне виховання дітей. «Ми сьогодні зійшлися тут у важливий час, бо якраз цими днями буде освячений патріарший собор Воскресіння Христового УГКЦ, який стане символом єдності християн. А з іншого боку, ми цього року згадуємо 1025-ліття Хрещення України-Русі. Ці дві обставини спонукають нас застановитися над тим, наскільки дбаємо про християнське виховання своїх дітей», — сказав Блаженніший Любомир. Потім Глава УГКЦ відслужив молебень на Володимирській гірці. Напередодні ця подія не викликала особливого ентузіазму, бо молебні на Володимирській гірці, хоч традиційно стали одним із ключових елементів святкування Володимирового Хрещення, завжди мали неоднозначні відгуки в суспільстві. До прикладу, цьогорічне богослужіння УПЦ 27 липня медіа назвали «віп-молебнем», бо в ньому змогли взяти участь тільки політики та православні єпископи вірянам намагатися потрапити на нього не радили. Та й, відверто кажучи, не дуже вірилось, що знайдеться багато охочих помолитися біля пам’ятника святому Володимирові спекотної суботньої днини. Але ближче до третьої години дня площа біля пам’ятника стала залюднюватися, підходили щораз нові групи. Здавалося, що той потік людей ніколи не скінчиться, миряни прибували до самого закінчення молебню. Потім офіційний сайт УГКЦ подав інформацію, що на ньому було понад 6 тисяч греко-католиків.
У своїй проповіді на Володимирській гірці Блаженніший Святослав наголосив на тому, що хрещення в Дніпрі мало одну особливість: кияни були охрещені всі й одразу. «Саме тут разом у водах Дніпра з розрізнених племен ми стали єдиним народом. Тому сьогодні ми зійшлися сюди з різних країн, з різних міст і сіл України, навіть з різних конфесій і Церков, щоб тут, при тому джерелі нашої віри, знову бути разом. Саме до цієї єдності, єдності єдиної неподіленої Церкви, закликає нас сьогодні рівноапостольний князь Володимир. Тому я відкриваю сьогодні обійми до всіх, які сюди прибули зблизька і здалека, відкриваю сьогодні обійми до всіх православних, католиків, протестантів і просто добрих людей і всіх кличу: будьмо разом, відновімо нашу віру, будьмо разом християнами третього тисячоліття!» — закликав Патріарх.
Ближче до вечора на площі перед собором зібралося чимало люду, який чекав на Всенішну з Чином освячення патріаршого собору. На службі по черзі співали вихованці різних греко-католицьких семінарій. Під час цього богослужіння в головний греко-католицький храм занесли мощі апостолів та мучеників. Зі словом до вірних і жертводавців звернувся Блаженніший Любомир. «Дякую вам, де б ви не були», — сказав він, і ці слова почули не лише вірні, які були на літургії, але й ті, хто спостерігав за подією завдяки трансляції на «Живому ТБ».
Коли вже зовсім звечоріло, чимало людей розійшлося на ночівлю, але то тут, то там можна було бачити священиків, які сповідали, людей, які молилися на вервичках, гурт молоді, який мав жваву розмову з кимось із владик. В той час у соборі відбувалася молитва, по «Живому ТБ» транслювали телемарафон, а в Міжнародному виставковому центрі хтось готувався до сну, а хтось до нічних чувань. Проща є проща. Ті молодіжні чування мали дуже багато елементів: виступ греко-католицького театру «Притча» з виставою «Володимир», поставленою за мотивами п’єси Феофана Прокоповича; презентація руху «Справжня любов чекає», концертна програма.
В неділю собор був ущерть заповнений людьми, навколо нього також стояли тисячі вірних. Як зазначають організатори, не було якихось прикрих випадків чи надзвичайних ситуацій. Любомир Яворський каже, що вся справа у Божій Благодаті. «Це один із таких заходів, коли відчутна присутність Божа, по-людському це неможливо організувати такий захід. Приїхало стільки людей, а нас горстка оргкомітету… Це неможливо, а по-Божому це можливо. Я не знаю жодних надзвичайних ситуацій. Наші групи, які прибули сюди, дуже культурні та виховані», — сказав він.
На літургії співав зведений хор чотирьох греко-католицьких митрополій в Україні під орудою регента хору патріаршого собору Тетяни Стефанишин.
Під час підготовки собору до освячення чи не найбільше грошей та зусиль витратили на те, аби придбати і встановити мармуровий престол та мармурову підлогу з підігрівом. Крім того, в соборі зараз є намісні ікони та по обидва боки від них ікони святого Василія та святого князя Володимира. На жаль, поки не знайшли коштів для того, щоб зробити мозаїки на внутрішньому боці бічних стін. На цьому місці зараз репродукції та пропозиція мирянам спонсорувати ті мозаїки. Планується, що з правого боку від престолу на бічній стіні одна за одною будуть мозаїки із зображенням великого рівноапостольного Методія, великої рівноапостольної княгині Ольги, великого рівноапостольного Кирила, пророка Єзекеїла, преподобного Феодосія Печерського. А з лівого, також на бічній стіні — святого Василія Великого, великого рівноапостольного князя Володимира, святого Івана Золотоустого, священномученика Йосафата і спільна мозаїка новомучеників: Северіяна, Віталія, Йоакима, священномучеників Павла і Йосафата, а також Андрея Шептицького.
На Божественній літургії в неділю, 18 серпня, одним із ключових моментів було освячення мармурового престолу, на якому з цього часу звершується Свята Євхаристія. В Чині освячення престолу крім Блаженнішого Святослава, взяли участь митрополити УГКЦ. Архиєреї помили престол водою з милом, червоним вином, рожевою водою. Потім трапезу помастили миром, після чого всередину престолу Блаженніший Святослав заклав мощі святих мучеників.
«У цю трапезу ми вклали мощі цілої спільноти святих: апостолів Петра і Павла; святого Андрія Первозваного — першого з покликаних і благовісника Божого Слова на київських горах, Папи Климента Римського та Мартина, які загинули на українських, кримських землях, святого священномученика Йосафата, що своєю кров’ю запечатав єдність Київської Церкви з Римським Апостольським Престолом, блаженних священномучеників ХХ століття Миколая Чарнецького та Йосафата Коциловського», — зазначив Блаженніший Святослав і повідомив, що з нагоди освячення собору УГКЦ попросила в Католицької Церкви мощі 12 апостолів.
Під час літургії Глава УГКЦ подякував усім жертводавцям і тим єпископам, що займалися питаннями будівництва собору. Найперше владиці Василю Медвіту, тодішньому київському екзарху, за те, що розробив усю проектну документацію і добився виділення земельної ділянки без єдиного хабара. «Оце все (територія собору — прим. ред.) було кинуте напризволяще, тут були хащі, бруд. Я прийшов сюди з тодішнім місцевим екзархом владикою Василем, потім запросили архітектора Лівчука і почали працювати на цю ділянку. Тоді, щоб отримати всі дозволи, треба було мільйони, аби дати хабара, а ми працювали тільки на честь і на совість. Обходили всі органи: охорону природи, охорону пам’яток, комісії Київради, потім лікаря санепідемстанції, місцеве самоврядування, і кожен на тебе дивиться, кожен хоче, а ти йому пояснюєш, що ти любиш добро», — розповідає пан Юрій Руголь, якому владика Василь доручив безпосередньо займатися виготовленням документації. З його слів, у планах було отримати на другому етапі ще одну земельну ділянку, завдяки чому УГКЦ мала б прямий вихід до Дніпра, але з різних причин цього не вдалося зробити…
Патріарх подякував і владиці Богдану Дзюраху, який після владики Василя опікувався будівництвом собору, та владиці Василю Лостену, який «не тільки вміє добре молитися, але й гарно шукати добрих жертводавців». І як уже мовилося, Глава УГКЦ подякував владиці Йосифу Міляну, що займається завершенням будівництва собору. Але найбільше Блаженніший Святослав дякував Блаженнішому Любомиру, який «наважився на неможливе» і заклав наріжний камінь собору.
Глава Церкви подякував офіційним делегаціям від Римо-Католицької Церкви та Східних Католицьких Церков, які прибули на освячення собору. Участь у богослужінні взяли папський легат кардинал Аюдріс-Юзас Бачкіс і Апостольський нунцій в Україні архиєпископ Томас-Едвард Галліксон. Окрім них, були присутні президент Американської єпископської конференції архиєпископ Нью-Йорка Тімоті Долан, президент Канадської єпископської конференції архиєпископ Річард Сміт, представник Польської єпископської конференції архиєпископ Любліна Станіслав Будзік, представник Німецької єпископської конференції єпископ Герхард Файге, представник Римо-Католицької Церкви в Україні архиєпископ Петро Мальчук.
На освячення собору прибули єпископ Угорської Греко-Католицької Церкви Фюлоп Кочіш, Єпископ Італо-Албанської Церкви Донато Олів’єро, Апостольський екзарх для греко-католиків Сербії та Чорногорії владика Юрій Джуджар, Апостольський екзарх для католиків візантійського обряду Чеської Республіки владика Ладіслав Гучко, делегат владики Кекіча з Боснії та Герцеговини ставрофорний протоерей Михайло Стахнек і Мукачівський греко-католицький єпископ Мілан Шашік.
Від української церковної спільноти на освячення собору приїхали представники Лютеранської Німецької Церкви та Апостольської Вірменської Церкви в Україні.
На літургії були присутні керівники міжнародних благодійних організацій таких як «Реновабіс», «Церква в потребі», «Кнева» та «Лицарі Колумба».
Хочу написати і про те, кого на освяченні собору не було, маю на увазі представників трьох інших Церков — спадкоємиць Володимирового Хрещення. «На жаль, сьогодні з українських православних Церков єпископських представників не було, можливо, були представники священичого рангу, але я не міг їх ідентифікувати. Хоча запрошення особисто склав усім», — розповів після літургії журналістам Блаженніший Святослав.
До останнього очікували, що на освячення прийде Патріарх Філарет, спеціально для якого навіть крісло поставили, але його чомусь не було… Натомість єпископ УПЦ (КП) взяв участь у святковому бенкеті з нагоди освячення собору. «Намісник Михайлівського Золотоверхого Агапіт був на урочистому заході —бенкеті, який відбувся з нагоди освячення собору Воскресіння у Києві, та передав вітання Патріарха Філарета Главі УГКЦ Блаженнішому Святославу Шевчуку. Тому не можна говорити, що нашої присутності не було», — пояснив ситуацію «Патріярхату» прес-секретар УПЦ (КП) владика Євстратій Зоря.
На освячення не прийшов і представник УПЦ, хоча задовго до цього дня відповідне запрошення Блаженніший Святослав особисто передав Митрополиту Володимирові Сабодану. В прес-службі УПЦ відсутності представника цієї Церкви не змогли пояснити. Тут доречно буде пригадати, що в 2005 році, напередодні офіційного повернення осідку Глави УГКЦ до Києва, Блаженніший Володимир надіслав листа Папі, в якому просив його як Главу всієї Католицької Церкви вплинути на ситуацію і не дозволити перенести осідок. Тоді повернення осідка супроводжувалося протестами маргінальних політичних і навколоцерковних груп, а вже на саме освячення собору ці організації чомусь не відреагували.
Під час урочистої академії в Національному палаці мистецтв «Україна» Патріарх наголосив на тому, що разом із освяченням собору через 380 років відбулося відновлення історичної справедливості. «Справді, на цей день ми довго чекали, тому що останнім катедральним собором нашої Церкви в Києві був собор святої Софії, але так історія нам сьогодні показує, що саме цього року, коли ми освячуємо собор Воскресіння, минає кругла дата 380 років з того дня, коли нас вигнали з цього собору і ми втратили катедральний храм у Києві. Це сталося якраз 12 липня, на свято Петра і Павла, 1633 року — 380 років молитви, очікування і повернення. Цей день сьогодні настав», підсумував Блаженніший Святослав і сказав, що відтепер щороку в греко-католицькому церковному календарі буде ще одне свято — Оновлення собору. «Згідно з рішенням Синоду єпископів нашої Церкви, який завершився цією урочистою літургією освячення собору, це свято стане святом нашого літургійного календаря. Відповідно до рішення Синоду, щороку в передпразництво Переображення за юліанським календарем 18 серпня ми будемо святкувати Оновлення собору Воскресіння Христового в Києві. Буде укладена окрема служба і у всіх наших монастирях, наших храмах, наших парохіях, в цілому світі те, що ми сьогодні пережили, буде святкуватися як свято, щоб ця радість, яка сьогодні зробила нас кращими людьми, не загубилася, але подорожувала з нами», — зазначив Патріарх.
Блаженніший Святослав сподівається, що тепер, коли УГКЦ має власний патріарший собор, наступним кроком стане надання Папою Франциском їй патріархату.
Ця розповідь буде неповною, якщо не згадаю всього розмаїття вишиванок, які можна було бачити на прощі: традиційні гуцульські, копії вишиванок козацьких старшин, переведені у вишивку трипільські орнаменти, традиційні вишиванки з усіх регіонів України…. Це ще один штрих до ідентичності УГКЦ.
КОМЕНТАРІ
Отець Володимир Мальчин, віце-канцлер Патріаршої курії УГКЦ:
Я б сказав, що це була така велика євангелізаційна дія, бо те, що вже чую від людей, які не є вірними нашої Церкви, вони спостерігають за нашими прочанами, котрі були на прощі, чи владиками, котрі були на Синоді, чи волонтерами, котрі допомагали організовувати, і вони бачать велику силу позитиву. Це справді справило дуже позитивне враження, головне — євангелізація.
Мене дуже вразив той момент, коли після освячення собору всі наші владики виходили процесією на освячення води. Вишикувалась така гарна колона. Я йшов поруч з архиєпископом з-за кордону, якого супроводжував, і на думку спала аналогія, що так, як колись наших владик вивозили в Сибір — масово, щоб не залишилось нашої єрархії, так і тепер тут як символ воскресіння нашої Церкви ми побачили велику кількість єрархів, священиків, які йшли як одне тіло. Це справді сила Воскресіння Христового, на честь якого названо наш патріарший собор.
Отець Любомир Яворський, голова ППЦ:
Наші очікування справдилися: 20 тисяч прочан прибуло в паломництво, і Богу дякувати, ми змогли забезпечити їх певними умовами, старалися нікого не залишити поза увагою. Вірні з тих країн, про які ми раніше говорили, прибули. Загалом у прощі взяли участь вірні УГКЦ з більш ніж 40 країн світу, з усіх єпархій УГКЦ в Україні та за кордоном. 3-за кордону прибуло десь кілька тисяч, бо тільки на сайті зареєструвалося тисячу. Але я знаю, що багато груп не реєструвалися, тож припускаю, що їх могло бути втричі більше.
Ми як ППЦ після цієї прощі маємо великий виклик для організації таких заходів, щоб якнайбільше тепер скеровувати прочанський дух до патріаршого собору. Тим більше що чули, які мощі закладені в соборі у престол. Будуть ще виставлені мощі. Це буде справді великий духовний центр, куди прибуватимуть прочани.
Мар’ян Дмитрів, Буенос-Айрес, Аргентина
Я Блаженнішого Святослава знаю, коли він ще не став Патріархом, жив у Аргентині і був нашим владикою. Я дуже радий, що він був нам владикою, бо ми пропали 6. Собор мені дуже подобається, я бачив, як його будували, бо щороку приїжджав в Україну з групою. Я не маю слів, щоб описати, який він гарний. Залишилося ще трохи до його завершення. Приїду сюди і наступного року.
Олена Бідованець, голова Федерації академічних і студентських товариств «Обнова»
На цю прощу до собору наші «обновляни» приїхали з Донецька, з того міста, про яке Ми чуємо фрази «спасибо жителям Донбасса…» і тому подібне. Тож фраза «собор єднає всіх» звучить для мене надзвичайно приємно. Ми розуміємо, що саме Бог, Церква, Україна є тим, що нас єднає і повинно єднати. Крім того, освячення собору — це один із логічних кроків, який є дуже важливим на шляху до нашого патріархату, до самоутвердження нашої держави. Хочу наголосити, що відчуваю: я не є тут якоюсь безформною масою, а однією з важливих цеглинок. І такою важливою цеглинкою є кожен із нас. Для того, щоб це свято єднання собором було дійсно святом, маємо розуміти, що як неділя не може бути без інших днів, так і не може бути цей собор без наших інших щоденних кроків, які робимо там, де живемо.
Зеня Бружина, провідниця американської групи, штат Нью-Джерсі
Ми приїхали з різних міст Америки. Офіційно нас прибуло майже 60 осіб, крім того, є люди, які приїхали індивідуально. Раніше ми бачили собор на знимках, але бути тут – це для нас і приємність, і щастя. Враження прекрасне, бо вчора ми були, коли заносили мощі. Це відбувалося дуже урочисто — так, як ми сподівалися, навіть ще краще…. Ми собі уявляли більш традиційний собор, такий як Софія чи Михайлівський Золотоверхий, але ми живемо у XXI столітті, тому собор нас не розчарував. Діаспора склала дуже багато пожертв для того, аби він тут постав, але ще потрібна не лише моральна, а й фінансова підтримка. Віримо, що й Україна до того долучиться, бо хочемо бачити собор завершеним.
Магдалина, сестра-служебниця Непорочної Діви Марії, Польща
Собор дуже гарний, світлий, такий світлий, як Христове Воскресіння. Це ясність, яка б’є з кожного вікна, тут місце Божої ласки. Я думаю, що в цьому місці люди будуть кормитися Словом Божим, Христовою кров’ю, і Бог справді буде діяти на цьому місці. Господь хотів, щоб він тут постав. Це Божа воля. Краса собору залежатиме від того, чи тут будуть люди, бо найбільш цінними є саме люди, людські душі, котрі тут зможуть насичуватися Божою любов’ю. На прощу до собору з Польщі приїхало дуже багато паломників: з Перемишля, з Білого Бору, з Пененжна, Гурова і Лавечка, Вроцлава. Це великі групи, нас дуже багато.
Олександр Гоменюк, учасник хору патріаршого собору
Співати на освяченні патріаршого собору було для мене великою честю. Ця подія сталася через 380 років після того, як унійних митрополитів вигнали зі Святої Софії. Таке буває раз у житті. На літургії співав зведений хор з чотирьох митрополій — Києво-Галицької, Тернопільсько-Зборівської, Львівської та Івано-Франківської. Це 90 людей, які побачилися за день до літургії і так чудово заспівали.
