Заходами Українського Патріярхального Товариства, відділу Нью-Йорку у неділю, 10 грудня 1995 p., відбулась доповідь на тему: «Пекучі проблеми Української Греко-католицької Церкви напередодні Собору 1996 року: територіяльність, Патріярхат і помісність у нових обставинах екуменічної та душпастирської дійсности», яку виголосив о. д-р Петро Ґаладза з Оттави, Канада, що с професором Інституту Східньо-Християнських наук ім. Митрополита Андрея Шептицького при Університеті св. Павла в Оттаві.
Присутніх на доповіді і доповідача щиро привітав голова управи відділу в Нью-Йорку о. диякон Юрій Малаховський і водночас широко представив доповідача, молодого, багатонадійного, активного і талановитого священика о. д-ра професора Петра Галадзу, який прийняв запрошення і не пожалів часу, труду й енергії і приїхав, щоб поділитись своїми думками про проблеми нашої УКЦеркви під сучасну пору.
Доповідач розгорнув широку картину нашої Української Церкви в Україні й діяспорі. Звернув увагу на обмеження юрисдикції нашої Церкви в Україні тільки до верховної архиепархії Львова, себто до західніх земель України. Утворені нові єпархії не були поширенням території, тільки збільшенням самого числа єпархій за рахунок Львівської Митрополії і Івано-Франківської єпархії. Звичайно, обмеження юрисдикції Патріярха Мирослава-Івана було дуже разючим. Без сумніву, у цьому заважив діялог Ватикан-Москва. Щоб якось вийти з цієї ситуації, то Папа Іван-Павло II надав особисту юрисдикцію для Патріярха Мирослава-Івана на цілу Україну. Тому, що у це не всі вірили, себто у надання такої юрисдикції, то в цій справі був зі сторони Ватикану виданий офіційний документ. Звичайно, особиста юрисдикція не може вдоволяти нашу УКЦеркву, а крім цього, як можна обмежувати юрисдикцію Церкви на її власній території. (Поширено вістку, що УКЦерква на останньому Синоді, у листопаді 1995 p., що відбувся у Римі, одержала юрисдикцію на цілу Україну й українську діяспору, але покищо немає для цього жодного документу — Ред.).
Отець П. Галадза коротко зупинився над питанням діялогу Москва, Ватикан, Царгород і Грецька Церква. Ватиканові, а зокрема Папі Іванові-Павлові II залежить на цих контактах, бо сьогодні його ціллю є, щоб до двотисячного року знайти єдність у дусі, щоб усі були одно. На жаль, ні Москва, ні Царгород не є прихильно наставлені до нашої УКЦеркви, твердячи, що уніятизм стоїть на перешкоді діялогу Римо-католицької Церкви з Православною Церквою. Доповідач підкреслив, що Атенська, себто Грецька Православна Церква, натискає на Вселенського Патріярха Вартоломея, щоб він відмовився від діялогу з Ватиканом, бо він не ліквідує Греко-католицької Церкви. Під тим оглядом Баламандська Заява чи резолюції були більш помірковані, спокійніші і зближались ближче до християнської любови, не виключаючи уніятських Церков.
Доповідач також накреслив український сучасний православний світ, що є поділений на три основні православні Церкви: Українська Православна Церква,(Київський Патріярхат, патріярх Володимир (Романюк), що помер минулого року, а тепер є обраний Патріярхом Філарет (Денисенко), Українська Православна Церква, Московський Патріярхат, на чолі з Митрополитом Володимиром (Сабодан), Українська Автокефальна Православна Церква на чолі з Патріярхом Димитрієм (у мирі Володимир Ярема). Крім цього існують ще інші. Не запримічується великих спроб до поєднання. Останньо після вибору патріярха Філарета позначились ближчі стосунки Української Православної Церкви Московського Патріярхату Володимира Сабодана з УАПЦерквою Патріярхом Димитрієм. На жаль, це ще далеке від бажаного. Всі наші Церкви повинні змагати до єдности.
Між нашими православними Церквами і Українською Католицькою Церквою немає великих різниць, і можна б знайти спільну мову. Виглядає, що Римо-католицька Церква хоч має без порівняння більші різниці з Православною Церквою, але скоріше знаходить більше зрозуміння і веде постійно діялог. Наш діялог повинен бути щирий. Існує загальна поширена думка, підкреслив доповідач, що коли Ватикан не визнає нашого патріярхату, то він іде за політичною коньюнктурою, а насправді так не є. Головна причина, що наш Патріярхат не визнаний, лежить у тому, що є сильна реакція проти визнання Патріярхату УКЦеркви православних. Тут напевно перед веде наш північний сусід — Москва. При цьому виринає проблема прозелітизму. Нагадав, що Папа Урбан VIII у своєму пляні мав, як він говорив, через уніятську Церкву навернути Схід. Сьогодні це питання виходить дещо відмінно. З одної сторони обмежується впливи нашої Церкви, а в той же сам час поширюється без жодних обмежень римо-католицизм в Україні. Підкреслив, що православні готові скоріше погодитись на римо-католицизм, чим на Українську, чи як тепер привернено назву, Греко-католицьку Церкву. До речі, ще перед розвалом Радянського Союзу Москва була готова на поширення і віднову Римо-католицької Церкви, але не Української Католицької Церкви східнього обряду. Римо-католицька Церква в Україні сьогодні відзискує свої будови.
Цікаво, сказав доповідач, що частина української інтелігенції в Україні, а зокрема в Києві, не задоволена з Православної Церкви і переходить до Римо-католицької, але їм відмовляють у переході, хоч і тут бувають винятки.
На закінчення о. Ґаладза згадав про Синод УКЦеркви, що відбувся у Римі, та про те, що о. архимандрита Любомира Гузара і о. ректора Івана Хому Апостольська Столиця визнала єпископами. В загальному доповідач накреслив, можна сказати, сумну, але правдиву картину УКЦеркви на сьогоднішній час. Після доповіді учасники ставили питання, на які о. Галадза дав вичерпні відповіді. Голова о. диякон Ю. Малаховський подякував за дбайливо приготовану і виголошену доповідь о. П. Ґаладзі, і молитвою закінчено зустріч мирян.
М. Г.
