Свіжий номер

2(502)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором
Могила отця-крилошанина Івана Шиха в Жидачеві

Отець Іван Ших – пастир, який гуртує. З історії віденської парафії Святої Варвари УГКЦ на початку ХХ століття

Греко-католицька церква Святої великомучениці Варвари у Відні впродовж усієї своєї понад 200-літньої історії повсякчас була і є знаковим осередком українського релігійного і національного життя в Австрії.

Численні маловідомі факти з історії заснування цієї парафії можна дізнатися завдяки збереженому архіву і «Хроніці парафії св. вмч. Варвари» у Відні. Наприклад, з них відомо, що в четвер 15 квітня 1784 року до семінарії несподівано завітав імператор Священної Римської імперії, ерцгерцог Австрії Йосиф II. Він приїхав під час обіду, аби ознайомитися з життям семінаристів. Поспілкувавшись із ними, правитель зайшов помолитися до храму Святої Варвари і був приємно вражений значною кількістю молільників.

Заснування парафії та її пастирі

Результатом цих відвідин стало закриття семінарії та переведення студентів-богословів до нещодавно заснованої «Генеральної духовної семінарії у Львові». Натомість 20 квітня 1784 року імператор підписав декрет про заснування при церкві Святої Варвари центральної греко-католицької парафії. Згідно з цим документом, парох обов’язково повинен бути родом з Галичини або ж Волині, а від сотрудника вимагалося знання румунської та однієї зі слов’янських мов. Окрім утримання священників, держава зобов’язувалася оплачувати працю дяка та паламаря. Так розпочала своє життя наша найстаріша греко-католицька парафія поза межами компактного проживання українців греко-католиків.

Церква св. Варвари, поч. ХХ ст.

Варто наголосити, що наприкінці XVIII і впродовж ХІХ століть на віденській парафії віддано і жертовно служила Богу та народові ціла низка визначних священників. Були це, зокрема, Іван Снігурський (1813 – 1818 рр.) –  майбутній Перемиський єпископ 1818 – 1847 років, Спиридон Литвинович (1848 – 1857 рр.) –  митрополит Галицький 1864 – 1869 років, Юліян Пелеш (1874 – 1883 рр.) – Станіславівський єпископ 1885 – 1891років і Перемиський єпископ 1891 – 1896 років. Саме ці особистості впродовж більш ніж ста років гуртували у Відні велику українську сім’ю-парафію. Душпастирі докладали зусиль для того, щоби парафіяни допомагали одне одному і таким чином розвивалися в любові до Бога і між собою.

Новий парох із Буковини

На початку ХХ століття церква Святої Варвари була великим осередком, що єднав українців у столиці імперії Габсбургів. Тут молилися представники інтелігенції, військовики, студенти, робітники, які приїхали у пошуках нових можливостей…

І от на початку ХХ століття у віденський Божий виноградник прийшов отець-крилошанин Іван Ших (18 січня 1851р. – 21 березня 1914 р.). Це був уже досвідчений та успішний священник, який мав повагу й авторитет, але при цьому не втратив бажання активно та віддано служити Богові і своєму народу.

Душпастирський шлях отця Івана був непростим. Відомо, що після священничих свячень, які отримав 25 січня 1874 року, він 28 років безперервно служив на парафіях Північної та Південної Буковини. У 1874 –1876 роках був сотрудником, а в 1876 – 1877 роках – адміністратором у Сереті, у 1877 – 1885 роках – адміністратором містечка Заставна. Тоді ж обслуговував громаду містечка Кіцмань (серпень – листопад 1881 р.). У 1885 – 1903 роках отець Ших був парохом Сучави, а в січні – травні 1886 року додатково обслуговував громаду містечка Кимполунґ. Упродовж 1894 –1903 років він – декан сучавський. За своє служіння отець Іван 20 березня 1884 року отримав грамоту митрополичої консисторії. 10 червня 1890 року став радником Станіславівської єпископської консисторії, а 5 травня 1902 року – почесним крилошанином єпископської капітули.

Загалом у ХІХ столітті служіння в бідних греко-католицьких парафіях Буковини офіційно вважали одним із найважчих, а тому тамтешнім душпастирям рік праці зараховували за два. І саме на Буковині отець Іван показав приклад жертовного служіння, пройшов шлях від помічника (сотрудника) пароха у Сереті до сучавського декана, під опікою якого було сім парафій.1

Священничий шлях до столиці

Про шлях сучавського декана до Віденської парафії та служіння у столиці монархії ми дізнаємося з його листування із Митрополитом Андреєм Шептицьким, що зберігається у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІАЛ), а також зі згаданої вже «Хроніки парафії св. вмч. Варвари». Отже, здобувши досвід у різних напрямках служіння, отець-декан Ших у листі від 9 січня 1902 року звернувся до владики Андрея з проханням перевести його на «опорожнену парохію въ Вѣдни».

Митрополит особисто познайомився з отцем Шихом у травні 1900 року. Тоді він, як Станіславівський єпископ, візитував Сучавський і Чернівецький деканати. Повернувшись із Буковини, Владика Андрей високо оцінив старанне служіння тамтешнього духовенства, зокрема й отця-декана Шиха. Тому, на нашу думку, отримавши листа з проханням про переведення до Відня, Митрополит радо вніс досвідченого й відповідального пароха до списку кандидатів. Відомо, що отець Ших був претендентом під №3. Кандидатом №2 був прокуратор при Святому престолі для справ греко-католицького обряду в Римі отець-митрат Василь Левицький (1866 р.н.). Кандидат №2 – крилошанин митрополичої капітули у Львові отець Мартин Пакіж (1849 р.н.). Як бачимо, отець Левицький був на 15 років молодший від отця Шиха, а отець Пакіж – на два роки старший за нього.

Міністр культу й освіти Австро-Угорської імперії Вільгельм-Авґуст фон Гартельуклав характеристики на всіх трьох і подав на підпис імператору Францу-Йосифу I. Про отця Івана Шиха він написав так:

«Президент землі Буковина (Фрідерік Бурґіньйон фон Баумберґ – Авт.) описує його у своїй доповіді від 21 листопада 1902 року як світлий зразок священничих чеснот та інших рис характеру, як священика, який, дякуючи своїй дотеперішній діяльності, добився загального визнання і яким втішаються в цілій землі (Буковині – Ред.); не лише в місці своєї діяльності користується великою популярністю».

26 грудня 1902 року цісар, перебуваючи на канікулах біля озера Вален (Walensee) на сході Швейцарії, підписав іменування отця Івана на парафію у Відні при церкві Святої Варвари. Пройшовши всі бюрократично-канцелярські процедури, необхідні для призначення, отець Ших був урочисто впроваджений на Віденську парафію 10 травня 1903 року. За даними шематизму, ввірена йому громада гуртувала «2531 (особу), зъ того вôйсковыхъ 1268».

Віденські ініціативи: церковні та світські

Душпастир одразу занурився у вир життя парафії та столиці. Наділений мудрістю, порядністю, внутрішньою силою і водночас лагідністю та добротою, отець Ших швидко здобув повагу парафіян. Вони гуртувалися довкола священника, знаходячи в ньому високоосвіченого співрозмовника, мудрого і розважливого порадника. У скорому часі отець із культурно-просвітницькою метою заснував при парафії «Читальню», яка сприяла формуванню християнської та національної свідомості вірних. Окрім того, при церкві діяли чоловіче (19 учасників) і жіноче (23 учасниці) церковні братства.

Велику увагу отець Ших приділяв розвитку церковного хору, пояснював вірним, що церковний хор об’єднує людей не тільки бажанням співати, а й готовністю служити Богові. Душпастир наголошував, що хористи в церкві, на подобу ангелів, віддають Господові всяку славу, хвалу і честь. Такі слова глибоко зачіпали духовні струни парафіян, заохочували їх до вдосконалення як до майстерності співу, так і до духовного зростання.

Варто також зауважити, що у Відні отець Ших опікувався членами світських товариств і гуртків. Зокрема, це були Українське академічне студентське товариство «Січ», що в 1909 році налічувало 50 учасників, і Товариство українських робітників «Родина», в складі якого перебувало 110 осіб. Пам’ятні дошки обох названих об’єднань і в наші дні розміщені у церкві Святої Варвари. Також віденський парох турбувався про гуртки: «Кружок земляків», до якого входило 60 осіб, і «Поступ», що об’єднав 30 осіб.

Будучи передусім священником, отець Ших займався науковою діяльністю. Його дослідження «Істория церковної унії на Буковині від початку єї заснованя аж до 1901 року» друкували в часописі «Нива» впродовж 1906 – 1907 років. Свою працю душпастир присвятив Митрополитові Андрею Шептицькому –«…великому добродїєви руско-католицкої Церкви на Буковинї». Це доводить, що між отцем Іваном і Владикою Андреєм виникли дружні взаємини. Підтвердження цього знаходимо й у листі від 19 грудня 1908 року, в якому священник щиро дякує Митрополитові за подарований ним образ «Пречиста Діва Марія». Душпастир пише: «Образ сей дуже гарний і вельми рідкої роботи і краси, буде мені дорогою памяткою від Вашої Ексцеленциї».

Могила отця-крилошанина Івана Шиха в Жидачеві

Навернення російського князя

Про високий інтелектуальний і богословський рівень отця Шиха та його вміння знаходити підхід до людини, відчуваючи її потреби, свідчить те, що в 1909 році саме до церкви Святої Варвари приїхав російський князь Олексій Миколайович Долгоруков. Це був 47-літній високоосвічений, цілком сформований дипломат, який уже вийшов на пенсію.

Як записано в архівних матеріалах, «… не міг він знайти заспокоєння душевного в церкві российской і, шукаючи правди Божої, прибув до Відня», щоби «приглянутися наперед нашому (греко-католицькому – Авт.) богослуженю». Можна зробити припущення, що князь уже був знайомий з отцем Шихом від часу своєї служби в російській амбасаді у Відні, тому й попрямував до церкви Святої Варвари. Він кілька разів приходив до пароха порозмовляти і подискутувати «на тему точок, які ділять церкву восточну від католицкої, інформувався про обряди і звичаї гр. кат. церкви». Внаслідок їхніх глибоких і палких бесід, дискусій та роздумів, докладного змісту яких ми не знаємо, «дня 23-го липня 1909 зложив князь Алексей Nиколаєвич Долгоруков віроісповідання католицке в руки пароха Іоана Шиха в церкві св. Варвари».

Перехід у Жидачів

У 1911 року, відсвяткувавши свій 60-літній ювілей і 37-річчя душпастирського служіння, отець Іван просить Митрополита Андрея про переведення на парафію до містечка Жидачів, що на Львівщині, через сімейні обставини. Владика прихильно вислуховує це побажання і призначає отця Шиха парохом громади Воскресіння Господнього в Жидачеві. Напередодні від’їзду з парафії Святої Варвари отець передає її 29-літньому високоосвіченому отцеві-доктору Амбросієві Редкевичу. Варто зазначити, що новий парох перейняв від отця Шиха громаду, що налічувала вже «около 3723 (особи – Ред.) зъ того вôйсковыхъ около 1220». Тобто кількість парафіян з часу призначення отця Івана і до моменту його переведення в Жидачів зросла на більш ніж 1000 осіб. Тобто ще раз переконуємося, що отець Ших був мудрим духовним батьком парохії, якому вдалося зрозуміти душу свого народу та підібрати ключі до сердець парафіян.

Ще одним підтвердженням цієї думки слугує той факт, що парафіяни не хотіли відпускати отця Шиха в Україну. Делегати парафії та голови осередків українських товариств і гуртків у Австрії настійливо зверталися до урядових і церковних інстанцій з проханням повернути його до Відня. 21 жовтня 1913 року вони навіть написали листа цісарю Францу-Йосифу І з проханням знову призначити отця Шиха парохом церкви Святої Варвари. Однак їхній лист надійшов у цісарську канцелярію надто пізно. В міністерстві вже були оформлені та підписані документи про призначення на віденську парафію отця-доктора Йосифа Жука (18 січня 1914 року відбулося його канонічне введення на посаду пароха).

Отже, душпастирську працю отець Ших продовжив у Жидачеві, де став також віцемаршалком повітової ради і делегатом повітової шкільної ради. Тут він прослужив три роки і на 63-ому році життя раптово помер 22 жовтня 1914 року. Все його душпастирство було відданим і дбайливим. Він був священником, який до кінця служив Богові і тим, кого йому ввіряла Церква. Служіння отця Івана Шиха є прикладом для наслідування як для духовних осіб, так і мирян, бо добрий християн совісно та ревно виконує свої зобов’язання – так, як це робив віденський парох отець Ших.

д-р Нестор Мизак, д-р Андрій Яремчук, о.-д-р Тарас Шагала

  1. До Сучавського деканату тоді належали Вижниця, Качика, Кимполунґ, Путила, Радівці, Серет, Сучава, а також експозитура (лат. expositura – відокремлена частина парафії, пастирська опіка якою надана незалежному від пароха священникові – експонованому сотрудникові) в селі Садів біля Радівців.
Поділитися:

Популярні статті